Внесок М. Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки

    Займаючись  аналізом промислових криз в Англії, його праця «Промислові кризи в сучасній Англії» (1894), Туган-Барановський звернув увагу на помітну відмінність в швидкості накопичення виробничого і грошового капіталів:

    • перший розвивається хвилеподібно, в  його динаміці яскраво виражені періоди  спадів і підйомів;

    • другий нагромаджується безперервно, хоч і в його динаміці існують певні коливання. [19, ст. 112]

    Ця  обставина в значній мірі пояснюється наявністю прибутків, безпосередньо не пов'язаних з промисловим виробництвом, але які відіграють значну роль в суспільстві (різноманітні ренти, прибутки з державних позик).

    Звідси  випливав висновок, що існує цілий  ряд прибутків, розмір яких мало залежить від стану національного виробництва. З усіх категорій національного прибутку найсильніше коливається з року в рік в залежності від стану торгівлі і промисловості підприємницький прибуток, потім йде заробітна плата робітників. Вони підвищуються в епохи розширення виробництва, пожвавлення промисловості і падають в епохи застою торгівлі, скорочення виробництва. Але рента, як прибуток, заснований не на особистій діяльності, а на володінні капіталом в тій або іншій формі, майже не схильна до впливу коливань промисловості і безперервно зростає.

    Туган-Барановський наводить такий приклад: «проценти з державних позик, іпотек, облігацій і так далі., як правило, сплачуються так само справно в роки застою, як і в роки пожвавлення промисловості. Земельна рента може падати за тривалі проміжки часу, але короткочасні коливання торгівлі і промисловості ніяк не можуть вплинути на неї через те, що орендні договори укладаються звичайно на більш або менш тривалі терміни». [23, с. 193]

    У результаті механізм циклічного розвитку капіталістичного господарства був представлений таким чином. У пошуках прибуткового вкладання вільний грошовий капітал чинить постійний тиск на виробництво. І як тільки він туди проникає, починається ланцюгова реакція - розширення однієї галузі вимагає розширення суміжних галузей, і пожвавлення охоплює поступово все народне господарство, причому насамперед - галузі, що виробляють засоби виробництва, оскільки будь-яке розширення виробництва вимагає збільшення постійного капіталу. Поступово, по мірі пожвавлення усього народного господарства, раніше вільні грошові капітали посилено притягуються у виробничу сферу через кредитну систему. Вони перетворюються з потенційної купівельної спроможності в реальну, підвищуючи попит і створюючи позитивну кон'юнктуру. Але як тільки витрачання вільного капіталу перевищить швидкість його накопичення, резерв, створений в період застою, поступово буде вичерпаний, і збільшення попиту припиниться. Припинення надходження вільних грошових капіталів виражається в біржовій кризі, що повністю порушує систему кредиту. По мірі витрачання вільних грошових капіталів будуються нові підприємства, і, як тільки їх будівництво закінчується, з елементів формування попиту вони перетворюються в елементи формування пропозиції. Становище на ринку змінюється. Тепер пропозиція починає випереджати попит, ринкова кон'юнктура різко погіршується, товарні ціни падають настільки, що не можуть покрити витрати виробництва. Таким, на думку вченого, є механізм циклічного руху капіталістичного господарства.

    Таким чином, періодичне чергування пожвавлення  і застою торгівлі в капіталістичному господарстві неминуче при наявності  двох умов: неорганізованості виробництва  і швидкому накопиченні вільного капіталу. «Кризи спричиняються тим, що у фазі підйому споживання капіталу йде швидше, як його утворення. Тому, чим меншим капіталом володіє країна для підтримання своєї промисловості, тим швидше повинен закінчитись підйом» [22, с. 114]. Чим багатша країна, чим більше в ній нагромаджується капіталу, тим яскравіше в ній повинні бути виражені промислові припливи і відпливи.

    Циклічний рух кон'юнктури проявляється в  зміні цін на товари. Багато економістів  вважало, що найбільш точно його відображають ціни на хліб. Цікавим і оригінальним висновком Туган-Барановського , який базувався на аналізі величезного статистичного матеріалу, був зовсім інший - не ціни на хліб, а ціни на залізо знаходяться в більш чіткій відповідності з рухом економічної кон'юнктури. Отже, індикатором фази циклу є ціна на основний вид сировини, що йде на створення основних засобів виробництва, нового основного капіталу. Туган-Барановський був першим економістом, що розробив та запропонував такий підхід. Іншим індикатором, який точно відображає динаміку капіталістичного виробництва, є рух дисконтного проценту. На думку вченого, дисконтний процент несе в собі інформацію про стан попиту і пропозиції на вільні грошові капітали.

    Як  видно з механізму капіталістичного циклу, по мірі пожвавлення виробництва  і наближення капіталістичного господарства до кризи, попит на вільні капітали зростає і значно випереджає його пропозицію. У зв'язку з цим росте і дисконтний процент, і чим він вищий , тим ближча економіка до кризи.

    Головною  заслугою Туган-Барановського є  те, що у своїх дослідженнях він  показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їхнього подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Дуже важливо, що особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон'юнктури Туган-Барановський віддавав процесу накопичення основного капіталу. Причому, ним були розділені процеси накопичення фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу. Для залучення інвестицій ним пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому.

    Також, досліджуючи питання економічних  криз, привертає увагу його докторська дисертація «Руська фабрика в минулому і в сьогоденні. Історико-економічне дослідження», яка була ним успішно захищено у 1898 р. і в тому ж році вийшла окремою книгою під аналогічною назвою з рубрикацією «Т. 1. Історичний розвиток руської фабрики у ХІХ столітті». У цій книзі він зробив висновок, що Росія наближується до промислової кризи, і вона тут дійсно відбулась у гострій формі наприкінці 1899 року. У 1901 р. вийшов німецький переклад його «Промислових криз...», в якому він виказав думку, що Німеччина стоїть на порозі промислової кризи і вона в дійсності наступила, що звернуло на себе серйозну увагу німецького уряду. Також ним було передбачено економічну кризу в США 1906 року. А в 1913 р. у щорічнику газети «Речь» Туган Барановський, зробив прогноз, що спостерігаємий у світовому капіталізмі промисловий підйом повинен закінчитися кризою, передбачивши її очікування у 1914-1915 рр. При цьому він застережував: «Можливий, і більш ранішній, і більш пізніший наступ кризи; крупна війна може його значно прискорити, незначна війна або неврожаї можуть уповільнити темп промислового підйому і, таким чином, відсунути час наступу кризи» [24, с. 114].

    Свій  погляд на теорію граничної корисності М.І. Туган-Барановський висвітлив у книзі «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890).

    Взагалі, теорія граничної корисності, напрямок  політекономії,  що виникнуло в останній третині ХІХ  в.   Розробляли  представники  австрійської  школи: У.Джевонс, Л.Вальрас, К.Менгер, Э.Бем-Баверк і ін.   Відповідно  до  теорії граничної корисності, цінність   товарів   визначається   їх   «граничною корисністю»  на  базі  суб'єктивних  оцінок   людських   потреб. Гранична корисність якогось блага позначає ту користь, що приносить  остання  одиниця цього блага; причому  останнє  благо  повинно  задовольняти  самі  маловажні потреби. При  цьому  рідкість  товару  об'являється   чинником   вартості.

    В загальному випадку корисність товару зменшується кожного разу зі споживанням кожної додаткової одиниці цього товару чи послуги. (рисунок 2.3)

     Рисунок 2.3: Корисність матеріального чи нематеріального блага

    Суб'єктивна  вартість – це особиста оцінка  товару  споживачем  і продавцем; об'єктивна ж цінність – це мінові пропорції,  ціни,  що  формуються  в ході конкуренції на  ринку. В  міру  поступового  насичення  потреб   суб'єкта корисність  речі  падає. Теорія  граничної  корисності  намагається   дати відповідь, як щонайкраще  розподілити  засоби  для  задоволення  потреб  при обмеженості ресурсів. Сучасні економісти  використовують  теорія  граничної корисності, акцентуючи увагу на вивченні закономірностей споживчого  попиту, аналізі пропозиції, дослідженні ринків і ціноутворення на  мікроекономічному рівні.

    М.І.Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є  взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він  сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям.

    Розглядаючи ці питання, він показав, що правильно  зрозуміла теорія граничної корисності не тільки не спростовує трудову теорію вартості Д.Рікардо і К.Маркса, але і являє собою несподіване підтвердження навчання про вартість даних економістів. Як і більшість російських економістів, М.І.Туган-Барановський не обмежився однобічним протиставленням корисності і витрат як двох основних факторів цінності. Думаючи, що теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, а теорія Менгера - суб'єктивні, він намагається довести, що теорія Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності.

    Логіка  міркувань М.І.Туган-Барановського така: «Гранична корисність - корисність останніх одиниць кожного роду продуктів - змінюється в залежності від розмірів виробництва. Ми можемо чи знижувати підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Навпроти, трудова вартість одиниці продукту є щось об'єктивно дане, що не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що при зіставленні господарського плану визначальним моментом повинна бути трудова вартість, а обумовленим - гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу однакова, то випливає висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду – їхня гранична корисність – повинна бути назад пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, повинна бути прямо пропорційна трудової вартості тих же продуктів». І виходить, на думку М.І.Туган-Барановського, обидві теорії знаходяться в повній гармонії.

    Теорія  граничної корисності з’ясовує суб’єктивні, трудова теорія вартості – об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І.Туган-Барановський  обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського. [24, с. 210]

    Багато  уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей, найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці «Паперові гроші і метал», що була опублікована в 1916 р.

    Спочатку  він піддав критиці її класичний  варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу «рівняння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі»: [27, с. 71]

                                                    MV = PQ                                                           (2.1)

   де, M (money) – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу в даному суспільстві протягом року;

   V (ve-ocity) – середня кількість оборотів  грошей в їх обміні на блага; 

   Р (price) – середня продажна ціна кожного  окремого товару, що купується в  даному суспільстві;

   Q (quantity) – сукупна кількість товарів. 

    Саму  кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

     - її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

     - ігнорування "некількісних" факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

    Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, дона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

    По-перше, він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а  всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість  знарядь кредиту і швидкість  їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

    По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив  кількості грошей на ціни не є таким  однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами: