Сучасне світове господарство

   Згідно  з теорією порівняльних переваг, в основі міжнародної торгівлі лежить виробництво. Кожній країні доцільно виробляти  й експортувати ті товари та послуги, які обходяться їй порівняно дешевше, тобто на які витрачається менше праці та капіталу, а імпортувати ті товари, які дешевше виробляються за кордоном.

   Завдяки дотриманню принципів порівняльних переваг світове господарство досягло  більш ефективного розміщення й  використання виробничих ресурсів, більш високого добробуту населення. Відповідно до цієї теорії дотримання зазначених принципів стимулює конкуренцію у сфері міжнародних економічних зв'язків та обмежує монополію.

   Однак за всієї стрункості обґрунтування  теорії порівняльних переваг вона не може пояснити багато фактів економічної взаємодії між країнами світової спільноти. Наприклад, не мали, не мають і в найближчому майбутньому не матимуть порівняльних переваг перед економічно розвиненими країнами світу переважна більшість країн Африки, Азії та постсоціалістичних країн. Це пов'язане з тим, що принципи порівняльних переваг економічно доцільні щодо країн близьких за рівнем соціально-економічного розвитку, структурою національних економік. До того ж, викликає великі сумніви, що економічно розвинені країни, лідери у використанні досягнень науково-технічної революції та монополісти у багатьох виробництвах, створять сприятливі умови для використання порівняльних переваг іншими країнами світового господарства. Хоча теорія порівняльних переваг і нині є актуальною, багато її постулатів лежать в основі міжнародних економічних відносин.

   Свідченням  останнього є те, що на засадах порівняльних переваг базується торговельна  політика будь-якої країни, коли вона намагається  вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж за її межами, а завозити ті, виробництво яких потребує значних витрат, порівняно з іншими країнами.

   Отже, завдяки участі у системі міжнародного поділу праці кожна країна може мати порівняльні переваги і забезпечити більшу ефективність національної економіки та рівень життя населення. Останнє досягається завдяки тим можливостям, які має міжнародний поділ праці. Вони проявляються досить різноманітно:

   – спеціалізація країни на виробництві  окремих товарів, групи товарів, наданні послуг дає змогу їй раціональніше використовувати наявні ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

   – участь у міжнародному поділі праці  дає змогу більш повно задовольняти потреби населення країн-учасниць, посилює конкурентоспроможність їх товарів;

   – поглиблення міжнародного поділу праці, участь у ньому якомога більшої  кількості країн є основою  політики мирного співіснування, успішного  економічного та політичного співробітництва.

   У середині XX ст. однією з важливих рис  розвитку світового господарства стала міжнародна економічна інтеграція, поява якої зумовлена значною кількістю причин. 
 
 

   2.2 Сутність і форми міжнародних економічних відносин. 

   В сучасних умовах тенденція до все  більшої взаємозалежності національних економік, до зростання ролі зовнішніх факторів у процесі суспільного відтворення в окремій країні стала загальною. Звідси випливає, що поняття світового господарства на можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком, який забезпечує їх реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

   Міжнародні  економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Вони є похідними від національних, економічних відносин, залежать від них, зумовлюються особливостями національної економіки та перебувають під значним впливом зовнішньої економічної політики держави. Так, зміни курсу національної валюти впливають на конкурентоспроможність товарів на ринку іншої країни, ліберальне податкове законодавство забезпечує приплив капіталів у країну, яка його впроваджує; зміни митних тарифів породжують зміни в потоках експорту та імпорту товарів.

   Найважливішими  формами міжнародних економічних  відносин є міжнародне виробниче  і науково-технічне співробітництво, вивіз капіталу, світова торгівля та передача технологій, міграція робочої  сили, міжнародні валютні відносини. У цій системі всі її елементи тісно повязан, взаємно переплетені і впливають один на одного. Отже міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що входять у світове господарство і тим самим забезпечують його цілісність, яка базується на загальносвітовому характерові сучасних продуктивних сил.

   Міжнародні  економічні відносини визначають суть світового господарства. За своїм  характером вони залежать від економічних  відносин, що функціонують на національних рівнях. Так, інтернаціональна вартість формується на основі становлення національних вартостей відповідно до внеску країни у всесвітній рівень тривалості, інтенсивності і продуктивності праці і загалом залежить від міри включення у світове господарство певної національної економіки.

   Утворення світового ринку призвело до того, що суспільно необхідний робочий  час, який затрачається на виготовлення будь-якого товару, визначається не середнім рівнем умілості та інтенсивності  праці зайнятих в національному  господарстві, а діючими умовами світового виробництва, які є нормальними за певного рівня розвитку продуктивних сил світового співтовариства. Внаслідок дії закону вартості в межах світового ринку відбувається зведення національних вартостей товарів різних країн до інтернаціональної вартості. Країни, національна вартість товарів яких нижча за інтернаціональну, при обміні одержують додатковий прибуток у зовнішній торгівлі. А країни, де національна вартість товарів виявляється вищою, ніж інтернаціональна вартість, не мають прибутків, зазнають збитків. Внаслідок цього відбувається вимивання з національної економіки тих товарів, а також галузей, які не в змозі успішно конкурувати на світовому ринку. Позитивним наслідком цього процесу є те, що це веде до поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення ефективності національного виробництва. Вирішальну роль при визначенні профілю спеціалізації країни на виробництві певних товарів відіграє не абсолютна величина національної вартості, а її відносний рівень, тобто в порівнянні з іншими країнами-виробниками аналогічної продукції.

   Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є певна  модифікація співвідношення національної та інтернаціональної вартості під  впливом процесу інтернаціоналізації  виробництва. Остання сприяє раціоналізації структури національної економіки, звільняючи її від безперспективних галузей. Під впливом цих процесів виробники світового співтовариства все більше орієнтуються на інтернаціональні вартісні критерії. Тому для багатьох країв сучасних умовах зникає необхідність створювати увесь технологічний ланцюжок виробництва окремих товарів. Адже економічно значно вигідніше купити його в тих країнах, де вже є високоефективне виробництво таких товарів, або придбати за кордоном ліцензію, яка дозволяє виробляти цей товар самостійно. Внаслідок цього вивільнюються власні природні, фінансові і трудові ресурси для розвитку тих галузей або видів виробництва, де можна забезпечити найвищу продуктивність праці та якість продукції. Глибока спеціалізація окремих країн на виробництві тих товарів, для яких є найбільш сприятливі умови, породжує об'єктивну потребу у кооперуванні виробництва, широкому взаємному обміні технологіями та науково-дослідними розробками, в інтернаціоналізації господарських зв'язків. Значний вплив у нинішніх умовах на ці процеси мають нові напрямки науково-технічної революції, що тісно пов'язане з міжнародним виробничим і науково-технічним співробітництвом.

   Як  складова міжнародних економічних  відносин міжнародне виробниче і  науково-технічне співробітництво являє собою комплекс таких, що постійно розвиваються та поглиблюються, господарських зв'язків між окремими країнами, групами країн, які базуються на принципах рівноправності та взаємної вигоди учасників. Міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво - це об'єктивний процес формування стійких і довготривалих міжнародних економічних зв'язків у системі світового господарства.

   Основними формами міжнародного виробничого  співробітництва є міжнародна спеціалізація  та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація виробництва — це така її форма, за допомогою якої відбуваються концентрація певного виробництва в окремих країнах і регулярне забезпечення його світового ринку.

   Залежно від рівня розвитку міжнародного поділу праці виділяють такі форми  міжнародної спеціалізації виробництва; предметну (на випуску цілком закінченої і готової до споживання продукції); подетальну (на виробництві частин, вузлів, деталей продукції); технологічну (спеціалізація на окремих технологічних процесах - складанні, фарбуванні, зварюванні, штампуванні тощо).

   Функціонування  і розвиток міжнародної спеціалізації  виробництва створює, формує умови  для міжнародного кооперування. Міжнародна кооперація — це процес формування стійких виробничих зв'язків між  підприємствами різних країн, внаслідок чого здійснюється спільна діяльність щодо створення елементів готової продукції. Здійснення міжнародної кооперації передбачає попереднє узгодження сторонами у договірному порядку умов спільної діяльності; розподіл між партнерами завдань у межах погодженої програми; координацію господарської діяльності підприємств-партнерів; тривалість, стабільність і регулярність відносин.

   Внаслідок нерівномірності розвитку структурних  ланок світового господарства попит  і пропозиція капіталу, як правило, не співпадають. Тому у його складі є країни, зацікавлені в залученні капіталу для вирішення своїх соціально-економічних проблем. З цією метою вони заохочують його надходження в країну шляхом підвищення банківського проценту і дивідендів, забезпечення правової захищеності закордонних інвесторів та гарантій одержання прибутку.

   Вивіз позичкового капіталу здійснюється шляхом надання позик державам, споживачам, сфері бізнесу. Формою такого руху позичкового  капіталу є міжнародний кредит. На відміну від підприємницького капіталу, коли його власник зберігає право власності на нього та можливість контролювати функціонування, власник позичкового капіталу зберігає тільки право власності на переданий у позику капітал. Право використання цієї форми капіталу переходить до імпортера.

   Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом зарубіжних інвестицій.

   За  способом застосування іноземні інвестиції здійснюються у двох формах:

   – прямі інвестиції, які вкладаються  переважно в акції промислових, торговельних та банківських підприємств, що забезпечує володіння або певний контроль вкладника над діяльністю цих підприємств. Перевагою прямих інвестицій є те, що експортер повністю розпоряджається своїм капіталом протягом всього періоду функціонування цих вкладень. Позичковий капітал на весь строк надання позики перебуває у розпорядженні імпортера. Основна частина прямих інвестицій (приблизно 3/4) припадає на розвинені країни світу, а решта (приблизньо 1 /4) - на країни, що розвиваються. Слід також вказати, що обмін прямими інвестиціями між розвиненими країнами світового співтовариства здійснюється на засадах рівноправності. А вивіз капіталу в країни Африки, Азії, Латинської Америки супроводжується посиленням їх економічної та технологічної залежності від розвинених країн. Характерне те, що норма прибутку на прямі капіталовкладення в країнах, що розвиваються, у два рази вища, ніж у розвинених.

   Утворення підконтрольних філіалів за кордоном за допомогою вивозу капіталу дає  змогу його власникам задовольняти потребу у сировині або продуктах  харчування, які відсутні у власній країні. США в такий спосіб отримують переважну частку імпортованої нафти та нафтопродуктів, хромової, нікельної, марганцевої руд, свинцю, цинку, кави, какао, чаю, бананів тощо;

   – портфельні інвестиції являють собою  фінансову операцію з придбання зарубіжних цінних паперів за іноземну валюту. Вони виникають тоді, коли кількість придбаних за допомогою експорту капіталу акцій іноземного підприємства не забезпечує над ним повного контролю або якщо власники капіталу прагнуть розмістити його в різних галузях. Ця форма капіталовкладень здійснюється також у тому разі, коли прямі інвестиції робити невигідно на умовах чинного законодавства країн и-ім портера капіталу. Різновидом портфельних інвестицій є участь іноземного капіталу у створенні спільних підприємств. У такому разі контрольний пакет акцій належить або державі-імпортеру капіталу, або національним фірмам. Перевага спільних підприємств полягає в тому, що вони, не сприяючи посиленню економічної залежності своєї країни від іноземного капіталу, створюють умови для ефективного використання нових технологій, фінансових ресурсів, торговельних марок, реклами, досвіду та знань, що несе з собою іноземний капітал.