Світове господарство

[5,c.54-102].

     Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн  до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок.

       Одним з найважливіших критеріїв  цього переходу є сприятливий  інвестиційний клімат країн, що  стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв´язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.

     Загальною ж закономірністю є те, що економічні зв'язки між країнами різних типів  стають дедалі різноманітнішими, всеохоплюючими і взаємовигідними:

• торгівля товарами та сировиною,
• побудова спільних підприємств,
• науково-технічні зв'язки,
• все зростаючий міжнародний туристський обмін та ін.

       Зміцнення економічних зв'язків між країнами різного рівня розвитку створює фундамент нових відносин добросусідства, сприяє взаєморозумінню. Постійне ж вдосконалення економічних систем життєдіяльності в світовому господарстві - необхідна Умова розвитку суспільства, нехтування цього призводить до економічної відсталості і загострення соціальних проблем.

     Розглядаючи політичну й економічну карти  світу, можна помітити істотну особливість у розміщенні країн, що мають показники економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють кілька територіальне близько розташованих груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей географії сучасного світового господарства: формується поліцентрична система його територіальної структури[9,c.44-62].

     Наймогутніший центр світового господарства склався в Північній Америці. Ядром цього центру є економіка США, з нею тісно поєднуються економіки Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22-23 % національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13 % сільськогосподарської продукції світового господарства.

     Найважливіші  особливості господарства цих північноамериканських країн такі:

     1) багатий ринок збуту; 

     2) могутність американських банків, трестів, концернів, що контролюють  не тільки національне багатство  своєї країни, а й перетворюються  на транснаціональні корпорації;

     3) високий технічний рівень промисловості США і Канади;

     4) високий науковий потенціал США  і Канади;

     5) потужний військово-промисловий  комплекс США. [3,c.95-122].

     Все це забезпечує стрімкий розвиток світового господарства, як цілісної економічної системи.

     Отже, можна зробити висновок, що для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. Економіка кожної країни повинна функціонувати пліч о пліч з іншими країнами, допомагати одине одному покращити економічний та соціальний рівень життя населення.

2.2. Проблеми входження України в світове господарство

    Україна,  як  молода  суверенна  держава,  не  має  достатнього  досвіду  налагодження  економічних  зв’язків  з  країнами  світу.  Це  пояснюється  насамперед  тим,  що  вона  не  мала  змоги  набути  такого  досвіду  у  складі  СРСР,  їй  бракує  достатньої  кількості  органів,  кадрів,  які  могли  б  проводити  самостійну  науково  обґрунтовану  зовнішньоекономічну  політику.

    Світові  економічні  зв’язки  необхідні  Україні  для  того,  щоб  швидше  подолати  глибоку  економічну  кризу,  для  стабільного  і  швидкого  розвитку  продуктивних  сил  і  підняття  на  цій  основі  життєвого  рівня  населення.  Як  я  вже  зазначав,  та  країна,  яка  не  займається  зовнішньою  торгівлею,  не  розвиває  господарскі  зв’язки  з  іншими  державами  світу,  змушена  збільшувати  затрати  виробництва  приблизно  в  півтора-два  рази.

    В  минулому  Україна  мала  економічні  зв’язки  з  123 країнами  світу,  але  основні  рішення  щодо  їх  розвитку  приймалися  в  Москві. Те  саме  стосувалося  зовнішньоекономічної  діяльності  близько  1400  підприємств  України[1, c.97-104].

    Об’єктивно  причиною,  що  заважає  нині  входженню  України  як  повноправного  партнера  у  світове  господарство,  є  низька  конкурентоспроможність  її  продукції  на світових  ринках.  Із  промислових  товарів  на  ринках  дальнього  зарубіжжя  може  конкурувати  не  більше  10% товарів.  Крім  того,  навіть  ті  товари,  на  які є попит на  зовнішніх ринках,  не  відповідають  міжнародним  стандартам.  Так,  майже  весь  чавун  не  має  світових  сертифікатів,  з  низьким  обсягом    номенклатури  відливок,  що  призводить  до  великої  металомісткості  продукції,  відходів  металу  майже  25%. Крім  того,  брак  кадрів  та  їх  недостатній  професійний  рівень  робить  недосконалою  систему  управління  зовнішньоекономічною  діяльністю. В  останні  роки  ситуація  у  цій  сфері  значно  погіршується.

    Є ряд причин  призводять  до  цього:

1. Розрив  господарських  зв’язків  з  країнами  колишнього  СРСР.  Внаслідок цього Україна втратила  чимало  своїх ринків  збуту,  зупинилося  багато  підприємств  через  відсутність  комплектуючих  виробів  тощо.  Більше  того,  Росія  значною  мірою  втратила  інтерес  до  виготовлених у  нашій  країні  приладів,  машин,  а  також  до  виплавненого  металу  тощо  через  значне  зростання  енергомісткості, а  отже,  і  вартості  та  ціни  продукції.  Тому  навіть  ті  вироби,  в  яких  зацікавлена  Росія,  не  можуть  бути  реалізовані  на  її  ринку,  оскільки  вони  дорожчі  за  зарубіжні  аналоги  на  30-50%.
2.   Переваження в імпорті продукції.  Її  частка  у 2010р.  перевищувала  60%.
3. Незначна  частка  в експорті  товарів,  які  виготовляються  відповідно  з  договорами  про  міжнародну  спеціалізацію  та  кооперування  виробництва.
4.   Значно  зросла  частка  бартерних операцій.  Високий рівень  бартеризації  зовнішньої  торгівлі  зумовлений  зняттям  обмежень  щодо  квотування  і  ліцензування.  Характерно  й  те,  що  бартерна  торгівля  поширюється навіть  на  ті  товари,  які є високоліквідними  і раніше  реалізовувалися переважно за  валюту,  мають вирішальне  значення  для отримання валютних  доходів держави [3, c.108-120]. 

    Значна  частина  тих  коштів,  які  заробляють  підприємства-експортери,  осідає  у  банках  зарубіжних  країн.  Так,  у  2008р.  при  експорті  продукції  за  кордон  на  3,2млрд. дол.  до  державної  скарбниці  надійшло  лише  165 млн.  У 2009р.  в  Україну  повернулося  лише  20%  валютної  виручки.

    Сюди  також  можна  включити  і  відсутність  системного  регулювання  зовнішньоекономічних  відносин,  концептуально  хибні  підходи  до  принципів  валютного  контролю, суб’єктивні  підходи   до  визначення  державних  пріоритетів  у  галузі  не митного  регулювання   та  загальноекономічна  криза  України  призвели  до  значного  зменшення  обсягу  зовнішньоекономічного  обороту,  катастрофічного  зниження  ефективності  експорту,  руйнації  державного  валютного  фонду,  виникнення  масових  зловживань  і  корупції [5, c.122-128].

    Але  казати, що на  Україні нічого  не  робиться  в  зовнішньоекономічній    сфері  не  можна, і  прикладом  цьому  може  стати   міжнародна  науково-практична  конференція  на  тему  “Реформування  зовнішньоекономічної  сфери  України”, яка  була  організована  Київським  національним  університетом  імені  Тараса  Шевченка, комісією  Верховної  Ради  України  з питань економічної  політики  і  управління  народним  господарством, Міністерством    економіки   Украіни,   Міністерством     зовнішньоекономічних  зв’язків  і  торгівлі  України,  рядом  інших  організацій. У  роботі  конференції  взяли  участь  вчені   та  спеціалісти  з  України,  США,  Росії,  Німеччини,  Китаю  та  інших  країн. На  конференції  відзначалося,  що  у  зовнішньоекономічній   сфері  перед  Україною  стоять  принципово  нові  цілі  з  реалізації  сучасної  концепції  включення  економіки   в  систему  світових  господарських   зв’язків:  використання  зовнішньоекономічних  зв’язків  для  припинення  економічного  спаду  й  початку  стабілізації  соціально-економічного  становища  країни;  розвитку  експорту  як  структуроутворюючого  фактора;  акумуляції  додаткових  фінансових  ресурсів  з  метою  структурної  перебудови;  проведення  політики  перехідного  протекціонізму.

    На  думку  учасників  конференції,  можливості  імпортозамінюючої  політики  для  України  в  умовах  різкого  спаду  суспільного  виробництва  і  скорочення  внутрішнього  попиту  дуже  обмежені,  тому  гострою  є  необхідність  розробки  спеціальної  програми  розвитку  експорту.  Основою  практичного  застосування  конкретних  заходів  стимулювання  експорту,  запропонованих  учасниками  конференції,  може  бути  розмежування  всіх  видів  виробництв  на  неконкурентноспроможні,  слабо конкурентні  та  конкурентні [3, c.20-29].

     При  обговоренні  проблем  міжнародного  руху  капіталів  було  зазначено,  що  українським  виробникам  необхідно  ширше  переходити   до  створення  своїх  філіалів  і  змішаних   товариств  за  кордоном  як  до  ефективнішої  й  розвинутішої  форми  міжнародного  економічного  спілкування.  Це  дозволяє  обійти  багато  обмежень  і  бар’єрів  на  шляху  експорту   української  продукції  до  країн – членів  СНД,  до  Європейського  Союзу,  східноєвропейських   держав.  Поширення  національного  режиму  на  іноземні  інвестиції  в  Україні  разом  з  тим  необхідно  підкріпити   стимулюванням  припливу  ресурсів  з-за  кордону  в  окремі  регіони  країни,  ширшим  залученням  іноземних  інвесторів  у   процес  приватизації  і  стабілізації  правового  поля  діяльності  інвесторів.  Водночас  це  дозволить  легалізувати  експорт  тіньової  економіки,  що  досягає,  за  деякими  оцінками,  30 - 40 %  від  обсягу  експорту,  що  офіційно  реєструється.

    Практика  світового  розвитку  свідчить: для  країн, які  перебувають  на  стадії  ринкового  трансформування,  коли  можливості  щодо  мобілізації  внутрішніх  інвестиційних  ресурсів  на  певний  час  стають  вкрай  обмеженими,  особливого  значення  набувають  проблеми  залучення   іноземних  капіталів.  При  цьому  масштаби  інвестицій  залежатимуть  не  скільки  від  пожвавлення  і  структурних  змін  як  таких,  скільки  від  змін  на  цих  напрямках,  які  б  надали   певних  темпів  формуванню   внутрішнього  і  зовнішнього  ринків.

    У  більшості  країн  з  перехідною  економікою  ефективно  використані  іноземні  капітали  стають  ключовим  фактором  їх  розвитку,  а  інвестування  за  кордон  сприяє  їх  органічній  інтеграції  у  світове  господарство.  Звичайно,  залучення  іноземних  інвестицій   відіграє  важливу  роль  і  в  структурі  пріоритетів  української  економіки       [8, c.120-128].

    Економіку  будь-якої  країни  вже  не  можна  розглядати  як  щось  самодостатнє.  Сьогодні  не  внутрішнє життя тієї  чи  іншої держави,  а його  гармонійний взаємозв’яок  з світовими регуляторами  визначає  піднесення  або спад  її  економіки.  Тому,  я вважаю,  що  відкритість економіки – це  об’єктивна  перспектива.  І однією  з головних   передумов для формування    в Україні відкритої ринкової  економіки та  національної  конкурентоспроможності  є ефективне використання  власних і міжнародних   інвестиційних ресурсів  в  оптимальних пропорціях.

    Я  вважаю,  що  для  нашої  держави  актуальною  є проблема  забезпечення  конкурентоспроможності  національної  економіки.  З  огляду   на це,  її  первісними  перевагами  є:

• значні  запаси  деяких  корисних  копалин;
• наявність  родючих  сільськогосподарських  угідь (на  Україну  припадає  25 %  світових  запасів  чорнозему);
• високий  рівень  кваліфікації  працівників  при  порівняно  низькій  заробітній  платі;
• вигідне  транспортно-географічне положення;
• наявність  системи  науково-дослідних  і  проектних  установ  як  бази  для  розробки  і  впровадження   нових  технологій;

    Мені  здається,  що  для  України  як  держави  з  перехідною  економікою  важливо  розглядати  залучення  іноземних  інвестицій  у  контексті структурних змін  і економічного   зростання.  Офіційно  визначеними приоритетними завданнями,  які покликані розв’язати  проблеми зіноземними  інвестиціями,  є: