Сутність, функції і види конкуренції

 Оскільки  потреби суспільства суттєво  змінюються, а в межах старої  структури виробничих потужностей  їх задовольнити практично неможливо,  на перехідному етапі розвитку  економіки конче необхідно створювати  нові підприємства, орієнтовані  на нові потреби, тобто умови  для розвитку малого підприємства. Іншими словами, держава має  зробити все необхідне для  розвитку малого бізнесу й  формування сприятливого режиму  для іноземних інвестицій, для  того, щоб максимально швидко  створити конкурентне середовище.

Безумовно, протягом останніх 15 років усі ці заходи намагалися активно запроваджувати. Було затверджено низку законодавчих актів щодо сприяння іноземним інвестиціям, дозволено створювати різні кооперативи, активно розвиваються орендні відносини  та мала приватизація, вживаються заходи щодо спрощення системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Таким чином, ринкові відносини  в Україні насамперед стали розвиватися  у малому бізнесі. Однак пріоритети надавалися не в належних пропорціях. У будь-якому разі проблеми підтримки  малого бізнесу й сьогодні залишаються  надзвичайно гострими.

Наприклад, понад половини валового продукту виробляється у малому бізнесі на Заході, у  якому зайнято 70 відсотків населення. А в Україні підприємці малого бізнесу виробляють лише 10 процентів  ВВП. Статистика свідчить, що через  великі ризики всього третина українців  бажає відкрити власну справу, оскільки існують надто високі шанси банкрутства, необґрунтований тиск з боку державних  контролерів, а податкове законодавство  недосконале.

Останнім  часом непоодинокі випадки, коли влада, ігноруючи навіть вимоги Конституції  про недоторканність приватної  власності, демонтує кіоски та офіси, не забезпечує належним чином захист від  рейдерських атак .

 Слід  зазначити, що обмежена діяльність  посадових осіб органів влади  - це окрема надзвичайно болюча  проблема. На нашу думку, антиконкурентні  дії органів влади нині є  головною перешкодою для формування  в Україні ефективного ринкового  середовища. Центральні та місцеві  органи влади повинні всіляко  сприяти формуванню конкурентного  середовища, створенню рівних умов  для всіх підприємців. 

 Натомість, шляхом ухвалення письмових чи усних рішень вони стають на заваді для утворення нових підприємств, установлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності, змушують підприємців вступати до різних об'єднань, до здійснення узгоджених дій, вимагають від них пріоритетного укладення договорів чи першочергового постачання дефіцитної продукції. У міру своїх повноважень посадовці створюють дискримінаційні умови для діяльності суб'єктів господарювання. Вони надають незаконні пільги для окремих підприємців, спрямовують зусилля на централізований розподіл товарів і ринків, установлюють заборони та обмеження, не передбачені законодавством. Особливо масового характеру набуло встановлення заборон щодо реалізації товарів з одного регіону в інший, а це суперечить статті 132 Конституції України, відповідно до якої територіальний устрій країни має ґрунтуватися на засадах єдності й цілісності державної території. Законодавство України не передбачає встановлення кордонів чи будь-яких завад для вільного переміщення товарів із регіону в регіон. Однак ці вимоги дуже часто порушуються.

Практично кожен  рік у період збирання врожаю місцеві адміністрації встановлюють заборони на вивезення зерна за межі підпорядкованої їм території, примушуючи при цьому зернотрейдерів до постачання своєї продукції у першу чергу підприємствам, відповідальним за формування та використання зазначених регіональних ресурсів.

Органи А  М К регулярно ведуть з цим  непримиренну боротьбу, надаючи обов'язкові для розгляду рекомендації, що вимагають  скасувати всі бар'єри на вивезення  зерна. Однак поки ці загрозливі рішення  готуються та приймаються, їх актуальність автоматично втрачається. Коли оскаржувані  вказівки чиновників нарешті скасовуються напередодні новорічних свят, зерна  вже давно немає. Ці порушення  органів влади могли б не виникнути, якби дотримувалися вимоги ст. 20 Закону «Про Антимонопольний комітет України» щодо необхідності погодження з А М К рішень, що можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції.

Коли орган  влади приймає рішення, що може вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати  його до АМК, де фахівці, проаналізувавши  його на предмет створення перешкод у конкуренції, запропонують внести зміни, заборонять чи дозволять його прийняття. На жаль, далеко не всі органи влади виконують ці вимоги закону. Особливо це стосується сільських, селищних, районних, міських владних структур, тобто органів влади місцевого рівня.

Масовий характер фактів дискримінації підприємців  органами влади свідчить, що на розгляд  АМК потрапляють далеко не всі  рішення зазначених органів, які  спотворюють конкуренцію. Перелік  проблем в економіці держави, які призводять до порушення вимог  конкуренції, можна наводити безліч. На жаль, далеко не всі усвідомлюють реальні причини цих проблем. Замість того, щоб їх попередити та заздалегідь створити дійсно конкурентні  умови у різних секторах суспільного  виробництва, щороку витрачаються величезні  і часто марні зусилля на боротьбу з наслідками різноманітних кризових явищ.

З метою формування в Україні ефективного ринкового  середовища і на загальнодержавному рівні, і на рівні окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням захисту конкуренції у підприємницькій  діяльності. і опікуватися цим  повинен не лише Антимонопольний  комітет, а й інші державні органи, які також покликані захищати конкуренцію в Україні.

2. Шляхи забезпечення і передумови створення конкурентного середовища в Україні.

  ХХІ сторіччя – епоха інформації та інновацій, що вимагає створення нового підходу до визначення пріоритетів державного регулювання з метою підвищення конкурентоспроможності продукції. Для країн з розвинутою економікою конкурентне середовище є обов’язковою умовою і сутнісною рисою існування. Для трансформаційних економік постсоціалістичного типу створення конкурентного механізму функціонування є позачерговим завданням. За цих умов основними чинниками прогресу ринкових механізмів називаються розвиток конкуренції та поглиблення лібералізації всіх сфер економічної діяльності.

  Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову можлива лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, її господарюючих суб’єктів, а також продукції та послуг, що виробляються на національному та світовому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності є інновації — техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні. Саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, займати гідне місце в суспільному розвитку цивілізації. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.

  Серед чинників досягнення цієї  мети — здійснення конкурентної  політики, адекватної рівню розвитку  економіки держави, що стимулюватиме  прогрес у сфері інновацій.  Процеси розробки і впровадження  будь-якого виду розробок тісно  взаємопов’язані, взаємозалежні  та не можуть здійснюватись  автономно. Наприклад, відсутність  відповідних організаційних чи  інституціональних інновацій не  сприятиме впровадженню техніко-технологічних  і структурних розробок, і, навпаки,  відсутність останніх робить  перші два види неефективними.  До сьогодні застосування інновацій  як одного з головних чинників  здійснення конкурентної політики  в Україні системно не впроваджувалося.  Основний акцент робився здебільшого  на організаційне та інституціональне  реформування. У провідних країнах  системність інноваційного розвитку  була забезпечена максимальним  сприянням органічному поєднанню  усіх складових інновацій [1].

  В Україні в основу визначення  напрямів конкурентної політики  та антимонопольного законодавства  покладено класичну ліберальну  концепцію ідеальної конкуренції,  сформульовану економістами-теоретиками  часів раннього капіталізму (друга  половина XIX — початок XX ст.).

  Наслідком цієї політики стала  руйнація потужних виробничих, науково-технічних  комплексів та утворення натомість  розрізнених дрібних господарюючих  суб’єктів. Сукупний негативний  ефект від розриву технологічних  і господарських зв’язків перевершив  очікуваний гіпотетичний ефект  від такого способу демонополізації,  оскільки призвів до значного  зростання трансакційних витрат і відповідного зростання собівартості продукції та збитковості виробництва. А це стимулювало інфляційні процеси, подорожчання фінансових ресурсів, погіршення співвідношення між реальним, фінансовим і торговельно-посередницьким секторами через зменшення прибутковості першого і відповідного збільшення прибутковості останніх.

  Українська економіка вважається однією з найбільш відкритих. Так, якщо у 2004 році експорт товарів і послуг становив 55,6% ВВП, а імпорт — 45,6%, то у 2005 році обсяг експорту тільки товарів збільшився на 5,6%, а імпорту — на 24,6% [4]. А тому немає достатніх підстав говорити про монополізоване виробництво і монопольні ринки для більшості товарів і послуг (за винятком продукції та послуг природних монополій, яких, 114 до речі, демонополізація і розукрупнення практично не торкнулися), оскільки для вітчизняних виробників дедалі серйознішу конкуренцію становлять зарубіжні компанії.

  На фоні підвищення рівня конкуренції  в країні, не змінився і залишається  стабільно низьким рівень її  конкурентоспроможності у міжнародних  рейтингах. Частка найманих працівників  на малих підприємствах у їх  загальній кількості на усіх  підприємствах з 2000 по 2006 рік зросла  з 15,1 до 20,2% (п’ята частина усіх зайнятих), або в 1,3 разів [8]. При цьому їх частка в загальному обсязі реалізованої продукції зменшилася з 8 до 5,3% (двадцята частина всього обсягу), або в 1,5 разів. Інакше кажучи, цілком очевидним є значне зниження продуктивності праці у господарюючих суб’єктів (своєрідний «ефект анти масштабу»), що жодним чином не могло сприяти підвищенню загальної конкурентоспроможності. «Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2006-2007», оприлюднений Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) 26 вересня 2006 року, на жаль, не приніс Україні ні приємних звісток, ні радісних емоцій. Від часу публікації попереднього звіту (в жовтні позаминулого року) наша країна втратила у світовому рейтингу конкурентоспроможності національної економік аж десять позицій. Україна посідала 84-те місце зі 117 ранжируваних країн, але в перерахунку на новий «Індекс глобалізації конкурентоспроможності» це відповідає лише 78-ій позиції. [9]. Індекс конкурентоспроможності 2006 року ґрунтується на дев’яти показниках, які подано у динаміці за 2005 та 2006 роки для України на таблиці 3.1.

 Табл.3.1. Показник глобального індексу конкурентоспроможності України

  З вищенаведених даних можна  зробити висновок, що в Україні  спостерігається зниження конкурентоспроможності  за останній рік, зростання  економіки прогресувало кілька  років, проте для підтримки  такого стану необхідно вдатись  до більш жорсткої політики  для покращання перспектив державних  фінансів, сповільнення інфляції  та створення розширеного простору  з метою вдосконалення інфраструктури  країни. Ще важливішим є впровадження  низки реформ, що дозволить вдосконалити  економіко-правове середовище та  інвестиційний клімат. Порівняно  з 2004 роком країна покращила  свої показники, конкурентоспроможності, але цього недостатньо для  попередження її. загалом низького рівня (Таблиця. 3.2.).

 Табл. 3.2. Показник конкурентоспроможності в Україні за 2006 рік порівняно з 2004.

Отже, у цілому можна констатувати, що конкурентна політика в Україні  вимагає серйозного коригування  з метою уникнення її протидії світовим еволюційним процесам. Проведена  демонополізація економіки України  була своєрідною організаційною та інституціональною  анти інновацією, яка практично унеможливила розробку і впровадження у виробництво технологічних розробок, що вимагають великих витрат, а тому не під силу дрібним підприємствам. Ця обставина підсилюється тим, що сфера вітчизняної науки залишилася майже не реформованою, тому розрив між нею та виробництвом внаслідок такої політики лише збільшився [3].

  Спрощений підхід до антимонопольного  регулювання шляхом нав’язування  форм конкуренції перешкоджатиме  розбудові національної економіки,  не зможе забезпечити ефективне  використання обмежених фінансових  і матеріальних ресурсів та  їх концентрацію на інноваційно-технологічних  пріоритетах і виробництвах, що  сьогодні є запорукою високої  конкурентоспроможності розвинутих  країн.

  Аргументом на користь концентрації виробництва в Україні є дефіцит фінансових ресурсів, які розпорошені серед дрібних суб’єктів, і відсутність обмеженої кількості пріоритетів їх спрямованості, що дозволили б спрямувати їх на реалізацію великомасштабних проектів. Створення конкурентного середовища в Україні має формуватися з урахуванням впливу потенціальної конкуренції з боку як вітчизняних, так й іноземних компаній, оскільки її тиск обмежуватиме монопольну владу окремих суб’єктів, вимагаючи від них здійснення заходів, які б відповідали конкурентній поведінці. З метою збільшення дієвості впливу чинника потенційної конкуренції антимонопольні заходи слід спрямувати на усунення економічних та адміністративних перешкод для вільного переміщення товарів, послуг. капіталів, а також створення сприятливих фінансово-економічних, організаційних і правових умов входження на ринки нових суб’єктів.

  Таким чином, концентрація виробництва, сприяння великому бізнесу, врахування чинника потенційної конкуренції, регулювання діяльності ТНК в Україні мають стати невід’ємною складовою цілісної системи конкурентної політики держави і враховуватися при розробці інструментарію макрорегулювання, програм соціально-економічного розвитку, при реформуванні деяких галузей і регіонів та забезпеченні завдань структурної перебудови. Доцільно вивчити досвід тих країн, які очолюють рейтинг глобальної конкурентоспроможності, що є переконливим аргументом на користь того, що конкурентоспроможність країн досягається за рахунок високого рівня розвитку соціальних 116 інститутів і компетентного управління в поєднанні з освітою світового рівня та економічного розвитку, що ґрунтується на високих технологіях та інноваціях. В Україні є потенціал для створення конкурентоспроможної економіки.