Теорія фірми: витрати виробництва

Довгострокові витрати (інвестиції) зв'язані з розв'язуваними підприємством стратегічними задачами – будівництвом, чи реконструкцією придбанням нових виробничих площ; покупкою нових видів машин, механізмів і устаткування; придбанням нематеріальних активів; формуванням довгострокового портфеля цінних паперів. [8, c.13]

Обидва види витрат необхідні і  важливі для будь-якого підприємства, але методи керування ними різні. Метод керування довгостроковими  витратами відповідно до розв'язуваного  при цьому задачами можна назвати «стратегічним методом», а відповідно другий метод – «тактичним».

Стратегічний метод характеризується набором управлінських рішень, зв'язаних з довгостроковими цілями підприємства. Стратегічні рішення впливають істотно на стан і благополуччя всього підприємства і приймаються на рівні вищого керівництва. Тому такі рішення мають тенденцію до довгострокового впливу, виявляються протягом декількох років. Чи збільшуючи обмежуючи використовувані засоби, на цьому рівні керування витратами припускає їхнє стратегічне планування, що у першу чергу зв'язано з прогнозуванням і конструюванням тих шляхів, по яких буде розвиватися бізнес у довгостроковій перспективі. Метою довгострокового планування є одержання переваги від передбачуваних змін на ринку для існуючих товарів і послуг і використання нових комерційних можливостей і технологічних досягнень, що виникають у майбутньому. При цьому виді планування може розглядатися проміжок часу в 3-5 років і навіть 10 років і більш років, особливо у капіталомістких галузях.

Тактичний метод керування витратами означає такий тип дій, що припускає одержання кращих результатів при заданих ресурсах і заданій організації робіт. Тактичний набір управлінських рішень також означає залучення в процес прийняття рішень середнього і старшого управлінського персоналу. У більшості випадків сутність тактики складається в забезпеченні гнучкості перед обличчям зовнішніх умов, що змінюються. Прикладом тактичного рішення є визначення номенклатури й асортименту товарів і витрат на їхню реалізацію в даних ринкових умовах. Якщо таке рішення виявиться помилковим, то від нього можна буде швидко відмовитися, і воно не зробить тривалого впливу на діяльність підприємства. На відміну від цього стратегічну помилку набагато сутужніше виправити. [9, c.48]

Тактичне керування  витратами здійснюється короткостроковим тактичним плануванням. Короткострокове  тактичне планування відбиває існуючу  в даний момент ситуацію на ринку  і визначає  щорічний виробничо-фінансовий план. Планування охоплює значно менший проміжок часу – звичайно не більш року, прагнути оцінити поточні перспективи бізнесу і відповідно до них планувати діяльність підприємства. Метою такого планування є найбільш ощадливе використання ресурсів і одержання максимальних доходів з урахуванням потенційних можливостей ринку. Тактичне керування припускає дисципліну керування, тому що вимагає регулярної оцінки тих шляхів, що повинні привести до досягнення цілей довгострокового планування, а також визначення тих критеріїв, відповідно до яких буде оцінюватися діяльність підприємства. При цьому необхідна абсолютно об'єктивна оцінка розглянутих планів. Розроблений план повинний являти собою надійну базу для наступних рішень, що, можливо, прийдеться приймати при зміні зовнішніх умов існування підприємства.

В останні роки швидкість зміни зовнішніх умов зросла. Сутність цього явища відбивається у відомому вираженні Друкера «епоха розриву безперервності». Ці зміни особливо характерні для України й інших постсоціалістичних держав. Такі зміни означають ризик і невизначеність при прийнятті стратегічних рішень.

Крапкою звіту при  розробці будь-якого плану повинна  бути оцінка намічуваної стратегії  з урахуванням існуючих умов. Ця оцінка означає характеристику ринку  з обліком ділової кон’юнктури  таких зовнішніх факторів, як передбачуваний рівень конкуренції і ймовірна величина споживчого попиту. Важливим фактором, звичайно, є і характер галузі, у якій працює підприємство.

На більшість підприємств  у тому чи іншому ступені впливає  стан іноземних ринків і рівень ділової  активності на цікавлячих територіях. Але все-таки ключовим зовнішнім фактором  в оцінці можливостей ринку і формуванні плану можна визнати напрямок розвитку національної економіки в планованому періоді. Зовнішні фактори не залежать від діяльності самого підприємства, але облік їхнього впливу необхідний при керуванні витратами. Перелік зовнішніх факторів досить великий (від політичних змін до структурних економічних змін), він міняється в різних ситуаціях і, зрозуміло, що не може бути єдиного методу роботи з ним. Але для керування витратами необхідно виділити наступні фактори: [9, 53]

1. Фактори, що впливають на оборотний капітал: ціни на сировину і матеріали, рівень заробітної плати, умови кредитування.
2. Фактори, що впливають на прибутковість: рівень розвитку окремих сегментів споживчого ринку, що передують і нинішнє оподатковування, курси іноземних валют, конкуренція.
3. Фактори, що впливають на приступність капіталу і кредитів: економічна політика, інфляція, ставка відсотка, платіжний баланс, загальний попит на капітал.

 

 

Розділ 2. Виробництво в короткостроковому періоді

В короткостроковому  періоді частина ресурсів (наприклад, капітал) залишається незмінною, тоді збільшення обсяг виробництва можна  досягти лише завдяки нарощуванню  змінних ресурсів (наприклад, праці). Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії фіксованого капіталу K₁A (рис. 2.1). Фірма може використовувати більше праці, рухаючись від однієї ізокванти до іншої. Співвідношення K/L вздовж цієї лінії зменшується, оскільки обсяг K на все більшу кількість L. [6,  c.69]

 

 

 

 

 

Q₁ Q₂ Q₃

 

 

 

Рис. 2.1. Зміна обсягів виробництва

 

2.1. Витрати в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді деякі з виробничих ресурсів фірми постійні, проте на інші можна впливати з метою зміни обсягу виробництва продукції. Тому функція виробничих витрат для цього періоду матиме вигляд:

          TC=FC+VC(Q).                     (2.1)

Ця функція показує зв'язок між обсягом виробництва Q та мінімально можливими витратами при певному фіксованому рівні постійних витрат FC. Зазначимо, що при Q=0 маємо VС(Q)=0, ТС(0)=FС. Іншими словами, при нульовому обсязі виробництва загальні витрати дорівнюють сумі постійних витрат. [1, c.131]

Розглянемо зв'язок між обсягом виробництва та витратами детальніше. Нехай змінним фактором є тільки праця і розмір змінних витрат фірми пов'язаний лише з її обсягом. Зупинимось на витратах фірми, яка може при фіксованому рівні заробітної плати W найняти стільки робочої сили, скільки їй вигідно. Зауважимо, що граничні витрати в короткостроковому періоді змінюються під дією змінних витрат і не залежать від постійних витрат. Отже,

.

Враховуючи, що ∆L/∆Q є величина обернена МР_L, можна записати:

. (2.2)

Граничні витрати в короткостроковому періоді обернено пропорційні граничній продуктивності праці. Звідси випливає, що граничні витрати пов'язані з дією закону спадної віддачі змінного фактора. Цей закон забезпечує також обернений зв'язок між середніми змінними витратами виробництва та середньою продуктивністю праці:

,

 

Оскільки L/Q є величина обернена АР_L, то

                                                          (2.3)

Враховуючи, що ставки зарплати з позиції фірми фіксовані, то збільшення середньої продуктивності праці приводить до зниження середніх змінних витрат і навпаки.

Для аналізу зміни витрат залежно від обсягів виробництва розглянемо криві на рис. 2.2.а. [1, c.132] Тут зображені криві STC, VС і FС для виробництва із спадною продуктивністю змінного фактора.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва. Криві змінних та загальних витрат зростають, залишаючись паралельними, проте остання проходитиме вище на величину постійних витрат.

       

Рис. 2.2. Криві витрат в короткостроковому періоді

Загальна сума витрат на рис. 2.2.а визначається площею під кривою STC, сума постійних витрат - площею між віссю обсягу виробництва та лінією FC, а сума змінних витрат - площею між лінією FC і кривою STC. Зазначимо, що конфігурація кривої VC також відображає динаміку продуктивності змінного ресурсу.

На рис. 2.2.б зображені криві середніх загальних, змінних і постійних витрат. Спочатку розглянемо функцію середніх постійних витрат. Оскільки FC=const і AFC = FC/Q, то AFC*Q = FC=const і крива AFC має вигляд гіперболи. При незначному обсягові виробництва вся сума постійних витрат припадає на нього. У міру зростання виробництва величина середніх постійних витрат буде знижуватися, наближаючись до нуля.

Від кривих STC і VC на рис. 2.2.а легко перейти до кривих середніх загальних (SAC) і середніх змінних (SAVC) витрат. Слід зазначити, що графічно середні витрати визначаються тангенсом кута нахилу променя, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій загальних чи змінних витрат. Очевидно, що ці кути будуть мінімальними при обсягах виробництва Q_A і Q_B. Отже, мінімум середніх загальних і середніх змінних витрат досягається саме при цих обсягах виробництва (точки А₁ і В₁ на рис. 2.2.б).

Як видно з рис. 2.2.б, середні загальні витрати спочатку знижуються, досягаючи мінімуму при обсязі Q_A , а потім починають зростати. Таким чином, крива SAC має U-подібну форму. Таку ж форму має і крива SAVC.

Відстань між кривими SAC і SAVC по вертикалі для будь-якого заданого обсягу виробництва дорівнює величині середніх постійних витрат. При цьому в міру зростання обсягу виробництва криві SAC і SAVC наближаються одна до одної. Це відбувається тому, що середні постійні витрати в короткостроковому періоді зменшуються у міру збільшення обсягу виробництва.

Зазначимо, що мінімум  середніх загальних і середніх змінних  витрат досягається тоді, коли кожні з них дорівнюють граничним витратам. В точках А і В на рис. 2.2.а промені, проведені з початку координат, збігаються з дотичними до кривих STC і SVC. Тому крива SMC перетинає криві SAVC і SAC, відповідно, в точках А₁ і В₁.

Граничні витрати визначаються тангенсом кута нахилу кривої загальних витрат, тобто тангенсом кута дотичних, проведених до кожної точки кривої. Спочатку граничні витрати зменшуються, досягаючи мінімуму в точці С₁, яка відповідає обсягу виробництва Q_c. Точка М на рис. 2.2.а характеризує найбільший можливий обсяг виробництва в короткостроковому періоді. Тут величина граничних витрат по суті нескінченна: якщо фірма намагатиметься збільшити обсяг понад Q_м то загальні витрати зростатимуть, а обсяг залишиться незмінним.

Зв'язок середніх змінних  та середніх загальних витрат з граничними витратами характеризується такими правилами. [1, c. 134]

1. Коли граничні витрати  менші, ніж середні (змінні  та загальні), виробництво додаткової  одиниці продукції знижуватиме  витрати. Якщо ж граничні витрати  перевищуватимуть середні витрати, то зростання обсягів виробництва супроводжуватиметься збільшенням середніх витрат.

2. Граничні витрати  дорівнюватимуть середнім (змінним  і загальним) в точках мінімуму  середніх витрат. Тобто криві  граничних і середніх витрат перетинаються в точках мінімального значення середніх витрат.

Динаміка витрат в  короткостроковому періоді відображає дію закону спадної продуктивності змінного фактора. Якщо фірма купує всі ресурси виробництва за постійними цінами, зміни витрат у короткостроковому періоді пояснюються змінами середньої та граничної продуктивності змінного фактора. Оскільки криві середніх (змінних і загальних) та граничних витрат мають U-подібну форму, то це доводить, що при збільшенні обсягу виробництва середній та граничний продукти спочатку збільшуються, а потім зменшуються.

 

2.2. Короткострокова функція виробництва  
за різних видів віддачі змінного фактора

  Розглянемо види короткострокових функцій виробництва і притаманні їм властивості. 
 Постійна віддача змінного ресурсу. Деякі виробничі процеси характеризуються постійною віддачею змінного ресурсу, тобто кожна наступна одиниця змінного ресурсу, додана до постійних ресурсів, приводить до такого самого збільшення випуску, як і попередня. У цьому разі загальний продукт зростає рівномірно, а граничний і середній продукти є постійними. Така виробнича функція описується лінійним рівнянням:         

           Q = a + bx,                                                 (2.4) 
де     Q — обсяг випуску продукції в натуральному вимірі за розрахунковий період часу; 
 x — кількість спожитого за той самий період змінного ресурсу;  
 а та b — параметри рівняння. 
 Якщо зроблено допущення, що змінний ресурс абсолютно важливий для виробництва і результат (загальний продукт) може бути отриманий відразу ж після поєднання змінного ресурсу з постійними, виробнича функція виходить із початку координат і значення параметра а дорівнює 0. У такому разі рівняння (2.4) спрощується і має вигляд:       

                                                         Q = bx                                                  (2.5) 
 У графічному вигляді таку функцію наведено на рис 2.3. [16]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.3. Загальний продукт (а), середній і граничний продукти (б)                     виробничої функції з постійною віддачею змінного ресурсу.

 

Не слід уважати, що лінійна виробнича функція суперечить закону

спадної віддачі змінного фактора, — точка, починаючи з якої віддача почне знижуватися, ще не досягнута. Для багатьох видів виробництв вона відповідає приблизно 95—100 % від рівня використання виробничих потужностей. Розглянемо такий приклад. Сім’я розмальовує дерев’яні ложки, використовуючи власне помешкання, при цьому виробіток будь-якого члена сім’ї за добу однаковий. Зрозуміло, що чим більшою буде кількість членів сім’ї, які щодня займатимуться роботою, тим більшим буде й загальний продукт. Обмежувальним ресурсом є площа помешкання, розрахована, наприклад, на 5 осіб. Якщо в цьому помешканні розмістити більшу кількість працівників, то вони заважатимуть один одному.