Земля як фактор виробництва,земельний ринок

Міністерство освіти і науки України

Вінницький  національний аграрний університет 

Кафедра 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на тему: 

«Земля як фактор виробництва. Земельний ринок» 
 
 
 

Виконала:

Нарожна Ірина Михайлівна

ст. ІІ курсу 

Науковий  керівник: 
 
 

 

Вінниця, 2011р. 

Зміст: 

Вступ……………………………………………………………………………….….3

Розділ 1.  Земля, як засіб виробництва…………………………………………...5

      1.1. Фактори виробництва та земля,  як основний засіб……………………..7

      1.2. Оцінка земельно-ресурсного потенціалу  України……………………....8 

Розділ 2. Ринок землі та його функції…………………………………………....12

      2.1. Характеристика попиту та пропозиції  на землю……………………….14

      2.2. Рівновага на ринку землі…………………………………………………18 2.3. Особливості формування ціни на землю, земельна рента та її форми..20 

Розділ 3. Використання земельних ресурсів в СФГ «Фортуна»……………...23

      3.1. Загальні відомості про підприємство……………………………………..

      3.2. Ефективність використання земельних ресурсів в СФГ «Фортуна»…..

      3.3. Перспективи підвищення ефективності  використання земельних ресурсів  на підприємстві……………………………………………………………… 

Розділ 4. Проблеми та перспективи  розвитку ринку землі  в Україні………….

      4.1 Результати та соціально-економічні  потреби земельної реформи………..

      4.2. Управління раціональним землекористуванням………………………….. 

Висновок……………………………………………………………………………….. 

Список  використаної література……………………………………………………. 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Земля є основою людського існування, що визначає її важливу роль у процесі  соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет  виробництва, об’єкт права власності вона є базисом сталого розвитку, умовою соціального прогресу  та добробуту людини. Політичні й економічні зміни, які почалися в країнах Центральної та Східної Європи на початку 90-х років XX століття, охопили і сферу землекористування. Протягом реформування змінено колишній земельний устрій, закладено нові принципи розвитку земельних відносин. Історія не знає прикладів, коли протягом одного десятиліття земельна власність була повністю змінена в такий спосіб. В Україні  близько 6,7 млн. громадян отримали земельні сертифікати, що засвідчують право власності на землю, з них близько 1,3 млн. селян вже отримали державні акти на право приватної власності на землю. Одночасно 11 млн. громадян здійснили приватизацію земельних ділянок: для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських приміщень, садівництва, дачного і гаражного будівництва та інше.

    Разом з тим, земельна реформа в Україні, яка триває останні десять років, не вирішила покладених на неї завдань. Здійснення масштабних земельних перетворень на таких величезних територіях обумовило виникнення гострих проблем соціального, економічного і екологічного характеру. Зокрема, належним чином не  забезпечується раціональне використання та охорона земельних ресурсів, відтворення продуктивного потенціалу сільськогосподарських земель. Оскільки процеси земельного реформування в цей період відбувалися повільно, земельне питання стало вкрай заполітизованим, а перехід землі ефективним господарям - практично заблокованим. У зв'язку з цим виникла потреба формування нової парадигми землекористування в Україні - концепції сталого землекористування, яка могла б забезпечити підвищення добробуту людей, вирішити проблеми, пов’язані з деградацією навколишнього середовища, поліпшення екологічного стану земель.

    У відносинах "людина-земля" сьогодні переплітаються накопичені за багато років економічні, соціальні, екологічні, правові, моральні, технологічні й інші проблеми життєдіяльності суспільства. Для їхнього розв'язання потрібна наукова і практична робота по переходу до багатоукладного використання землі з різними формами власності на основі усталених юридичних норм, економічних критеріїв, взаємопов'язаного вирішення коротко- і довгострокових завдань тощо.

    Особливо  загострилося питання збереження, раціонального використання і розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України. Актуальною проблемою сьогодення є організація  використання, збереження і відтворення земельних ресурсів відповідно до принципів сталого розвитку, задекларованих на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.). Підсумки Всесвітньої конференції в Йоханезбурзі (2002 р.) засвідчили, що людство мало просунулося вперед у цьому напрямі. Особливу увагу слід зосередити на здійсненні сталого розвитку землекористування шляхом комплексного розв’язання проблем забезпечення раціонального використання землі. Однією з важливих складових їх вирішення є оптимізація землекористування.

    Проблема  сталого розвитку в Україні принципово нова. У першу чергу це стосується використання земельних ресурсів. Дискусії щодо наукового обґрунтування сталого розвитку, раціонального використання земельних ресурсів набувають все більшої гостроти.

    В даній курсовій роботі зроблена спроба розкрити економічний зміст понять земля і земельні відносини та висвітлено основні проблемні аспекти становлення і розвитку ринку землі в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Земля, як засіб  виробництва. 

    Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст  У. Петті ще у ХVІІ ст. підкреслював, що земля – мати багатства. Земля – це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це одночасно і основний засіб праці, і предмет праці.

    Форми власності на землю

    У державній власності перебувають  усі землі України за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

    Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

    1) Верховна Рада України - на  землі загальнодержавної власності  України;

    2) Верховна Рада Автономної Республіки  Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

    3) обласні, районні, міські, селищні,  сільські ради народних депутатів  на землі в межах їхніх територій,  окрім земель загальнодержавної  власності.

    Землі, що знаходяться в загальнодержавній власності, можуть передаватись у колективну чи приватну власність і надаватись у користування, в тому числі в оренду. Не можуть передаватись у колективну і приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, парки і т. д.); землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

    землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного  та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного  фонду;

    землі сільськогосподарських науково-дослідних і навчальних закладів.

    Наступна  форма власності на землю - колективна власність. Суб'єктами права колективної  власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що знаходяться в колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу. Землі в колективну власність передаються безкоштовно. Кожний член колективної власності на землю в разі виходу з колективу має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

    Право приватної власності громадян України  на землю означає, що тільки вони мають  право на одержання у власність  земельних ділянок для: ведення  сільськогосподарського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного й гаражного будівництва.

    Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання  їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу; дарування та обміну. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими радами народних депутатів за плату чи безкоштовно. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

       Сутність ринкової трансформації економіки можна представити як

процес  зміни  визначальних  характеристик  економічних  відносин, співвідношення між різними формами власності та господарювання.

    Яке  значення  має  власність   для функціонування  економічної системи?  ЇЇ  значення  полягає в тому, що  саме  вона  встановлює найважливіші правила поведінки економічних агентів. Так само, як у звичайних  іграх  правила регламентують, хто, за яких  обставин  і який хід може зробити, в економіці права власності визначають,  що кому належить. Еволюція власності на землю.

    Аграрні відносини в багатьох країнах  Європи у XIX — XX ст. характеризувалися пануванням великого землеволодіння. Так, у Англії у 70-х рр. ХІХ ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 році 0.6% власників володіли 42.3% землі, а в 1918 році 16% землевласників було 71.2% землі. У Німеччині наприкінці ХІХ ст. на 13% поміщицьких і фермерських господарств припадало 71.4% сільськогосподарських угідь.

    Значного  поширення в цей період набуло фермерське господарство. Наприклад, в  Англії у другій половині ХІХ ст. фермери орендуючи землю у  лендлордів, наймали близько 1млн. чол., а напередодні першої світової війни  тут налічувалося понад 500 тис. ферм, причому найкрупнішим в них належала третина всіх оброблюваних земель. У Німеччині наприкінці ХІХ ст. була поширена дольщина, за якої земля бралася під заставу, селяни сплачували лихварям величезні проценти, а значна частина їх перетворилася лише на номінальних власників землі. 

    1.1. Фактори виробництва  та земля, як  основний засіб 

    Фактори виробництва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже інсуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.

    У вченнях класиків по-різному ставилися  акценти на окремі фактори виробництва. Наприклад, в працях фізіократів та Франсуа Кене як засновника цієї школи земля/природа була єдиним продуктивним фактором виробництва. Отже, землевласники були єдиним продуктивним класом суспільства. Адам Сміт вважав працю та її поділ основним продуктивним фактором виробництва, оскільки забезпечення товарами та послугами стало з часом краще, проте, якість землі та клімат особливо не змінилися. Такий підхід пояснює також економічний ріст. Теорію щодо оцінки вартості продукту на основі праці розвинули пізніше Давид Рікардо та Карл Маркс. Капіталісти вважають капітал найбільш важливим фактором виробництва.