Різновидом  оренди є сімейна оренда, за якою голова сім’ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з її членів. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15 – 20 % усієї землі.

       Особливість аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об’єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США в такі корпорації об’єдналися близько 90 % сімейних ферм, а 95 % корпорацій об’єднують до 10-и ферм.  

        2.3. Регулювання відносин власності в державних актах у

        зарубіжних країнах. 
 

       Власність – це юридична належність речі, тобто  право володіти, користуватися та розпоряджатися нею.

       Конституція регулює перш за все право власності, інколи перераховуються і об’єти власності.

       В Конституціїції США, 1787 року відсутні норми, присвячені власності, але в 5-ій поправці, прийнятій 1789 року міститься  так званий Білль про права, в  якому сказано, що «Ніхто не може бути позбавлений життя, свободи чи власності без належної юридичної процедури, ніяка приватна власність не повинна відбиратися для сусп.користуавння без справедливої винагороди.

       В 1789 році у Французькій декларації прав людини і гром-на проголошено, що власність є право священне і недоторкане.

Сучасні зарубіжні конституції підкреслюють інші підходи до відносин власності, які передбачають обов’язкове врахування суспільних інтересів, для того, щоб  права окремих осіб не посягали і  не суперечили правам та інтересам суспільства. Такі підходи з’явилися під впливом ідей соціалізму і соціальної справедливості.

       В Конституції Японії 1947 року записано, що право власності не може суперечити суспільному благополуччю.

       Теорія  соціальної функції права, напевно, як жодна інша, була з ентузіазмом сприйнята західними законодавцями. Так, наприклад, згідно із п. 2 ст. 14 Основного закону ФРН від 23 травня 1949 р., «власність зобов'язує. Користування нею повинне одночасно бути благом». Цю тезу майже дослівно відтворила Конституція України: «Власність зобов'язує. Вона не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству». 
 

3. Відносини власності в економічній  системі сучасної України.

 

1.   Сучасний стан відносин власності в Україні.

 
 

       Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва.

       Річ у тім, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого  часу будувала соціалізм, склалася своєрідна  структура власності, в якій переважали її суспільні форми. Див. схему 3.

       Схема 3 Структура власності  в Україні до 1991 p.

       

       Така  структура власності формувалась  під впливом вимог концепції  побудови соціалізму, яка передбачала, що:

       а) соціалізм повинен довести свої переваги перед капіталізмом, на зміну якому він приходить, більш високим рівнем продуктивності праці;

       б) високий рівень продуктивності праці  може забезпечити лише велике виробництво, яке має ряд суттєвих економічних  переваг перед дрібним виробництвом;

       в) найбільш сприятливим середовищем для зростання продуктивності праці може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил, бо дає можливість свідомо підтримувати відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами.

       Практика  побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвердила справедливість такої концепції. Свідченням того є  незаперечні факти:

       1. Досить високі темпи розвитку  радянської економіки (вищі, ніж  у країнах капіталістичного світу)  впродовж всієї її мирної історії.

       2. Плановість, яка базувалася на  суспільній власності, забезпечила  безкризовий характер розвитку  економіки, а отже, неухильне зростання  продуктивності праці.

       3. Така економіка послужила одним  з вирішальних факторів перемоги  у Великій Вітчизняній війні з фашизмом.

       4. За порівняно короткий строк  здійснилась післявоєнна відбудова  народного господарства.

       Проте в ході формування основ соціалістичного  суспільства були допущені суттєві  помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступово втратив з нею зв'язок. Так власність стала "нічийною", а працівник - відокремленим від засобів виробництва, хоча формально він залишався їх співвласником.

       Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідеї і стало відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. На її теренах утворилися нові самостійні держави, в т.ч. й Україна, які спішно почали реставрувати капіталізм, тобто суспільний лад, що ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва.

       Отже, можна констатувати, що Україна на сучасному етапі знаходиться  в перехідному періоді від  соціалізму до капіталізму.  

        3.2. Роздержавлення та приватизація власності в

Україні.

       Сучасна перехідна економіка України  може ефективно функціонувати лише при наявності в ній різноманітних  видів і форм власності. Вони передбачені  Законом України "Про власність", прийнятим у 1991р. Див. схему 4. 

Схема 4 Види власності, передбачені  Законом України "Про  власність"

       

 

       Особливістю вітчизняної економіки є те, що вона  протягом тривалого часу формувалася  як державна. Внаслідок цього держава  стала монопольним розпорядником 90-100% виробничих фондів, готової продукції. Вона ж централізовано займалася розподілом робочої сили. За цих умов нові види й форми власності могли виникнути лише в результаті подолання державного монополізму на власність. Найпростішим, на перший погляд, способом здійснити це є проведення широкомасштабного роздержавлення та приватизації власності. Проте при всій простоті й зрозумілості цього заходу практика показала, що не все так просто в реальній дійсності, як на папері. Виявилося, що роздавати власність у багатьох відносинах складніше, ніж відбирати. Англія, наприклад, затратила десять років, щоб приватизувати лише десять великих державних підприємств.

       Тому  необхідно спочатку з'ясувати, який зміст вкладається в поняття "роздержавлення" й "приватизація". Термін "роздержавлення" на Заході відомий давно, і вживається він однозначно за змістом - як передача власності з державного сектора в приватний.

       У нас, враховуючи суцільний (тобто в  усіх сферах) монополізм, зумовлений пануванням державної власності, в поняття  роздержавлення вкладається дещо інший зміст. А саме: ліквідація монополії держави. Тому слід розрізняти роздержавлення й приватизацію. Приватизація - це лише етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх  у приватну власність. Роздержавлення ж повинно розв'язувати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування економічного регулювання; утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

       До  того ж слід мати на увазі, що роздержавлення повинно передбачити утворення  багатоукладної економіки, тобто економіки, в якій співіснують різні форми власності, передбачені Законом "Про власність". В остаточному підсумку роздержавлення передбачає, що державна власність повинна перейти до рук окремих юридичних або фізичних осіб, що й складає основний зміст приватизації. Отже, зв'язок між роздержавленням та приватизацією можна проілюструвати схемою 6.

       Схема 6 Роздержавлення та приватизація

       

       Роздержавлення  власності - головна мета економічної  політики на сучасному етапі, оскільки: а)забезпечує рівність усіх форм власності; б)створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин; в)через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва. У той же час повна ліквідація державної власності на засоби виробництва й передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економіки й створення приватних монополій тощо. 
 
 

       Таблиця  № 1

       Кількість роздержавлених об'єктів  незавершеного будівництва за формами власності (одиниць)

 

       За  результатами приватизації 50,7% об'єктів  належать приватним власникам, 48,9% —  колективним, а 3 об'єкти — міжнародним організаціям та юридичним особам.

       Кількість об'єктів малої приватизації виросла  з 1992 p. до кінця 2000 p. відповідно з 825 до 57774. Кількість приватизованих підприємств  в кінці 2000 p. склала 73349 одиниць, кількість  селянських (фермерських) господарств — 38428 одиниць.

       15 травня 2000 р. Постановою уряду  "Про управління державними  корпоративними правами" було  скасовано стару нормативну базу  управління державним майном. 

 

       Таблиця № 2 Розвиток нових  форм власності у  промисловості

       (на  кінець періоду)

 
 

       Викуп, об'єктів малої приватизації - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб не передбачає конкуренції покупців.

       Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що-розробила комісія з приватизації.