Сучасне світове господарство

   Розділ  ІІ. Особливості сучасного етапу розвитку світового господарства

   2.1 Міжнародний поділ праці. 

   Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

   Наведені  вище міркування відображені у понятті  світове господарство:

   світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

   світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних  мобільними факторами виробництва;

   сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об´єктивним законам ринкової економіки;

   • світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв´язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

   Ці  формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи  до визначення структурних елементів  світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв´язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов´язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

   Світове господарство є складною комплексною  системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

   Характерними  рисами сучасного світового господарства є:

   розвиток  міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

   зростання на цій основі міжнародних форм виробництва  на підприємствах, розташованих у декількох  країнах, насамперед у рамках ТНК;

   економічна  політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

   виникнення  економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

   Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

   Кінець  XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

   Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв´язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об´єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

   Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн  до економіки відкритого типу. Він  передбачає ліквідацію державної монополії  зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв´язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.

   Міжнародний поділ праці являє собою зумовлену  певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної' продукції та її взаємному обміні.

   Міжнародний поділ праці - складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природно-кліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів, кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо. Міжнародний поділ праці - система, що постійно розвивається, наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом. Він виник ще в епоху зародження буржуазного ладу, але відносно зрілого рівня досяг лише на стадії розвитку великої машинної індустрії.

   Матеріальною  основою розвитку міжнародного поділу праці в цей час був технологічний  спосіб виробництва, що базувався на машинній праці і супроводжувався  її спеціалізацією. На перших етапах розвитку машинного виробництва динамічно розвивалась внутрішньогалузева предметна спеціалізація між підприємствами різних країн, що означає посилення часткового поділу праці між ними. Надалі міжнародний поділ праці в загальній і частковій формах доповнюється одиничною формою, тобто подетальною і поопераційною спеціалізацією між підприємствами промислово розвинутих і слабкорозвинутих країн. Одночасно з цим одинична форма міжнародного поділу праці посилюється і між промислово розвинутими країнами. На цій стадії бурхливо розвиваються світовий ринок, міжнародний обмін товарами, посилюються економічні взаємозв'язки між країнами. Розвиток міжнародного поділу праці утворює основу для розширення міжнародної торгівлі, складає об'єктивну базу для формування і функціонування світового ринку. Врешті-решт все це сприяло зростанню масштабів виробництва, перетворенню його на масове, поглибленню його диференціації.

   Значні  зміни у цій сфері відбулися  у XX столітті, особливо у другій його половині. Вони були зумовлені розгортанням науково-технічної революції. Серед них слід виділити перехід від попередньої глобальної моделі поділу праці між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, до нової моделі. Для попередньої системи міжнародного поділу праці характерною була перевага загального поділу праці, тобто її поділу між сільським господарством та промисловістю, видобувною та переробною галузями промисловості. Під впливом науково-технічної революції XX ст. загальний поділ праці доповнюється частковим. Це проявляється у поділі праці між різними галузями обробної промисловості, підприємствами галузей. Існує потоварний поділ праці, який ґрунтується на предметній спеціалізадіїі виробництва у країнах світу.

   Наступною рисою розвитку міжнародного поділу праці є те, що в систему його зв'язків втягнуті майже всі країни світу. Кожна з них знайшла або намагається знайти своє місце в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом праці. Останнє стосується передусім постсоціалістичних країн.

   Нині немає такої великої галузі національної економіки, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Нині міжнародним поділом праці охоплено такі складові суспільного поділу праці, як міжгалузевий (між промисловістю, будівництвом, сільським господарством), частковий (у межах окремих галузей національної економіки), одиничний (у вигляді предметної подетальної, технологічної спеціалізації") та кооперування. До того ж, у процесі поглиблення міжнародного поділу праці поступово переміщується центр ваги розширення міжнародних економічних зв'язків зі сфери обігу у сферу виробництва, що позитивно впливає на збільшення обсягів міжнародної торгівлі.

   Поглиблення поділу праці на міжнаціональному рівні  є більш результативним, ніж у  межах окремої країни. Нині в межах  світового господарства така спеціалізація досить чітко окреслилась на рівні окремих країн, їх груп або регіонів. Це свідчить посилення процесів глобалізації виробництва матеріальних благ в нинішніх умовах.

   Значні  зміни у міжнародному поділі праці  відбулися під впливом нового етапу розгортання НТР. їх зміст зводиться до того, що:

   – на перший план виходять спеціалізація  і кооперування у виробництві  наукоємної продукції, застосування прогресивних технологій, виготовлення нових матеріалів;

   – поява автоматизованих систем збору, обробки, зберігання, передачі та використання науково-технічних знань та інформації значно розширили місткість світового ринку інформаційних технологій та послуг;

   – інтернаціоналізація функціонування і розвитку сфери послуг та світової інфраструктури значно впливають на поглиблення міжнародного поділу праці.

   На  протікання цих процесів впливає  жорстка конкурентна боротьба між  суб'єктами світового господарства.

   Теоретичною основою обґрунтування переваг  міжнародного поділу праці виступає теорія абсолютної і порівняльної переваги.

   Під абсолютною перевагою мають на увазі  здатність країни виробляти товари та надавати послуги з найменшими витратами порівняно з іншими країнами. Основоположником цієї теорії є А. Сміт, котрий уперше обґрунтував  проблему ефективності міжнародного поділу праці у вигляді теорії абсолютних переваг. У праці "Багатство народів" він обґрунтував положення про те, що країна, котра володіє великими запасами певного виду сировини, а відтак має можливість отримувати дешевші матеріали, має спеціалізуватись на їх використанні. У зв'язку з цим ним сформулювано принципи абсолютних переваг: кожний розсудливий суб'єкт господарювання не повинен ніколи виробляти те, що вигідніше купити. Тому необхідно імпортувати товари з країн, де витрати абсолютно менші, а експортувати ті товари, втрати яких нижчі в експортерів. Для того, щоб такий обмін був взаємовигідним, ціна будь-якого товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на той самий товар у країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері.

   У співвідношенні цін між країнами завжди існують хоча б незначні відмінності. Тому кожна з них незалежно  від рівня соціально-економічного розвитку буде мати порівняльні переваги, тобто в країні завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим, ніж виробництво інших товарів. Якраз цей товар країна повинна експортувати в обмін на інші.

   Теорію  порівняльних переваг сформулював  Д. Рікардо у роботі "Основи політичної економії та оподаткування". Принцип абсолютних переваг - лише частковий випадок із загального правила, на що вказував Д. Рікардо у своїй праці. Ситуація порівняльних переваг - це здатність країни виробляти товари та надавати послуги з відносно нижчими альтернативними витратами, ніж їх виробляє будь-яка інша країна. 1 кожна з країн світової спільності повинна намагатися цього досягти.