Власність

ЗМІСТ

Вступ              3

Розділ1.   Природа власності, її суб'єкти  та об'єкти……………………………....              5

1.1.      Загальне поняття власності              5

1.2.      Власність економічна та юридична               6

1.3.      Суб’єкти і об’єкти власності........................................................................................9

1.4.      Структура відносин та місце власності…………………………………   9

Розділ 2.              Різноманітність економічної власності               11

2.1.      Типи власності              11

2.2.      Форми і види власності              12

Розділ 3.              Реалізація власності та її еволюція              23

3.1.      Плюралізм власності              23

3.2.      Реалізація власності              24

3.3.      Розвиток власності              25

3.4.      Трансформація власності в перехідній економіці              28

Висновок              30

Список використаної літератури              32

В С Т У П

Мета цієї теми – з’ясувати  сутність власності, її прояви та реалізацію, роль і значення в ринковій економіці.

Предмет: Економічні відносини.

Об’єкт: Система відносин і форми власності. 

Найбільш ґрунтовними джерелами, при написані цієї роботи, виявилися:

1.              Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка-Центр. Ельга, 2000.

2.              Економічна теорія: Навч. посібник/За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука;

        4-е вид., перероб. та доп. – К.: ННЦ ІАЕ, 2004.

3.     Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.

        В.Д. Базилевича.- К.: Знання-Прес, 2001.

    4.     Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – 2-е вид., випр. -  К.: Вікар,

            2005.

          Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з’ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Власність, як наукова проблема в її теоретичному та практичному аспектах є фундаментальною проблемою не тільки політичної економії і юриспруденції, а й усіх суспільних наук. Це зумовлено тим, що власність в її антологічному змісті є основою життєдіяльності суспільства. Останнє пояснює, чому власність завжди знаходилась, знаходиться і буде знаходитись у центрі уваги теоретиків і практиків на всіх етапах розвитку людства. Адже саме міра розвитку та усвідомленої оптимізації суспільством відносин власності не тільки і не стільки рівень добробуту людини, скільки є мірою та умовами саморозвитку людського суспільства.

Людське суспільство – категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності.

Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи. Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті –соціальну структуру суспільства.

Проблема дослідження відносин власності як економічної категорії є центральною проблемою багатьох економічних наук, зокрема політекономії та економічної теорії. Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених – економістів. Ці проблеми вже не одне десятиліття є об’єктом теоретичних сперечань і дискусій, що свідчить про актуальність даної теми на будь-якому етапі розвитку людської цивілізації. Так, одне з перших визначень власності з’явилося ще у 5 столітті в Кодексі імператора Юстініана, де власність розглядається як право володіння, використання та розпорядження майном. Вивченням власності займалися і класики економічної теорії, зокрема Карл Маркс, який при трактуванні власності підкреслював домінування економічної природи власності над її юридичною формою, а також вбачав у них перш за все відносини між людьми на відміну від відношення людини до речі.

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДА ВЛАСНОСТІ, ЇЇ СУБЄКТИ  ТА ОБЄКТИ

1.1. Загальне поняття власності

Походження всього того, що розуміється сьогодні під власністю,  завдячує перш за все природі. Адже ще до появи людей існувала земля та її надра, флора і фауна, вода, повітря, сонячна енергія і т. д., що представляє цінність для життя, виступає як важливіші споживні бла­га. Сама людина є продуктом природи і, отже, їй належить. З іншого боку, розвиток людини є наслідком і суспільного прогресу. Своєю пра­цею і розумом люди видозмінюють навколишнє середовище, за допо­могою природи і власних зусиль створюють нові блага, збагачуються матеріально та духовно. Народжуючись, дитина має своїх батьків і батьківщину, рідну землю, безпосередньо причетна до всього, що її оточує, відразу стає власником у широкому розумінні цього слова. Якщо ми кажемо, що це «моє», «своє», «наше» і т. п., то підкреслюємо, кому воно належить, позначаємо себе як власника. Інакше означає «твоє», «ваше» і т. п., це те, що має іншого господаря. В результаті при­своєння (привласнення) і позбавлення (відчуження) власності завжди йдуть поруч, виражаючи складні і суперечливі зв'язки і залежності між людьми.

Власність — багатопланова природно-соціологічна категорія, яка виражає сукупність усіх суспільних відносин (економічних, соціаль­них, правових, політичних, національних, психологічних та ін.) з при­воду присвоєння, належності, безпосередньої і конкретної причетнос­ті до всього, необхідного для існування і розвитку людини.

Найважливішими елементами системного поняття власності є її економічні та юридичні аспекти, які вивчаються предметом політич­ної економії. Разом з тим, для більш осяжного і глибокого розуміння проблеми необхідно враховувати й інші сторони власності. Зокрема, соціальний аспект власності розкриває процес утворення і розвитку класів, різних груп і верств населення та взаємодію між ними залеж­но від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Політичний аспект власності характе­ризує наявність її впливу на політику держави залежно від привлас­нення різних об'єктів. Кожна країна має свою територію, контролює відповідний повітряний простір, володіє природними ресурсами тощо. Психологічний аспект власності відображає наявність почуття госпо­даря у працівників або його відсутність, ставлення до власності як до своєї або чужої. Національне у власності свідчить про належність різ­номанітних об'єктів тій чи іншій нації, народу і т. д.

Власність — історична категорія. Вона притаманна всім епохам розвитку суспільства. Історичну сутність власності слід розглядати з позицій якісних змін і способів взаємодії людини з природою та при­власнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку особистості. В історії світової наукової думки різні сторони власності на певному етапі суспільного розвитку знаходили своє відображення в працях фі­лософів, політиків, економістів, психологів та ін.

Власність носить об'єктивний характер, бо зародилася, сформува­лася і розвивається незалежно від волі і свідомості людей. В той же час власність зростає, її поняття збагачується перш за все завдяки безпосе­редньої участі, трудової діяльності людства. Це приоритетно визначає власність як економічне поняття.

1.2. Власність економічна та юридична

У літературі відносини власності іноді пов'язують із споживанням. Мотивується це тим, що перш ніж спожити ту чи іншу річ, людина повинна її привласнити, тобто виразити ставлення до неї, як до своєї.

Але методи утвердження власника можуть бути різні. Зокрема, збага­чення окремих осіб (фізичних і юридичних) досягається й за рахунок несправедливої політики, корупції і мафії, спекуляції, крадіжок тощо. Це стає можливим, коли власність реалізується не стільки економічни­ми процесами, скільки антинауковою політикою держави, зрощуван­ням власності і влади, коли відносини присвоєння набувають гіпертрофованого вигляду. Не випадково тому, наприклад, нинішню так звану приватизацію в Україні по-народному прозвали «прихватизацією».

Вирішальне значення у характеристиці власності має її економіч­ний зміст, розуміння, за допомогою яких виробничих відносин здій­снюється процес привласнення. Економічна суть власності тому бере свій початок не у споживанні, а на виробництві, бо перш ніж присвоїти якусь річ, її потрібно виготовити, створити. Виробництво є першою і найголовнішою стадією привласнення, а споживання — кінцевою.

Отже, засади власності повинні визначатись і забезпечуватись не надбудовою суспільства, а виробництвом, працею людей. Єдність ви­робництва і споживання утворює і єдність відповідних сторін при­власнення, що й виступає як економічна власність. Чим більше ви­робник створив, тим більше повинен мати і спожити продукту. Розмір виробництва визначає і розмір привласнення, значить, — і величину власності. В цьому полягають соціальна справедливість і рівність мож­ливостей усіх членів суспільства у питаннях власності, і Власність — це «ставлення індивідів один до одного, — писав К. Маркс, — відповідно їх ставлення до матеріалу, знарядь і продук­тів праці». Тобто, корінну сутність власності марксизм запропонував шукати не в актах фізичного володіння речами, не в нормах права, а в процесі безпосереднього виробництва, в економічних відносинах, які відбивають певний рівень розвитку продуктивних сил суспіль­ству В дослідженнях останнього часу підкреслюється тотожність пра­ці і власності, яка визначає зміст одного з фундаментальних законів економічної теорії. Ним визначаються принципові положення про трудовий характер власності і, як наслідок цього, про об'єктивну зу­мовленість поєднання в одній особі працівника і власника, а також — виключне право кожної людини на володіння, розпорядження і корис­тування результатами своєї праці.

Власність як економічна категорія — це система виробничих від­носин між людьми з приводу присвоєння (привласнення) ними різно­манітних речей (об'єктів) у всіх сферах суспільного відтворення.

Як і кожна економічна категорія, власність має дві сторони: кіль­кісну і якісну. Перша означає сукупність матеріальних та інших благ у суспільстві, або різноманітних об'єктів власності. Якісна сторона еко­номічної власності характеризує процес привласнення, за допомогою яких відносин між суб'єктами власності він здійснюється. Причому, ставлення людей до речей є наслідком системи їх відносин між собою у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Відмічене свідчить, що власність завжди поєднує об'єктивне і суб'єктивне. Останнє зумовлює влас­ність і як юридичну категорію або право власності. Це врегульовані державними законами суспільні відносини щодо володіння, розпорядження і користування об'єктами власності як майном.

Юридична власність — загальна умова виробництва, вияв волі певної соціально-політичної сили і правове оформлення цієї волі в офіційних документах держави (законах, актах, нормах і т. п.). На відміну від економічної (об'єктивної) юридична власність є виразом свідомих (суб'єктивних) відносин між людьми. Державою встанов­люється порядок руху життєвих благ, законність їх власників, що визначається і є обов'язковим для всіх членів суспільства. У свідо­мості людей це проявляється як ставлення до своїх або чужих речей (майна). Право власності забезпечує вільне самовизначення грома­дян щодо національного багатства і підпорядкування його добробу­ту народу.

Кожна держава регулює відносини власності. Зокрема, Конституція України визначає, що земля, її надра та інші природні ресурси, які зна­ходяться в межах країни, належать українському народу (ст. 13). Земля є основним національним багатством і право власності на неї гаран­тується державою (ст. 14). Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41) тощо. Деталізовано і кон­кретизовано ці положення в Законі України «Про власність» (лютий 1991 р.) та в інших документах держави.

1.3. Суб’єкти і об’єкти власності

Економічне поняття та юридичні аспекти власності споріднено знаходять свій прояв у її суб'єктах і об'єктах. Суб'єктами власності є носії відносин присвоєння, ті, хто вступає у взаємини між собою з приводу належності комусь речей (об'єктів). Це окремі індивіди, ко­лективи, компанії, держава, наднаціональні органи тощо.

Головним носієм власності виступає працівник як господар, власник свого капіталу, умов і результатів праці, інтелекту, доходів. Власник є активною фігурою в ринковій економіці. Завдання для України — ство­рити умови, щоб кожен індивід реально відчув себе господарем, був причетний до засобів виробництва і виробленої продукції. Відчуження від власності не спонукає людей до ефективної праці, підриває еконо­мічні джерела відтворення робочої сили, веде до тяжких соціальних наслідків і суперечностей, гальмує суспільний прогрес в цілому.

Об'єктами власності може бути все, що цінується людьми, необхід­но їм для життя і розвитку. Це перш за все природа та її елементи, за­соби виробництва, продуктивна сила індивіда (робоча сила), предмети народного споживання, послуги, гроші, цінні папери, золото, культур­ні та історичні цінності. Це кількісний аспект власності, який має бага­то вимірів. Особливої ваги сьогодні набувають такі об'єкти власності як результати інтелектуальної праці - інновації, патенти, Інформація тощо, породжені науково-технічною революцією. У сільському госпо­дарстві головними об'єктами власності служать земля, тварини, аграр­на продукція, реманент громадських та особистих господарств.