Насамперед
загальнополітичною проблемою в Україні
є недотримання вимог законодавства практично
в усіх сферах суспільного виробництва.
Переважна кількість наших законів відповідає
європейському рівню, але мало хто дотримується
їх вимог Свідомо чи через незнання їх
не дотримуються підприємці, недостатню
увагу цьому питанню приділяють державні
органи, а суди, які повинні бути на варті
дотримання законодавства, насправді
дуже часто самі ж їх і порушують. Слід
підкреслити, що й закони далеко незавжди
є досконалими. З точки зору конкуренції
вони мають створювати потенційно рівні
умови для всіх учасників виробництва.
Однак цей принцип часто не дотримується.
Уже на законодавчому рівні різні групи
учасників ринку мають і різні умови. Це
стосується, зокрема, процедур банкрутства,
системи оподаткування, інвестиційної
та зовнішньоекономічної діяльності,
ліцензування, протекціоністської, митної,
експортно-імпортної політики тощо. Так,
наприклад, законодавство про банкрутство
містить положення, що можуть розцінюватись
як дискримінаційні, оскільки не всі підприємницькі
органзації можуть визнаватися банкрутами.
Крім того, ці положення сприяють створенню
умов, завдяки яким через процедури банкрутства
підприємці здатні усувати своїх конкурентів
.
Загалом
під час обговорення та прийняття законів
чинник конкуренції повинен обов'язково
враховуватися. Раніше цим питанням активно
опікувався Антимонопольний комітет.
У перші роки його діяльності, коли в інших
сферах також інтенсивно формувалася
законодавча база, АМК постійно намагався
впливати на цей процес, щоб до нових законів
вносилися конкурентні вимоги. З цією
метою здійснювалася тісна співпраця
з комітетами Верховної Ради, урядовими
комітетами Кабінету Міністрів України,
Міністерством юстиції України та юристами
Секретаріату Президента України. Нині
ця робота дещо послабилася, тому в деяких
законах конкурентні вимоги залишилися
неврахованими, а іноді до них свідомо
вносять навіть анти конкурентні вимоги.
Важливу роль у формуванні конкурентного
середовища можуть відігравати Попереджувальні
заходи держави, особливо заходи, спрямовані
на попередження порушення законів, на
створення оптимальних умов функціонування
суспільного виробництва. На жаль, і тут
також спостерігаються суттєві проблеми.
Недостатня увага держави до питань формування
конкурентного середовища та захисту
конкуренції призводить до систематичних
збоїв нормального ритму функціонування
економіки. В результаті з року в рік маємо
такі негативні явища як, наприклад, регулярні
змови на ринках паливно-мастильних матеріалів
у період посівної та під час збирання
врожаю. З цієї самої причини у період
пікових навантажень постачальники підвищують
ціни на цукор та інші продукти харчування.
Водночас під час масової заготівлі сільськогосподарської
продукції ціни на неї стрімко падають;
згодом це призводить до скорочення виробництва.
Проблеми конкуренції в Україні спричиняють
непомірно високі ціни на послуги зв'язку,
а тарифи на послуги житлово-комунального
господарства абсолютно неадекватні з
їх якістю.
Останнім часом надзвичайно актуальною
є загальна проблема монополізації
торгівлі. Безліч проблем, які
набувають тривалого, затяжного
характеру, і у сфері природних
монополій. Держава докладає чимало
зусиль щодо усунення цих негативних
явищ. На різних рівнях влади
проводяться гучні наради, присвячені
виявленню причин прорахунків
та пошуку винуватців. На заходи
щодо нейтралізації диспропорцій
та їх наслідків витрачаються
(а іноді й просто викрадаються)
величезні кошти. Однак нічого
позитивного від такої діяльності
майже немає. Проблеми постійно
поновлюються. Це відбувається через
те, що шляхом адміністративного
регулювання здійснюється лише
боротьба з наслідками криз, а
насправді потрібно створювати
об'єктивні регулятори суспільно-економічних
процесів. Таким об'єктивним регулятором
і є конкурентне середовище, що
може бути створене як завдяки
демонополізації окремих суб'єктів
господарювання, так і шляхом
усунення бар'єрів доступу на
проблемні ринки.
Для прикладу можна навести
ситуацію у житлово-комунальній
сфері. Практично в усіх регіонах
країни життя періодично паралізується
різким збільшенням тарифів на
послуги цієї сфери. Особливо
активно це питання обговорювалося
в кінці 2006 - на початку 2007 pp.
Існує загальноприйнята думка,
що без підвищення тарифів
неможливо оновити давно застарілі
комунікації Насправді ж причиною
подорожчання послуг є відсутність
бодай бажання запроваджувати
конкурентні відносини у цій
такій соціально-важливій сфері,
хоча альтернатив сучасному комунальному
господарству існує багато. Навпаки,
докладають усіх зусиль, аби встановити
бар'єри на шляху її демонополізації. Припиняється
будь-яке намагання запровадження альтернативних
шляхів задоволення суспільних потреб
у послугах тепло - і водопостачання, вивезення
та утилізації сміття, надання послуг
з обслуговування житлових приміщень.
Спостерігається постійне намагання законсервувати
монополію раніше державних, а тепер -
все частіше приватних підприємств. Попри
катастрофічний дефіцит коштів у зазначеній
сфері спритні ділки, які приватизували
відповідні об'єкти, вивозять до офшорних
зон величезні суми прибутків.
Проблема демонополізації була
надзвичайно актуальною для держави
ще на початку ринкових перетворень.
Відповідною програмою, затвердженою
Верховною Радою України в 1993 p., було визначено
мету і завдання демонополізації, основні
її поняття, принципи та пріоритети.
Найболючішими були питання демонополізації
переробної промисловості АПК.
Хоча станом на 1995 рік цукор-пісок
виробляли понад 190 цукрових заводів,
олію - 17 підприємств, спирт - 70, кондитерські
вироби - 230, пиво - 80, однак усі ці
підприємства, як правило, об'єднувались
у так звані добровільні об'єднання
типу Головм'ясопром і не конкурували
між собою. Крім 17 загальнодержавних
об'єднань, до переліків монополістів
було включено 120 регіональних об'єднань.
Кожне з них налічувало значну
кількість самостійних підприємств
і технологічно незалежних структурних
підрозділів. Наприклад, на ринку
хлібобулочних виробів функціонувало
25 об'єднань, у складі яких налічувалось
353 підприємства, на ринку молочної
продукції – 21 об'єднання, у
складі якого - 298 підприємств
. Внаслідок проведення демонополізації
було створено десятки тисяч
самостійних суб'єктів господарювання,
що спричинило зниження рівня
монополізації багатьох ринків
та формування конкурентного
середовища. Насамперед це стосувалося
ринків хліба, м'яса та молочної
продукції. Суттєво знизився рівень
монополізації і в галузях
машинобудування, хімічної та
нафтохімічної промисловості, чорної
та кольорової металургії. Відтак
найвищими темпами стали розвиватися
саме ті галузі, де рівень конкуренції
був особливо високим. Заходи
з демонополізації активно здійснювалися
до 1999 p., коли було проголошено
про зміну акцентів з державної
економічної політики щодо здійснення
заходів з демонополізації на
забезпечення розвитку конкурентного
середовища. Державна політика у
сфері обмеження монополізму
та захисту конкуренції остаточно
набула рис політики конкурентної.
Указом Президента України від
26.02.99 р. № 219/99 було визначено
основні завдання державних органів,
спрямованих на забезпечення
реалізації цієї політики в
усіх галузях і сферах економіки.
Водночас переважна частина ринків
усе ще залишається монополізованою.
Це, зокрема, загальнодержавні ринки
машинобудування, металургії, хімічної
та нафтохімічної промисловості,
де процес демонополізації ускладнюється
значною фондомісткістю й обмеженістю
ресурсів. Разом з тим і на
загальнодержавному, і на багатьох
регіональних ринках є сфери,
де проведення демонополізації,
на наш погляд, є не лише
можливим, але й цілком доцільним.
Це стосується багатьох ринків
транспорту та зв'язку, водо- і
теплопостачання, експлуатації і
поточного ремонту житлового
фонду, технічного обслуговування
та ремонту засобів обліку
води, газу, тепла й електроенергії.
Те саме можна стверджувати
і про ринки послуг, пов'язаних
із здійсненням функцій держави
та місцевого самоврядування, зокрема.
оформлення та реєстрація документів,
аналіз і підготовка висновків
та проведення експертиз для
оформлення різних дозволів та
ліцензій. Крім того, існують 103 потенційно
конкурентні ринки, демонополізація
яких офіційно вважається незавершеною,
зокрема, ринки хліба та хлібобулочних
виробів, борошна, нафтопродуктів.
Обмеження конкуренції на багатьох
ринках пояснюється збереженням
неринкових організаційних структур
та розподільчих систем. Це, зокрема,
ринки послуг роздрібної торгівлі
у сільській місцевості, де у
регіонах часто зберігається
монопольне становище спожив
кооперації, а також ринки послуг
будівництва, ремонту та утримання
доріг загального користування . Існує
офіційна думка, що можливості подальшої
демонополізації багатьох із цих сфер
практично вичерпано, й основним завданням
нового етапу конкурентної політики є
захист уже створеного конкурентного
середовища. Однак, на нашу думку, тут багато
ще можна зробити. Про припинення демонополізації
стверджувати поки що рано, оскільки цілий
ряд сфер господарської діяльності все
ще потребує її продовження. Крім того,
процес монополізації вітчизняної економіки,
на жаль, ще не припинено. Для попередження
виникнення нових монополій у державі
запроваджено контроль за процесами економічної
концентрації, який має ефективно протидіяти
будь-яким спробам монополізації ринків.
Хоча ця процедура надзвичайно складна
й обтяжлива, однак вона далеко не завжди
створює перешкоди для монополізації
ринків. Незважаючи на суттєві витрати
коштів і часу підприємців на проходження
такого контролю, він все-таки залишається
малоефективним з погляду інтересів суспільства.
Реалії життя свідчать, що насправді багато
галузей економіки у нас фактично монополізовані,
оскільки контролюються окремими особами,
як правило, наближеними до влади.
Процеси монополізації ринків
не припинено, більше того, з
благословення чиновників найвищих
рангів вони тривають. Так, у
січні 2006 р. за згодою не
лише Кабінету Міністрів України,
а й Антимонопольного комітету,
відомства, що має попереджувати
створення таких монополій, П
А К Нафтогаз України та
РосУкрЕнерго було створено спільне
підприємство Укргаз-Енерго, яке
тепер є монополістом на ринку
постачання та реалізації в
Україні природного газу На
той час голова А М К запевнював
громадськість, що створення цієї
структури не призведе до суттєвого
обмеження конкуренції на ринку
газу України. Нині ж конкурентне
відомство вже розглядає питання
про зловживання монопольним
становищем у вигляді обмеження
окремих споживачів у споживанні
газу. Ще одним прикладом неспроможності
держави щодо попередження монополізації
ринків є нинішня ситуація
в торгівлі, яка, в свою чергу,
суттєво впливає на ефективність
загального ринкового середовища
в країні. У сучасних умовах
сфера торгівлі характеризується
надзвичайно динамічним розвитком.
Завдяки порівняно низькій капіталомісткості
та швидкій окупності вона
є доволі привабливою для інвесторів.
Тому до цієї сфери останніми
роками спрямовується велика
кількість капітальних вкладень.
Зокрема, вона є надто привабливою
для іноземних інвесторів. Водночас,
як не дивно, нові надходження
капіталів не лише не збільшують
конкуренції, а навпаки - монополізують
цю сферу. Останнім часом торгівля
концентрується або у величезних
супермаркетах, або на ринках.
Зокрема, в Києві наразі працює
понад 100 супермаркетів. Водночас
немає жодного спеціалізованого
овочевого магазину, хоча у 1995
році їх налічувалося 295. Це стосується
не лише овочевих магазинів.
Нині майже не залишилося невеликих
магазинів поряд з житловими
будинками, де раніше без проблем
можна було купити найнеобхідніші
продукти. Так, протягом 2000- 2005 pp. у
центрі Києва було закрито
48 продуктових крамниць. Замість
великої кількості магазинчиків
створюється єдиний на весь
мікрорайон супермаркет, а у
приміщеннях колишніх крамничок
відкриваються прибутковіші заклади
- салони гральних автоматів, бутіки,
кафе, ресторани, банки, перукарні, аптеки
тощо. Слід також зазначити, що власники
багатьох супермаркетів нерідко перебувають
між собою у родинних чи партнерських
зв'язках, що дає їм можливість домовлятися
про свою маркетингову політику. Це призводить
до монополізації сфери торгівлі, а наслідки
такої монополізації негативно впливають
і на споживачів, і на товаропостачальників.
Споживачі відчувають на собі постійне
підвищення цін, що не могло б відбуватися
в умовах жорсткої конкуренції. А товаровиробники,
які намагаються скористатися послугами
супермаркетів для просування своїх товарів
до споживача, спостерігають прояви монопольної
поведінки власників закладів торгівлі.
Аби самим
шукати товари для наповнення торговельних
залів, останні вимагають від товаровиробників
великих сум коштів за розміщення їхніх
товарів на полицях та в складських приміщеннях.
Причому здійснюється це неофіційно, що
свідчить про незаконність таких поборів:
оформлюються угоди під надання послуг
з проведення маркетингових досліджень,
які насправді не проводяться. Або ж просто
вимагаються гроші без усіляких підстав
і документального оформлення. У торговельних
залах супермаркетів практично відсутня
конкуренція товарів різних виробників.
На полицях розміщується продукція за
високими цінами і лише окремих найвпливовіших
та заможних фірм. Така ситуація, зрозуміло,
не сприяє розвитку підприємництва. Це
повинні були б узяти до уваги відповідні
державні органи, але, на жаль, адекватної
реакції чиновників, які мають захищати
конкуренцію, не спостерігається.
Наведемо
такий приклад. Наші сусіди - росіяни, вивчивши
досвід інших країн, розробили державну
програму щодо захисту вітчизняних операторів
торговельного ринку. Зокрема, торговельні
майданчики для іноземних інвесторів
пропонуються за третім кільцем м. Москви,
а в центрі міста розташовуються лише
російські компанії. У Києві такі рішення
не приймалися. Тому українські мережеві
оператори з острахом очікують приходу
потужних західних операторів, прогнозують
подальше поглинання невеликих компаній
та витіснення їх з найпривабливіших ринків
.
У контексті
проблем монополізації торгівлі
слід також відзначити суттєві негативи
діяльності посередників, які за безцінь
скуповують товари виробництва, а потім
перепродують їх за набагато вищою
ціною. Особливо болючою ця проблема
є в агропромисловому комплексі.
Обурює те,
що перекупники отримують надприбутки,
а безпосередні товаровиробники
нерідко ледь-ледь зводять кінці
з кінцями: вони змушені вирізати
продуктивну худобу, розпродавати майно,
зменшувати посівні площі, тобто, по
суті банкрутувати на фоні безпідставного
збагачення посередників. Але проблема
не лише в цьому. Головне - монополізується
процес реалізації вироблених товарів,
усувається конкуренція товаровиробників,
що призводить до зростання цін.
Крім
демонополізації та вдосконалення
процедури контролю за економічною
концентрацією, важливим чинником
формування конкурентного середовища
є сприяння розвитку малого
та середнього підприємництва. В
умовах суттєвого розшарування
населення на занадто багатих
і занадто бідних, сподівання
лише на великий бізнес означає
орієнтування на подальшу монополізацію
суспільного виробництва. Великий бізнес
має розвиватися з малого та середнього,
а не формуватися на привілеях наближених
до влади осіб. А без створення такого
прошарку малого бізнесу не може бути
іншого шляху появи великого бізнесу,
аніж надання йому таких привілеїв.