Внесок М. Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки

    Радянські автори, цитуючи полемічні писання Володимира Леніна проти теорій Туган-Барановського, називають його буржуазним економістом й активним діячем контрреволюції в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Теорії  Туган-Барановського  в економічній  думці світу

    Всі ці процеси, описані в попередньому питанні, відбилися на творчості  М.І. Туган-Барановського, визначивши і  його широкі наукові інтереси і еволюцію поглядів. Туган-Барановський не належав якійсь певній течії економічної науки. Він був близький то до теорії граничної корисності, то до марксизму, то до ревізіонізму, потім до бернштейнанства, то знову до суб'єктивно-психологічної школи, то прагнув сполучити її ідеї з марксизмом, знайти нові сполучники і з'єднати те й інше.

    Свою  теоретичну діяльність М. Туган-Барановський розпочав як марксист, проте згодом відійшов від ортодоксального марксизму, заснувавши в Санки-Петербурзі разом з відомими російськими економістами Петром Струве (1970 - 1944) і Сергієм Булгаковим (1871 - 1944) та іншими течію так званого «легального марксизму», яка викристалізувалась у дискусіях із суб’єктивно-ідеалістичними поглядами народників і революційними ідеями більшовиків. Існування течії «легального марксизму» обмежується 90-ми роками XIX ст., вона розпалась в 1900 р.

    Фактично, «Легальний марксизм» – ідейно-політичний перебіг частини передової російської буржуазії, що намагалася використовувати для обґрунтування розвитку капіталізму в Росії окремі положення економічного учення Маркса.

    Ряд основних відмінностей наведено в таблиці 2.1 додатка А.

    М. Туган-Барановський як і інші «легальні марксисти» однозначно заперечували тезу народників про неможливість розвитку капіталізму в Росії, використовуючи для цього окремі положення марксистського економічного вчення. Водночас, вони рішуче заперечували ряд основних його тез – про експлуататорську природу буржуазної держави, диктатуру пролетаріату, характер переходу до соціалізму, реалізацію продукту та деякі інші. Особливі заперечення викликало положення про необхідність здійснення пролетарської революції. Висновок про можливість реформування капіталізму «легальні марксисти» зробили раніше від Е. Бернштейна. Революційні висновки Маркса і більшовиків вони називали «тенденційними і помилковими».

    Після розпаду течії «легального марксизму» одні його представники повністю перейшли в опозицію соціалістичній ідеї, а інші (насамперед М. Туган-Барановський) стали на позиції лібералізму і реформізму, зблизившись із соціал-реформізмом. [1, с. 60]

    Своїми  наступними теоріями український економіст  здобув широке визнання. Розвиваючи теорію психологічної цінності, він спочатку виступав за поєднання теорій трудової вартості і граничної корисності, а пізніше сформулював «закон», в якому стверджував, що «граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям».

    Туган-Барановський розробив оригінальну соціальну  теорію розподілу, відмінну від класичної, марксистської та неокласичної. Основні її засади дослідник виклав у працях «Теоретичні основи марксизму» (1905 р.), «Соціальна теорія розподілу» (1913 р.)

    Туган-Барановський чи не вперше у світовій економічній  думці звернув увагу на необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Ці ідеї він розвинув через чотири роки у роботі «Соціальна теорія розподілу». Сучасний американський дослідник його спадщини Н. Балабкінс пише, що в цій праці він «відкинув популярне на той час уявлення, що розподіл доходів залежить, головним чином, від процесу формування цін, процесу обміну і особливо від граничних продуктів різних чинників виробництва. На думку Туган-Барановського, розподіл національного доходу залежить, передусім, від взаємозалежності між різними соціальними класами. Основним у його теорії було те, що організований робітничий клас може домогтися вищої заробітної плати. Ділові кола платять за таке підвищення заробітної плати зниженням прибутків з низки причин» [2, с. 237]. Головним завданням соціальної політики Туган-Барановський визначив зняття соціально-політичного напруження в суспільстві, що актуально й сьогодні.

    Він виходив з того, що будь-які існуючі теорії вартості, цінності та ціни не сумісні методологічно з теорією розподілу. Зокрема, дослідник вважав невдалою спробу пояснити проблему розподілу доходів з позицій рікардіанської чи марксистської версій теорії трудової вартості. Аналізуючи марксистську теорію розподілу, Туган-Барановський особливу увагу приділяв помилковості тлумачення категорії «робоча сила» К.Марксом. Останній розглядав робочу силу як специфічний товар, який має магічну здатність створювати вартість більшу від власної, тобто додаткову вартість. Тлумачення К.Марксом заробітної плата перетвореної форми вартості та ціни робочої сили вчений вважав абсурдним.

    Він заперечував також некоректне трактування  К.Марксом капіталу як пасивного  і не результативного додатку  до робочої сили, як і марксистську теорію капіталістичного нагромадження і зубожіння пролетаріату, яку називав такою, що не відповідає дійсності. Натомість український вчений визначив два основних чинники, від яких залежить заробітна плата:

    • зростання продуктивної сили праці – економічний, тобто об'єктивний, фактор;

    • соціальна сила робітничого класу  – соціальний, або суб'єктивний, фактор.

    Зростання продуктивної сили праці він вважав основним чинником, адже підвищення продуктивності праці забезпечується науково-технічним прогресом, веде до збільшення національного доходу і розміру частки працівників у ньому. Соціальний фактор, на думку вченого – сила робітничого класу діяльність профспілок з захисту його інтересів, визначає конкретний рівень пересічної заробітної плати, який має стійку тенденцію до підвищення.

    У праці Туган-Барановського досліджується  все народне господарство; соціальні  відносини клас капіталістів — клас найманих робітників, а не відносини  капіталістична фірма — найманий робітник.

    «Тільки на основі цього методу Кене і Маркса — методу розгляду цілого суспільного господарства — можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і законів реалізації суспільного продукту», — пише вчений. [25, с. 84]

    Соціальний  аспект є основою його тлумачення капіталу. «Не гроші, а капітал панує у цьому світі — це своєрідні соціальні відносини, котрі в основі своїй мають зосередження засобів виробництва в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну, по суті, випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству», зазначає він. [25, с. 117]

    Туган-Барановський створює нову соціальну теорію розподілу. За якою він виділив п´ять груп потреб (дивись рисунок 2.1, додаток Б). Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія й аристократія), котрі спираються на свою економічну міць. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника, ці класи керують суспільним процесом виробництва і є господарями загального становища. Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт — кожен з них намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту. Не особистість, а клас виступає суб’єктом розподілу суспільного продукту. Саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це — соціальна експлуатація, це — соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор. Відносно кардинального питання економічної теорії — теорії вартості — він посідає теж відмінну від Маркса позицію. Для Маркса теорія трудової вартості — основа головного закону капіталізму — закону доданої вартості, що визначає історичну долю капіталізму. Мета капіталістичного господарства — додана вартість, за Марксом. У Туган-Барановського ж вартість визначається затратами суспільно-необхідної праці. За Туган-Барановським, для суб’єкта господарювання під час складання господарського плану визначальною має бути трудова вартість, а визначуваною — гранична корисність, тобто остання — функція першого.

    Отже, на думку Миколи Івановича, шлях людства — це насичення капіталістичних стосунків соціальним змістом.

    М.І. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощадження-інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань.

    Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної активності, втілений Дж. М. Кейнсом у його «мультиплікаторі», тощо. Кризи в теорії Туган-Барановського – лише одна з фаз капіталістичного циклу до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, із недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що призводить до порушень пропорційного розподілу такого капіталу між різними сферами застосування.

    Відповідне  регулювання інвестицій, хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити  неухильне розширення виробництва. Теорія циклів Туган-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході зазначають вплив теорії Туган-Барановського на пізніші розробки А.Пігу та Дж.М.Кейнса, Дж.Хікса, Р.Харрода та багатьох інших. Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду в сукупності створює те, що називається економічним циклом. Вчений докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою.           

    Однак криза не є неминучою фазою  капіталістичного циклу – піднесення може переходити в застій поступово, без гострої кризи. За Туганом-Барановським, причини криз полягають у самій природі капіталістичного господарства через те, що по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно в цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна передбачити. [19, с. 51] Порівняння теорій обох вчених сформовані в таблиці 2.2, додаток Г.

    У своїй теорії М.І.Туган-Барановський  узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним  відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський  пише: «розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари». [23, с. 218] Але від розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський  переконаний у тому, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

    З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський  першим сформулював  основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановського, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари. (див. рисунок. 2.2, додаток В)

     Основна ідея М.І.Туган-Барановського полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл «народної праці». Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

     Досліджував М.І.Туган-Барановський  і роль позичкового  капіталу в процесі циклічних  коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановського виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.