Транснаціональні корпорації у світовій економіці

    З початку 50-х років міжнародні корпорації починають активні дії із завоювання світових ринків. Цьому сприяла політика лібералізації міжнародних економічних  зв'язків, поява на політичній арені  багатьох держав, що звільнилися, світовий споживчий попит, що ріс і інші чинники. Транснаціоналізація діяльності компанії проходить через ряд етапів.

    На  першому етапі закордонна господарська діяльність практично мало впливає на положення компанії в цілому. Вона тільки починає розгортати закордонну економічну діяльність, як правило, у формі експорту. На цьому етапі компанія юридично прив'язана до однієї держави. На другому етапі закордонна господарська діяльність набуває відносної самостійності. Діяльність компанії за кордоном вступає в складну систему взаємозалежностей зі всіма іншими сторонами діяльності компанії, спонукає проводити якісні зміни в діяльності компанії в цілому. Центр міжнародної діяльності переміщується з експорту на закордонне виробництво. Відбувається відділення закордонної діяльності від діяльності на внутрішньому ринку. Це знаходить віддзеркалення в організаційній структурі компанії. Компанія набуває рис міжнародної. На третьому етапі росте роль закордонної діяльності компанії. Внутрішній ринок втрачає пріоритет і стає в один ряд з багатьма зовнішніми ринками. Саме на цьому етапі компанія стає дійсно міжнародною зі всіма вище переліченими ознаками. Названі три етапи є типовими для процесів інтернаціоналізації бізнесу у всіх країнах, починаючи з США.

     Виключно  важливу роль в механізмі функціонування сучасних ТНК грають банківські і  фінансові інститути. Процеси інтернаціоналізації  і глобалізації світової економіки, гостра конкурентна боротьба, у фінансовій сфері сприяли формуванню і розгортанню  діяльності транснаціональних банків (ТНБ). Характер ТНБ визначається, по-перше, тим, що це найбільші банки, що грають домінуючу роль на своїх національних ринках. По-друге, в їх діяльності висока частка міжнародних операцій, залежність від зовнішнього ринку; по-третє, здійснення ними міжнародних операцій відбувається через розвинену мережу тісно зв'язаних один з одним закордонних відділень; по-четверте, ТНБ — це гігантські системи фінансового капіталу, здатні надавати багатообразні послуги клієнтові; по-п'яте, між ТНБ існує тісна взаємозалежність, переплетення їх капіталів і інтересів.

     Багато  злиянь відбуваються між фірмами  і транснаціональними корпораціями, що надають останнім консультаційні, транспортні послуги, зв'язок. Такі злиття сприяють формуванню глобальних мереж в різних сферах економіки. Транскордонні злиття і поглинання відбуваються переважно між фірмами, що базуються в розвинених країнах. Маючи в своєму розпорядженні могутню виробничу базу, ТНК проводять таку виробничо-торгівельну політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування здійснюється в рамках материнської компанії і розповсюджується на дочірні фірми. Транснаціональними корпораціями здійснюється динамічна політика в області капіталовкладень і науково-дослідницьких робіт в національному і міжнародному масштабі.

     Таким чином ми бачимо, що процеси транснаціоналізації  йдуть вже давно. Почалися вони кілька сторіч тому і продовжуються тепер усе стрімкіше. Дослідження процесів інтернаціоналізації виробництва та послуг почав ще Адам Сміт і Давід Рікардо, розглядаючи міжнародну торгівлю як двигун інтернаціоналізації і інтеграції світових економік. Потім вчені продовжували вивчати ці процеси формуючи з часом теорію транснаціоналізації. Економісти Е. Домар та Дж. Гелбрейт розвили теорію ТНК, а Вернон розробив теорію життєвого циклу продукту. Внесли свої внески і інші вчені, які допомогли сформуватися теоретично такому поняттю як міжнародний рух капіталів і транснснаціоналізація.

     Вивіз капіталу стає найважливішим чинником у формуванні і розвитку міжнародних  корпорацій, для яких характерна наявність закордонних активів і дочірніх підприємств. ТНК пройшли еволюцію від колоніально-сировинних до сучасних фірм, які вкладають багато коштів в НДОКР. Характерною рисою є також їх зв’язок з ТНБ, диверсифікація виробництва і послуг.

      РОЗДІЛ 2

     Аналіз  діяльності ТНК у світовій економіці

     2.1 ТНК на сучасному  етапі, індекс  транснаціоналізації

     Для провідних промислово розвинених країн  саме зарубіжна діяльність їх ТНК  визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. Так, до 70% вартості майна 100 найбільших ТНК (включаючи фінансові) знаходиться  за межами їх країни базування.

     Для визначення транснаціональних компаній та ступеню їх транснаціоналізації  існує спеціальний індекс транснаціоналізації. Розрахунок індексу транснаціоналізації  ведеться по наступній формулі: 

     I _T = 1/3 ( A _I /A + R _I /R + S _I /S) x 100%

     де

     I _T — індекс транснаціоналізації %;

     A _I — закордонні активи;

     A — загальні активи;

     R _I — об'єм продажів товарів і послуг зарубіжними філіями;

     R — загальний об'єм продажів  товарів і послуг;

     S _I — закордонний штат;

     S — загальний штат працівників  компанії. 

     Ми  можемо порахувати індекс транснаціоналізації для кожної з цих ТНК, щоб зрозуміти динаміку їх міжнародної діяльності (табл. 2.2.) 

     Таблиця 2.2.

     Таким чином ми можемо побачити, що за деякими  винятками загальний тренд такий, що індекс транснаціоналізації збільшується з кожним роком для найкрупніших ТНК. А якщо він і зменшується, то дуже не значно. Це означає, що відбувається подальша інтеграція національних економік в глобальну світову економічну систему в якій ведучу роль відіграють ТНК. А транснаціональні корпорації усе глибше проникають в національні економіки.

     З 2005р. по 2008р. в середньому 50% загального об'єму продажів ТНК доводиться на експорт[14]. . ТНК охоплюють 90% світової торгівлі пшеницею, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізняком, 85% - міддю і бокситами, 80% - сподіваємося і оловом, 75% - натуральним каучуком і сирою нафтою і так далі.

     Роль  постачань і послуг від вітчизняних  компаній своїм закордонним філіям також велика в експорті цих країн. У 2005-2007 рр. на подібну внутрішньофірмову  торгівлю доводилося від 20 до 30% експорту США, 30-40% - Японії і 29-35% - ФРН.

     З 2005 по 2008 роки продовжується зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій ТНК є торгівцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, а також вони стимулюють міжнародну трудову міграцію. Основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу у вигляді інвестицій. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетіння фінансового капіталу, підсилила потужність ТНК. Все зростаюча роль закордонних інвестицій як найважливішого і необхіднішого засобу забезпечення процесу відтворення є наслідком прискорення об'єктивного процесу усуспільнення продуктивних сил у міжнародному масштабі. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованій на вивозі капіталу, ТНК забезпечують собі значні доходи навіть в умовах загострення кризових явищ в світовій економіці. Основним чинником, що відображає ефективну діяльність ТНК, є міжнародне виробництво товарів і послуг. Воно є випуском продукції материнськими компаніями ТНК і їх закордонними філіями на базі інтернаціоналізації виробництва. В 2007 році міжнародне виробництво товарів і послуг досягло більше 14% світового ВВП.

     Майже усі найбільші ТНК по національній приналежності відносяться до «тріади» – трьох економічних центрів: США, країн ЄС і Японії. Останніми роками активно розвивають свою діяльність на світовому ринку транснаціональні корпорації нових індустріальних країн. Галузева структура ТНК достатньо широка. 60% міжнародних компаній зайнято у сфері виробництва (перш за все вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37% - у сфері послуг і 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві. На рис. 2.1. показано у відсотках галузеву структуру ТНК в світі.

     Рис.2.1. Галузева структура світових ТНК 

     Чітко позначилася тенденція збільшення інвестицій у сфері послуг і технологічно інтенсивному виробництві. Одночасно  знижується частка у видобувній промисловості, сільському господарстві і ресурсоємному  виробництві.

     Таким чином видно, що ТНК на сучасному  етапі розвернули дуже бурхливу діяльність. Багато з них перетворилися на міжнародних монополістів. Індекси  транснаціоналізації розраховані  для певних компаній показують загальний тренд проникнення ТНК в інші країни і взагалі посилення ТНК на світовому ринку. ТНК є торгівцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, також вони стимулюють міжнародну трудову міграцію. ТНК грають провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. Вони грають ведучу роль у вивозі капіталу.

      2.2 Аналіз руху  прямих іноземних  інвестицій як  показник напрямків  і масштабів діяльності  ТНК

     З середини 80-х років прямі іноземні інвестиції зростали безпрецедентними темпами, досягнувши у 1990 р. 225 млрд. дол. Їх щорічний приріст в 34% набагато перевищив темпи зростання товарного експорту (13%) і світового ВНП (12%). У 2000 році ПІІ збільшилися на 18%, випередивши по темпах зростання інші економічні агрегати, наприклад, світове виробництво, капіталоутворення і торгівлю, і досягли рекордного рівня в 1,3 трлн. дол. У подальші роки об'єм ПІІ продовжував рости. У 2005 році об'єм ПІІ склав-1,6 трлн дол., а в 2006 році - 1,7 трлн. дол. У 2008 році ПІІ досягли рекордної відмітки в майже 1,9 трлн. дол. Рушійною силою глобального розширення інвестиційних потоків виступають більше 70 тис. транснаціональних корпорацій, які мають понад 800 тис. афілійованих підприємств за кордоном, і яких припадає на частку порядку 99% світових потоків ПІІ[14]. .

     Головними одержувачами ПІІ залишаються розвинені  країни, на які доводиться більше трьох чвертей глобального притоку інвестицій. Основним стимулом руху ПІІ виступають транскордонні злиття і поглинання (ЗіП), а ці операції все ще сконцентровані в основному в розвинених країнах. Хоча багато ПІІ йде і в країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються.

     На  рис. 2.2. показано об’єм світових ПІІ  за 2005-2007 рр.

     Рис.2.2. Об'єм світових ПІІ 2005-2007рр. 

     Не  дивлячись на фінансову і кредитну кризи, що почалися в другому півріччі 2007 року і посилилися в 2008 році, у  всіх трьох основних економічних  угрупуваннях - розвинених країнах, країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою Південно-східної Європи і Співдружності Незалежних Держав (СНД) - спостерігалося неухильне зростання притоку ПІІ [14]. Приріст ПІІ в 2005-07 рр. в значній мірі відображав відносно високі темпи економічного зростання і впевнену динаміку діяльності корпорацій в багатьох частинах світу. В результаті збільшення прибутку закордонних філій, особливо в країнах, що розвиваються, реінвестовані доходи склали близько 30% сукупної притоки ПІІ. До певної міри рекордні рівні ПІІ в доларовому виразі відображали і істотне знецінення долара по відношенню до інших основних валют. Проте навіть при оцінці в місцевих валютах середньорічне зростання глобальних потоків ПІІ все ж таки склало в 2007 році 23%. Притока ПІІ в розвинені країни досягла 1 248 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, притока ПІІ досягла безпрецедентного рівня (500 млрд. дол.), що означає зростання в порівнянні з 2006 роком на 21%. Притока ПІІ в найменш розвинені країни (НРК) в 2007 році склала 13 млрд. дол., що також є рекордно високим показником. Країни, що розвиваються, продовжують набирати силу як джерела ПІІ, вивіз яких досяг нового рекордного рівня у розмірі 253 млрд. дол., головним чином в результаті зовнішньої експансії азіатських ТНК. Вибухове зростання наголошувалося і в динаміці потоків ПІІ до Південно-східної Європи і СНД, які зросли на 50% і досягли 86 млрд. дол. в 2007 році. Таким чином, в регіоні зростання продовжується впродовж останніх 3 років. Різко збільшився і вивіз інвестицій з регіону, який досяг у 2007 році 51 млрд., перевищивши рівень 2006 року більш ніж удвічі. У групі країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою трьома найбільшими одержувачами ПІІ були Китай, Гонконг (Китай) і Російська Федерація. На рис. 2.3. показано 20 ведучих країн-отримувачів ПІІ у 2008 р.