Шпаргалка з «Історії економіки та економічної думки»

Для світового господарства характерна різностадійність: країни світу одночасно перебувають на всіх стадіях розвитку — від постіндустріальної до аграрної.

Глобалізація на межі ХХ-ХХІ ст. охопила всі основні сфери діяльності людини — економіку, політику, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

Передумовами розвитку процесів глобалізації стали: 1) інформаційна революція, яка забезпечила технічну базу для створення інформаційних мереж; 2) інтернаціоналізація капіталу; 3) утворення ТНК, які діють у світовому просторі; 4) посилення конкурентної боротьби, особливо в умовах дефіциту природних ресурсів та загострення боротьби за контроль над ними.

Під впливом НТР відбуваються значні зрушення в галузевій структурі світового господарства. Провідними галузями промисловості стали наукомісткі галузі — електроніка, лазерна техніка, тонка хімія, а також біотехнології. Розвиток країн все більше залежить від витрат на НДДКР, наука перетворилася у продуктивну силу.

На початку XXI ст. продовжує формуватися світова агропродовольча система. Незважаючи на зменшення працюючих у цій сфері, у розвинутих країнах сільське господарство відіграє важливу роль як за обсягом виробництва, так і за їх питомою вагою на ринках продовольства. Водночас у більшості країн, що розвиваються, сільське господарство залишається основою економіки.

В умовах глобалізації світового господарства все більшу роль відіграють міжнародні економічні зв'язки. Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією та кредитно-фінансові зв'язки. Крім розвинутих країн, значними інвесторами стали Республіка Корея, Тайвань, а також Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати.

40. Осн.форми і напрями розвитку міднародних економ.відносин, осн.центри економ.суперництва світ.господ.

Не змінюючи механізм попиту і пропозиції, міжнародні економічні відносини розширюють його межі, збільшуючи обсяги і асортимент. Нових кількісних і якісних характеристик набуває система ринкових цін, більш жорсткою стає конкуренція.

Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові господарські зв'язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя, включення у світове ринкове господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним шляхом розвитку світової цивілізації.

У сучасному світовому господарстві під впливом НТП відбуваються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифікацію господарських зв'язків між країнами, окремими галузями їх господарств та підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать випереджаючі темпи зростання зовнішньої торгівлі порівняно з виробництвом, накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації й кооперування виробництва на світовому рівні, значний розвиток засобів зв'язку і ТНК тощо. Всі ці чинники ґрунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці.

Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого полягає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін. Міжнародні економічні відносини реалізуються через такі форми і сфери:

♦ міжнародна торгівля;

♦ міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт;

♦ обмін науково-технічними результатами;

♦ інформаційні зв'язки;

♦ валютно-фінансові та кредитні відносини між країнами;

♦ рух (переливання) капіталу;

♦ міграція робочої сили;

♦ діяльність міжнародних економічних організацій у вирішенні глобальних проблем господарського співробітництва.

41. Форми і методі господ.у період НЕПу в Україні. Різні оцінки впровадження НЕПу в економ.думці

С/Г : 1) скасування продрозкладки, введення продподатку; 2) дозвіл на оренду землі; 3) дозвіл використ.найману працю; 4) розв.різних форм кооперацій; 5) скасув.кругової поруки

ПРОМИСЛОВІСТЬ : 1) продаж у приватну власність, передача в оренду дрібних та част.середніх підприємств; 2) дозвіл на оренду та використ.найманої праці; 3) об’єднання вел.підпр.у трести та переведення їх на госпрозрахунок; 4) скасув.заг.труд.повинності; 5) дозвіл на ств.концесій

ФІНАНСИ ТА ТОРГІВЛЯ : 1) поновлення вільної торгівлі; 2) введення держ.податків, платні за транспорт, комун.послуги; 3) випуск конвертованого червінця

42. Реформа 1985р. Курс на прискорення. Економ.політика у роки «перебудови»

3 березня 1985р. Бере свій поч.період, який прийнято назив.перебудовою.

Сфери перебуд.: 1)економічна;   2)політична;   3)ідеологічна;   4)культурна;   5)духовна

Пребуд.1985-1991рр.можно поділити на ТРИ етапи:

Перший етап (1985-1986рр.)

Мета :

      подолати знач.падіння темпів економ.зростання

      подолати відставання вітчизн.машинобуд.як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР

      виробити новий господ.механізм

      розвивати матер.стимули виробн., удосконал.структуру управління господ.

Проблеми :

1)     непродумана антиалкогольна комп., яка завдала відчутного удару народ.господ.України; зупинено та перепрофільовано багато підпр., які вироб.лікеро-горілчані напої та вино, цукор став гостродеф.продуктом

2)     боротьба спрямовув.на обмеження приватної ініціативи

3)     згубний курс на розміщ.в Укр.атомних електрост.з недоскон.та небезп.реакторами. Ліквід.наслідків аварії Чорноб.АЕС потребув.вел.витрат

Характерні риси:

-         джерелом реформаторських імпульсів є політ.центр держави

-         вичік.позиція апарату партійно-держ.органів

-         назріла потреба в політюузагальненнях

-         інертність, ззорієнт.на політ.центр сусп.думки

Другий етап (1987-1989рр.)

Мета :

-         надання підпр.самостійності

-         заробплата мала залежати від результ.господ.діяльності

-         переведення підпр.на самоокупність і самофінансування

У березні 1988р. Було прийнято нове полож.про колгоспи.Їм необх.було : 1) придбати відповідну с/г техніку;   2) надати прод.товар.вигляду;   3) реаліз.споживчу продукціюреформа була приречена і як наслідок – Інфляція

Третій етап (1987-1989рр.)

Спроба переходу до регул.ринк.економ.Суттю реформи було запровадж.під контролем держ.ринк.механізмів.

Наслідки :

      зубожіння населення

      подальше падіння вирообн., продукт.праці

      утвердж.в держ.секторі бартерної економіки

43. Стан економічного потенціалу України в момент проголошення незалежності.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (як політично, так і економічно) держави України було проголошення “Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990 р.) та прийняття “Акта проголошення незалежності України” (24 серпня 1991 р.). У спадщину від Радянського Союзу молода держава отримала “величезне нагромадження невирішених у минулих століттях і десятиліттях проблем та дуже мало такого, що допомогло б вистояти на важких поворотах історії національного відродження”.

Українська економіка протягом багатьох років виконувала функції сировинного придатку; продукція, що вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала 1/3 від загального виробництва в республіці. Союзним урядом, особливо у 70-80-ті роки, постійно обмежувалися капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося постійне “старіння” основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало однією з основних проблем української економіки, особливо помітних в умовах розбудови незалежної держави.

Крім того, незалежна Українська держава отримала у спадок істотно деформовані пропорції у розвитку найважливіших галузей народного господарства, відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці “за залишковим принципом”. У промисловості також спостерігалися негативні тенденції. Структура останньої, що склалася у довоєнний період, мало чим змінилася: переважали виробництво електроенергії, вугілля, чавуну, сталі, прокату чорних металів, коксу, мінеральних добрив, тобто практично були відсутні сучасні наукоємні виробництва, щоправда, за винятком військово-промислового комплексу.

Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності посилювалися вичерпаністю природних ресурсів, які тривалий час забезпечували потреби всього Радянського Союзу, практичною відсутністю власних запасів енергоносіїв (нафти та газу), що робить її економіку залежною від постачань цих важливих ресурсів. В умовах Радянського Союзу це відчувалося не дуже помітно, адже величезні ресурси Сибіру та інших регіонів СРСР були цілком доступними і для українських споживачів. Але в незалежній державі, коли за енергоносії почали розплачуватися за світовими цінами, цей фактор дуже болюче вдарив по її економіці.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків у екології, втрат природних та людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку, що почалося ще у 80-ті роки, а в останньому десятиріччі ХХ ст. проявилося ще гостріше. Техногенне навантаження на природне середовище в Україні у 4—5 разів перевищувало показники розвинених країн. Найвищою у світі була й розораність сільгоспугідь (80 %). Отже, економіка країни потребувала глибокої та докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи на іншу з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Важливим етапом у вирішенні головних завдань перехідного періоду були “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”, розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, — які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь галузей, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо.

      44. Радикальні економічні перетворення другої половини 90-х років та їх наслідки  в Україні.

         Етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована Президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала цілий ряд заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. Президент починає здійснювати курс на радикальні економічні перетворення, у ході реалізації якого відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо.

У цілому економічна політика зазначеного етапу є, по суті, комбінацією монетаристських та адміністративних заходів (“адміністративний монетаризм” або “монетаристське адміністрування”). Наступні роки показали, що використання монетаристських методів керівництва економікою не змогло забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи, хоча й дало деякі позитивні результати. Так, 1995 рік характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % за рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило грошову одиницю, підвищило довіру до неї, створило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню — національну українську валюту.

Серед найбільш важливих змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати суттєве зростання темпів приватизації; істотне уповільнення темпів спаду виробництва (12,2 % у 1995 р. проти 22,9 % у 1994 р.); створення відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм.

Наступний етап реформування економіки України характеризується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на побудову соціального ринкового господарства, яке давно вже є реальністю у провідних країнах світу (наприклад у Німеччині).

Але в господарській практиці 1996-й та наступні роки принесли народові України нові випробування. У 1996 р. ВВП скоротився на 10 %, промислове виробництво — на 5 %, випуск товарів народного споживання — на 20 %. Спад відбувається й в аграрному секторі. Як і раніше, величезною залишалася заборгованість із зарплати, пенсій, стипендій, яка розтяглася на багато років. У 1997—1999 рр. в Україні продовжувався трансформаційний спад.

Проте починаючи з 1995 р. фіксується уповільнення темпів падіння ВВП більше ніж удвічі. Позначився процес економічної стабілізації в експортоорієнтованих і базових галузях. Однак вихід з кризи ускладнюють енергомісткі експортоорієнтовані галузі, що займають важливе місце у структурі українського виробництва. А наприкінці 1997 р. почала втрачати позиції українська валюта, що проявилося у зниженні курсу гривні. Особливо болюче вдарив по гривні російський дефолт восени 1998 р., після чого гривня знецінилася наполовину, а в наступний рік її курс продовжував знижуватися.