Світове господарство

   Другий великий суспільний поділ праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгового обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального.

   Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше - прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.

   Подальший розвиток суспільного поділу праці  в епоху феодалізму, який вів до виникнення нових галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині  окремих галузей, а також великі географічні відкриття дали відчутний  поштовх для розвитку (15-17 ст.).

   Нарешті, новий імпульс формування світового ринку отримало після утвердження в середині 19 ст. У провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об'єктивно не могла існувати без світового збуту. В міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план замість переважно торговельних відносин виробничих зв'язків, основу яких склав вивіз капіталу. Наприкінці 19 ст. Цей процес, в основному, завершився.

   Під час другого етапу розвитку(середина 19 - початок 20 ст.) світове господарство сформувалося як світове капіталістичне господарство, тобто воно об'єднало країни лише капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Це світове господарство складалося практично з двох підсистем: а) ринковогогосподарства індустріально розвинутих країн і б) малорозвинутого ринкового і доринкового господарстваколоніальних та залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного поділу праці. Індустріально розвинуті країни (Англія, США, Франція та ін.) утримували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробництва, найновіші науково-технічні знання, технології тощо. Колоніальні і залежні країни стали постачальниками сировини й дешевої робочої сили.

   На  третьому етапі (з 20-х - до 90-х рр. 20 ст.). Цей етап починається з відокремленням від капіталістичної системи  світового господарства Радянського Союзу, а після другої світової війни - ряду країн Східної Європи, Азії, америки. Найважливішою характерною ознакою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Проте процес формування єдиного світового господарства не припинився. В результаті мирного співіснування двох протилежних систем була досягнута певна макроекономічна рівновага на планеті. А кожна з цих систем, вбираючи в себе кращі риси протилежної системи, об'єктивно вступила на шлях конвергенції, тобто зближення з нею.

     Цей процес був перерваний подіями кінця 80-х - початку 90-х рр. Результатом  їх був розпад світової соціалістичної системи господарства. Двополюсна світова модель макроекономічної рівноваги «Схід - Захід» практично перестала існувати. Розпочався четвертий, сучасний етап формування світової системи й знову на базі капіталістичної [6, c.110-192].

     Економічними  засадами функціонування світового  господарства є міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що, в свою чергу, на певному етапі виявляється як процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя. На цій основі розвиваються процеси економічної інтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу, глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного розв'язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних проблем, є одним з факторів посилення цієї тенденції.

     Можемо  сказати, що сучасне світове господарство є складовою системою національних господарств окремих країн та їхніх угрупувань, що взаємопов'язані МЕВ на основі міжнародного поділу праці.

     Розвиток  світового господарства, пристосування його до змін, пов'язаних з науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур: соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світового господарства досягається через розв'язання суперечностей його різноманітності.

     Еволюція  світового господарства є невіддільною від інтернаціоналізації обміну і виробництва. Ці взаємопов'язані  економічні процеси розгортаються  у сфері міжнародних економічних  відносин, позначаються на підвищенні ролі різних форм промислової кооперації, зростанні господарської та організаційно-економічної  взаємозалежності різних країн і  міжнародних економічних організацій [9, c.50-99].

     Проблемами  розвитку економіки в цілому і  світового господарства зокрема  займалися такі видатні вчені  економісти-класики, як А.Сміт, Д.Рікардо, В.Петті, Дж.Кейнс.

     До  головних закономірностей розвитку сучасного світового господарства належать:

     1) діалектична єдність відокремлених  господарств різних країн, які  відстоюють свої інтереси, вступають  у певні міжнародні економічні  відносини під впливом розвитку  тенденції до інтернаціоналізації  господарських зв'язків; 

     2) нерівномірність розвитку країн  як причинно-наслідковий зв'язок  між зростанням концентрації, монополізації  виробництва і загостренням суперечностей;

      3) зумовлене новим етапом науково-технічного  прогресу поглиблення міжнародного  поділу праці, який за речовим  змістом є фактором удосконалення  продуктивних сил, зростання продуктивності  суспільної праці, а за суспільною  формою - засобом формування міжнародної  залежності, нерівноправності країн; 

     4) головними суб'єктами у системі  світових господарських зв'язків  є ТНК і ТНБ; 

     5) посилення впливу держави на  світогосподарські зв'язки.

     За  темпами поступу світові господарські зв'язки випереджають розвиток внутрішньогосподарських відносин, темпи створення валового національного продукту [5, c.54-102].

     Отже, ми можемо сказати, що становлення та еволюція світового господарства як економічної категорії відбувалися  поетапно до розвитку економіки кожної країни на внутрішньому рівні.  

Розділ 2. Світове господарство на сучасному етапі

2.1. Характеристика сучасної  організаційно-економічної  структури світового  господарства

     У попередньому розділі вже було зазначено нерівномірність розвитку різних країн. Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної революції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо [9, c. 168].

     Виходячи  з цього, структура сучасного  світового господарства може бути представлена як сукупність певних типів країн (Рис. 2.1). 

     Рис. 2.1. Структура сучасного світового  господарства. 

     На  сучасному етапі розвитку світового господарства спостерігаються глибокі зрушення у структурі економіки країн і регіонів.

     Якщо  раніше ці зміни стосувалися окремих  секторів господарства, вимальовуючи нові пропорції між крупними секторами  економіки, то сьогодні структурні зрушення більш відчутні на міжгалузевому  рівні. На сучасному етапі світовому господарству характерні такі зміни у структурі, як зменшення частки сільського господарства, видобувної та обробної промисловості, та в той же час підвищення частки сфери послуг.

     Причину таких змін потрібно розглядати, перш за все, з точки зору того, що сьогодні світ опинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, а економічного, де головними гравцями будуть вже не держави і навіть не блоки країн, а провідні транснаціональні корпорації найбільших промислово розвинених держав. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва, приватизації, лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку.

     Змінюється  структура суспільних вимог, відбуваються зміни в техніці і технологіях, розподілі праці та її подальшій спеціалізації, змінюються відносини власності на засоби виробництва [7, c.204-207].

     На  сучасному етапі світове господарство нараховує понад 230 держав, у яких проживає більше 6 млрд. чоловік. Держави, що існують на планеті, відрізняються між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних і політичних систем.

     Також, значно посилилася тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці. Це, по-перше, пов'язано з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією. По-друге, висока вартість науково-технічних досліджень і впровадження їх у виробництво робить ефективним лише масовий випуск нової продукції. По-третє, кожна окрема країна не в змозі забезпечити належний технічний рівень виробництва в усіх галузях.

     За  сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів. По-друге, розгортанням НТР. По-третє, дальшим розвитком міжнародного поділу праці. По-четверте, необхідністю об'єднати зусилля країн для розв'язання глобальних проблем.

     Всі ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства.

     Основними рисам сучасного світового господарства є:

• високий ступінь розвитку міжнародного поділу праці, учасниками якого є практично всі країни світу;
• наявність істотних економічних, соціальних та політичних відмінностей між суб'єктами світового господарства;
• панування товарних форм економічних зв'язків між учасниками світових господарських відносин;
• встановлення на світовому ринку динамічної відповідності попиту та пропозиції, об'єктами яких є основні види продукції, що надходять у світовий товарообіг;
• створення передумов більш вільного переміщення товарів, капіталів та робочої сили.

     Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки.

     У міжнародних масштабах переміщуються  не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

     Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює  таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об'єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.