Сучасне світове господарство

    Останнім  часом загальний обсяг світового торговельного обороту збільшувався набагато швидше, ніж загальний обсяг світового доходу. Це свідчить про те, що зовнішньоекономічні зв'язки відіграють дедалі важливішу роль практично в усіх розвинутих країнах.

    Для сучасної світової торгівлі характерні такі риси: у структурі товарообороту збільшується частка обробленої продукції і значно скорочується питома вага сировинних товарів; зростає роль наукоємних виробів (комп'ютерна техніка та інше електронне обладнання); у світовому господарстві створено не тільки ринок товарів у вигляді продукту, а й світовий ринок послуг.

    Сучасні держави регулюють торгівлю з  іншими країнами. При цьому можуть застосовуватися дві протилежні форми торговельної політики — протекціонізм  і вільна торгівля.

    Важливим чинником міжнародних економічних відносин є експорт капіталу. Вивіз капіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, серед-ньо- та довгострокові кредити позичкового капіталу. Прямі інвестиції дають право прямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивіз капіталу в розмірах, що не дають права прямого контролю, веде до створення портфельних інвестицій.

    Тепер більше поширені прямі інвестиції. Найзначніші експортери капіталу —  Японія, США, Франція, Німеччина та Велика Британія. Географічно майже 80% прямих зарубіжних інвестицій переміщується серед розвинутих країн світу, інші направляються у країни, що розвиваються, та в держави з перехідною економікою.

    Міжнародні  кредити використовуються для поповнення основного капіталу, кредитування та фінансування операцій з придбання акцій, будівництва і реконструкції іноземних підприємств.

    Важливе місце в розвитку міжнародного виробничого  співробітництва посідають спільні  підприємства. Останнім часом значно зросли темпи створення таких підприємств у країнах Східної Європи, в республіках колишнього СРСР та Китаї.

    Надзвичайно сприятливі умови для залучення  іноземного капіталу створюються у  вільних (спеціальних) економічних  зонах (ВЕЗ, СЕЗ). Вони являють собою  територіально обмежені райони, які мають специфічні митні та торговельні режими, що визначаються вільним переміщенням капіталу, товарів та фахівців. Розрізняють такі види вільних економічних зон: експортні промислові зони, зони вільної торгівлі, парки технологічного розвитку, зони страхових та банківських послуг, комплексні зони. Згідно з існуючими оцінками у світовій економіці діють близько 3 тис. СЕЗ, які обслуговують понад 10% світового товарообороту.

    Інтернаціоналізація міжнародної економічної діяльності передбачає розвиток такої форми міжнародних економічних зв'язків, як міграція робочої сили. Вона виявляється в еміграції (виїзді за кордон) та імміграції (приїзд трудящих з-за кордону).

    Існують головні закономірності міжнародних  міграцій населення. Вони полягають  у посиленні ролі трудової міграції, постійному збільшенні масштабів міграції, значному збільшенні нелегальної міграції, у зростанні серед мігрантів частки висококваліфікованих спеціалістів. Важливо зазначити, що сучасна імміграційна політика західних держав дедалі більше орієнтується на потреби внутрішнього економічного розвитку. Цій політиці відповідає й ефективне імміграційне законодавство, яке передбачає селективне (вибіркове) залучення фахівців у нові галузі науки і техніки.

    Міжнародні  науково-технічні відносини здійснюються у різних формах, що включають продаж готових товарів, комплектного устаткування для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. При цьому продаж технологій стає важливим засобом захоплення іноземних ринків. Значно поширюються також міжнародні маркетинг, інжиніринг, гудвіл, лізинг, надання інформаційних послуг у різних галузях економіки і техніки.

    На  основі розглянутих вище форм міжнародних  економічних зв'язків складаються  міжнародні валютні відносини —  повсякденні зв'язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Співвідношення між сумою платежів, одержаних з-за кордону, і сумою платежів, переказаних за кордон за певний проміжок часу, називається платіжним балансом держави.

    Платіжний баланс складається з трьох розділів: рахунок поточних операцій; рахунок  операцій з капіталом; розрахунки за офіційними міжнародними резервами (рух  ліквідних коштів країни). Стан платіжного балансу держави — важлива характеристика її ролі в системі міжнародних економічних відносин.

    Інтенсивний розвиток міжнародних економічних  зв'язків підтверджує, що інтернаціоналізація  господарського життя стає головною тенденцією розвитку сучасного світового  господарства. Цьому сприяє діяльність міжнародних організацій. До міжнародних економічних організацій належать організації, які на основі міжнародно-договірних відносин проводять роботу, спрямовану на організацію та здійснення міжнародного економічного співробітництва. Правоздатність, яку мають міжнародні економічні організації, дає їм можливість укладати різні договори як з окрем йми державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їх установчих документах.

    Значну  роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва відіграють такі міждержавні структури: Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до якої належать усі промислово розвинуті держави; Європейський Союз (ЄС); Міжнародна торговельна організація (МТО); Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР); Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Організація Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). 
 
 

1.2 Світове господарство: сутність, види та  теорії обґрунтування  його необхідності. 

   Економічні  зв'язки між країнами зумовлені низкою чинників:

   - прагненням народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування;

   - розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використовувати всі досягнення сучасних науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері;

   - необхідністю спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Тільки за цих умов країни можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу;

     необхідністю об'єднання зусиль  країн: а) при розв'язанні глобальних  проблем (екологічних, продовольчих); б) в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо); в) для спільного освоєння багатств Світового океану та космосу; г) для збереження як уже набутих людством знань, ідей, так і модифікації та використання нових складних інформаційних систем; г) для створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства. Основою світового господарства є міжнародний поділ праці.

   Унаслідок розвитку міжнародної торгівлі починає формуватися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація — ряд країн спеціалізується на виробництві певних видів товарів, які продаються на міжнародному ринку.

   Другий  етап у розвитку світового господарства розпочався з середини XIX ст. У цей період поряд з міжнародною торгівлею розвивається нова форма економічних зв'язків — закордонні інвестиції, тобто розміщення капіталів в інших країнах з метою одержання більшого прибутку. Це стійкіша форма зв'язку. Вона існує постійно, бо капітал вкладається у виробництво на тривалий час — це означає, що за кордоном будуються фабрики, заводи. Відбувається будівництво портів, шляхів. Економічні стосунки стають регулярними. Поряд із цим виникає ще одна форма економічних зв'язків — міграція робочої сили.

   З середини XX ст. формування світового  господарства вступає в третій етап. Він триває й тепер. Це етап економічної  інтеграції. Економічна інтеграція —  це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, який вимагає  проведення узгодженої економічної політики. Вона проявляється в тому, що розвивається виробнича діяльність розвинутих країн за кордоном. Великі фірми будують за кордоном заводи, фабрики, виробляють продукцію і реалізують. Розрізняють вертикальну й горизонтальну інтеграцію. Вертикальна полягає в тому, що за кордоном організовується виробництво продукції, яка не виробляється всередині країни, але необхідна для здійснення певного технологічного процесу. Це можуть бути певні вузли, деталі окремих машин, які використовуються для комплектування готових виробів. При горизонтальній інтеграції за кордоном організовується виробництво товарів такого ж асортименту, як і всередині країни. Ці товари виробляються в тих країнах, де найнижчі витрати виробництва (рис. 1.1). 

   Рис. 1.1. Формування світового господарства 
 

   Рис. 1.2. Структура світового господарства

   На  сучасному етапі світове господарство нараховує понад 230 держав, у яких проживає більше 6 млрд. чоловік. Держави, що існують на планеті, відрізняються  між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних і політичних систем.

   Основними показниками економічного розвитку держав є обсяг ВНП, що припадає в  розрахунку на душу населення, обсяг  ВНП на одного працівника (продуктивність праці) і розмір доходів на душу населення (рис.1.3). 

   Рис. 1.3. Показники розвитку світового господарства 

   За  економічними показниками розрізняють  індустріально розвинуті країни (США, Канада, Японія, країни Європейського  Союзу), країни середнього рівня розвитку та слаборозвинуті країни. До країн середнього рівня розвитку належить біля 100 країн, які не пройшли стадію індустріалізації. У них переважає сільське господарство. До слаборозвинутих країн належить більшість держав африканського континенту та південно-східної Азії. Незважаючи на відмінності в рівнях економічного розвитку, між країнами з різним рівнем розвитку існують економічні зв'язки. Вони пов'язані між собою системою економічних відносин.

   На  сучасному етапі значно посилилася тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці. Це, по-перше, пов'язано з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією. По-друге, висока вартість науково-технічних досліджень і впровадження їх у виробництво робить ефективним лише масовий випуск нової продукції. По-третє, кожна окрема країна не в змозі забезпечити належний технічний рівень виробництва в усіх галузях.

   За  сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів. По-друге, розгортанням НТР. По-третє, дальшим розвитком міжнародного поділу праці. По-четверте, необхідністю об'єднати зусилля країн для розв'язання глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства.

   Сучасному періоду розвитку світового господарства притаманні дві тенденції: з одного боку, поглиблення і розширення міжнародного поділу праці, а з другого —  розвиток інтеграційних глобалізаційних  процесів. 

   Рис. 1.4. Економічна інтеграція і її основні форми

   Економічна  інтеграція набуває певних організаційних форм (рис. 1.4). Найпростішою формою є зона вільної торгівлі, на території якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями. Другу форму становить митний союз. Він передбачає поряд зі скасуванням зовнішньоекономічних обмежень встановлення єдиного зовнішньоторгового тарифу і проведення єдиної зовнішньоторгової політики. Складнішою формою є економічний союз, який доповнює митну інтеграцію угодами про проведення загальної економічної і валютної політики. Найповніше своє вираження ця форма знайшла в створенні Європейського економічного товариства.