Земля як фактор виробництва,земельний ринок

      Гнітюча  частина сільськогосподарських  угідь перебуває в так званій пайовій власності, тобто люди мають  не конкретну ділянку, а частку в  загальному масиві земель колишнього колгоспу. Щоб продати або подарувати її, ділянка повинні виділити "у  натурі" за згодою всього колективу власників. Але й потім власникові земельної частки не так-те просто нею розпорядитися. Земля відповідно до законів повинна використовуватися тільки по цільовому призначенню, тому її не можна продати якій-небудь фірмі, скажемо, під будівництво заводу. От і виходить, що угоди із частками укладаються поки, як правило, між родичами в рамках села, та й то тому, що куплю-продаж оформити вигідніше з податкової точки зору, чим дарування.

Земельна  рента та її форми.

    Земельні  відносини значною мірою є рентними відносинами. Пояснюється це тим, що земельна рента виступає регулюючим фактором у земельних відносинах. Вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, нарешті – формує ціну землі, що є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства - етапі входження в ринок.

    Рента – це економічна форма реалізації власності. тому із зміною відносин власності з’являються нові форми земельної ренти.

    В умовах феодалізму рента як економічна форма реалізації власності феодала  на землю виступала спочатку як панщина, пізніше – оброк, на зміну якому  у період розпаду цього ладу прийшла  грошова форма. Земельна рента в  умовах капіталізму виступає у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування землею орендарем. Якщо на цій землі є споруди (склади, іригаційна система та ін.), то орендар додатково платить за користування ними. У цьому разі орендна плата більша за ренту.

    Диференціальна  земельне рента існує у формі диференціальної ренти І і диференціальної ренти ІІ. Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучити в сільськогосподарський оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються умовами виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості — середніми умовами). Інакше втрачається інтерес землевласника і орендаря до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий дохід, який набирає форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та місцерозташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

    Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього диференціальна рента І в умовах суспільної власності на землю повинна вилучатися державою. В умовах капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати.

    Диференціальна  рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. За умов раціонального сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не тільки окупність цих витрат, а й отримання над. І. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі протягом дії орендного договору. При укладанні нового договору землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі і збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі, укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

    У колишньому СРСР диференціальна рента  І вилучалася державою через механізм найнижчих закупівельних цін  у найсприятливіших для ведення сільського господарства умовах і систему обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції за цими цінами. Диференціальна рента II переважно залишалася в господарствах і використовувалася для розвитку виробництва й частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і радгоспів.

    Нині  диференціальна рента в Україні  повинна вилучатися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість вологою, теплом, а також місце розташування ділянок, їх конфігурація тощо) дана в державному земельному кадастрі.

    Частина землі в багатьох країнах знаходиться  у надзвичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію, як привило, перевищує їх пропозицію, то на них встановлюють ціни, вищі від вартості, або монопольні ціни. У результаті цього утворюється надприбуток, який набирає форми монопольної ренти і привласнюється землевласником. Джерелом її існування є частка доходів покупців, які купують па ринку ці продукти. Внаслідок цього рентні платежі, плата за землю повинні бути вищими на цих ділянках.

    Абсолютна рента — в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю, її джерело — надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

    У результаті розгортання науково-технічної  революції в сільському господарстві (впровадження біотехнології, електроніки/комп'ютерної техніки тощо), а також монополізації агробізнесу, інтеграції сільського господарства з переробними галузями промисловості, формування АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення абсолютної ренти.

    Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю перешкоджає сезонний характер виробництва, а отже, сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричиняє зростання питомої ваги транспортних засобів серед знарядь праці. Крім того, науково-технічна революція ще не охопила більшості країн світу або охопила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капіталу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює існування у них абсолютної ренти. Оскільки органічна будова капіталу у сільському господарстві розвинутих країн піднялася до рівня промисловості і навіть перевищила його, то деякі економісти ще близько трьох десятиліть тому почали стверджувати про зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування абсолютної земельної ренти є однобічним, некомплексним, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Крім того, цей підхід ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350-400 дол. за гектар; у Канаді на оплату оренди витрачається 40-45% вирощеного врожаю, у Франції — до 1/3 врожаю. Тому аграрна політика в розвинутих країнах світу передбачає поступове перетворення фермерів-орендаторів на власників землі через механізм викупу, що, в свою чергу, приведе до зменшення державних дотацій в сільське господарство, до зниження цін на продукцію. У разі приватизації землі в Україні, перетворення землі на товар, істотний вплив на процес ціноутворення матиме орендна плата. Це призведе до значного зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

    Що  стосується дотацій сільськогосподарському виробництву, то вони надаються з державного бюджету, податкової системи, у той час як земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватись для 
надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках вона привласнюється землевласниками. При цьому дотації, як правило, повинні одержувати землекористувачі, а не землевласники, що ще раз свідчить про принципову відмінність цих вадів доходів.

    З рентними відносинами тісно пов'язана  ціна землі. Земля в багатьох країнах  світу є об'єктом купівлі-продажу  внаслідок узаконеної приватної  власності на землю. Земля — особливий  товар. Ця особливість полягає в  тому, що вона є продуктом природи і на неї початкове не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові, — ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде меншою, ніж дохід у формі процента, одержаний від вкладання цієї суми в банк. Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

    Поряд з викладеним серед вчених-економiстiв  ведуться тривалi дискусії з приводу  рентних відносин. З’ясовується головне  питання - вплив ренти на ціну сільськогосподарського продукту: рента формує ціну виробленого  продукту, чи сама ціна виступає рентоутворюючим фактором.  Вiд  А.Смiта до Д.Рiкардо чіткої відповіді не знаходимо. Тiльки у Д.Рiкардо є однозначним висновок про те, що не тому хліб дорогий, що виплачується рента, а рента виплачується тому, що хліб дорогий. Звiдси цілком зрозуміло, що рента залежить від ціни, а не навпаки. Цей висновок дуже важливий для розвитку економіки на сучасному етапі, коли відбувається перехід до приватної власності на землю i починають розвиватись орендні земельні відносини. Спростовується аргумент проти приватної власності, який полягає у твердженні, що визнання ренти, а значить i запровадження орендної плати, може призвести до різкого підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Щоправда, виходячи з теорії абсолютної ренти, розробленої К.Марксом, слід зазначити, що абсолютна рента здорожчує сільськогосподарський продукт.

    Земля як фактор виробництва — це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси — ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

    Природні  ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (вони можуть бути використані лише один раз — вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (тобто можуть використовуватись у виробничих процесах неодноразово - моря, земельні угіддя).

    Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку — послуг природних ресурсів — визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R — орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність РV ренти за N років складатиме:

    Через те що земля може давати ренту необмежене довго, ціна її P_L визначатиметься поточною цінністю ренти за вказаною формулою, коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:

    В цілому обсяг землі є обмежений  — і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може бути з часом покращена або погіршена, залежно від того, як ведеться господарювання.

    Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції S землі є вертикальною лінією (рис. 1). Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на ЇЇ сукупний обсяг.

    Земля може використовуватись більш або  менш інтенсивно. Наприклад, одну й  ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва — капіталом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Використання земельних  ресурсів в СФГ  «Фортуна» 
 
 
 

3.1. Загальні  відомості про підприємство