Шпаргалка з «Історії економіки та економічної думки»

1.                  Первісний лад та основні риси періодизації первісної доби

Первісна доба – найбільш тривалий період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі ( близько 5 млн років до н.е. ) і завершується формуванням класового суспільства і виникненням держави ( IV-III тисячоліття до н.е.)

Ознаки первісного суспільства:

1) низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення

2) низькі темпи розвитку суспільства

3) колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва

4) відсутність приватної власності, експлуатації класів та держави.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ             

Кам’яний вік ( 5 млн років тому – кін. III тис. до н.е.) – знаряддя праці виготовлялися з дерева, каміння та кісток. Люди займалися збиральництвом, рибальством, полюванням.

      Палеоліт (5 млн – 12 тис. років до н.е.) – ділиться на: давній палеоліт – існування найдавн. людей; пізній – період виникнення людини сучасного типу. Людина використ. Кам., дерев. знаряддя праці, займається мисливством та збиральництвом; навчилася видобувати вогонь.

      Мезоліт (XII-VIII тис. до н.е.) – Поява лука, стріл, перші спроби приручення тварин.Виник найдавніший водний транспорт.

      Неоліт (VIII-III тис. до н.е.) -  перхід від привласнюючого господ.(збиральництво, мисливство) до відтворюючого (землеробство, скотарство).

Енеоліт (мідний вік) (IV-III тис. до н.е.) – перхід від кам’яного до бронзового віку, поява мідних знарядь праці.

Бронзовий вік (кін. III тис.- I тис. до н.е.) – поширення металургії та обробки бронзи, розвиток ремесла)

Залізний вік (I тис. до н.е.) – виготовл. Залізних знарядь праці.

2.      Господ. Діяльність в первісній історії України, Трипільська або Черняхівська культури( одну обрати)

Привласнюючий тип господ. (мисливство, рибальство, збиральництво)

Відтворюючий тип господ. – скотарство(приручення та одомашнення тварини), землеробство (окультуровання та розведення тварин), ремесло (гончарство, ткацтво).

Наприкінці XIX ст. Київський археолог Вікентій Хвойка поблизу с.Трипілля відкрив археол. Культуру, яка отримала назву Трипільська.

Носії цієї культ. Заселяли в VI – решій чверті III тис.до н.е. терит. Від Дніпра до Карпат.

Гол. Заняття-зернове землеробство, займалиля садівництвом, скотарством та рибальством.

Для обробітку землі використ. мотики, а згодом і рало. Господ. Велося дуже інтенсивно, тому через 50-100 р. Земля виснажувалаь і вони змушені були переселятися. На терит. Укр. Почали перші корист. Виробами з міді(прикраси). Добре розвинена житлова архітектура. Житла були 2 типів: Землянками називалися заглиблені житла. По-друге, це наземні глинобитні житла. Це був великий будинок метрів у 20, що складався з 4-5 кімнаток-камер, у кожній з яких була піч.

В трип. Була розв. Кераміка, яка цінувалася своїм орнаментом.

На поч ІІІ тис. до н.е. трип.культ. охопила криза і вона поступово занепала та зникла.

3. Заг. Риси господ. Розвитку країн Старод. Сходу.

              До країн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні утворення Стародавню Індію, Китай
Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх від країн античного світу,які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше. Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних, поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові виробив виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.
Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом в торгівлю з Єгиптом були втягнуті сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. В країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.

4. Заг. характер. економ. думки Сх.цивілізації

Соціальна структура східного суспільства, як вже зазначалося, була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі. Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). І громадська земля, і земля окремої родини, і кня­жий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Як результат - у східних деспотіях сформувалася стапово-кастова система, тобто соціальні страти формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці. Тобто доходи давиьосхідної скарб­ниці можна визначити як «репту-податок», інакше кажучи, одно­часно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці.

5. Осьовий час, порівн. аналіз Зх. та Сх. цивілізацій. Форми рабовласництва у Зх. та Сх. цивілізації.

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так зва­ним «осьовим часом», який, на думку К. Яспереа, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме вцей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'явля­ється людина такого типу, що зберігається донині.Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незви­чайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе. Власне, осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та техніко-техноло­гічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів.Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державного владою— власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. В соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з ви­значенням самоцінності людини. Як стверджує К. Ясперс, завер­шення осьового часу тісно пов'язане із створенням світових ім­перій та світових релігій .Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій — Китаї, Індії та у Середземномор'ї (Заході), неза­лежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур,  призводив їх до загибелі. Отже, осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям — Східній та Західній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії вищеназваних регіонів великих стародав­ніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно меншими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони при­йшли з уже досконало сформованими суспільними інститута­ми — державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'я­зана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбува­лися в різних варіаціях у різних регіонах світу. Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провідних цивілізацій, він ха­рактеризувався принциповими змінами в соціальпо-екопомічній, політичній, етнічній та техніко-техполопчпій сферах.

Рабовласництво розвивалося на Сході повільно, лишаючись переважно домашнім, і в цьому розумінні було примітивним. Значну роль у виробництві відігравали рядові общинники, що перебували в кабалі, у напіврабській залежності від знаті. Східні держави складались як деспотії, очолювані царями, що мали монархічну, нічим не обмежену владу.

На колишній території Радянського Союзу деспотії давньосхідного типу існували лише у Закавказзі. До їх числа належать Урарту, Вірменія, Іберія, Кавказька Албанія й Атропатена.

У найрозвинутіших формах рабовласницький спосіб виробництва склався в стародавній Греції та Римі. Становлення рабовласницького суспільства в Греції відбувалося в XI—IX ст до н. е., коли почали виникати невеликі міста-держави (поліси). Найвищого розквіту античне рабовласницьке суспільство досягло в класичний період — у V—IV ст. до н. е. Значення античного рабовласництва у всесвітньому історичному процесі точно сформулював Ф. Енгельс. «Тільки рабство, — писав він, — зробило можливим у більшому масштабі поділ праці між землеробством та промисловістю і таким способом створило умови для розквіту культури стародавнього світу — для грецької культури. Без рабства не було б грецької держави, грецького мистецтва і грецької науки; без рабства не було б і Римської імперії. А без того фундаменту, який заклали Греція і Рим, не було б і сучасної Європи».

У другій половині VII—VI ст. до н. е. греки колонізували північне узбережжя Чорного моря, внаслідок чого Північне Причорномор'я було втягнуте в орбіту античного рабовласницького світу, що спричинилося до виникнення в ньому прогресивної цивілізації. Незважаючи на те, що грецькі поліси в Причорномор'ї являли собою периферію античного Середземномор'я, вони відіграли велику роль у стародавній історії нашої країни. Грецька торгівля, причорноморські виробничі центри познайомили місцеві народи з досягненнями античної культури. Античні рабовласницькі держави сприяли соціально-економічному прогресу корінного населення Східної Європи. Елементи передової еллінської культури поширювалися серед місцевого населення. Важко переоцінити значення для історичної науки того факту, що завдяки новим зв'язкам давні народи Східної Європи — кіммерійці, скіфи, савромати (пізніша назва — сармати) та інші — стали відомі античним письменникам і таким чином увійшли до всесвітньої історії. У творах видатних ольвійських і боспорських художників знайшли відображення реалістичні образи скіфів — воїнів, конярів, вівчарів та ін. Становлення класового суспільства у давніх народів Північного Причорномор'я було зумовлене в основному внутрішніми закономірностями історичних процесів.

6. Зх. цивілізація та господ. Розвиток античних держав (заг. характеристика)

Греція- Повільніше розвивалося сільське господарство, в якому переважало двопілля. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малярі, ливарники і т. д. Спеціалізація стала характерною ознакою розвитку господарства. Зокрема, в Мілеті виробляли тканини, в Корінфі — кераміку, панцирі, у Халкідяні — зброю. Бурхливий розвиток ремесел, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний устрій. Дедалі ширше в сільському господарстві й ремеслах використовувалася праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників Найяскравішим прикладом такої рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції.

  РИМ Економічна думка Стародавнього Світу отримала подальший розвиток і завершення у Стародавньому Римі. Вона стала відбитком вищого ступеня еволюції рабовласництва, нових форм організації рабовласницького господарства, характерної для них більш жорсткої експлуатації рабів, загострення протиріч і посилення боротьби в умовах розкладу рабовласницького суспільства. Найважливішою проблемою стародавньоримської літератури залишалася проблема рабства, його виправдання, організації і методів ведення великих рабовласницьких господарств.

7. Стародавня Греція: господ. розвиток та економ.думка

1)     землеробство. Вирощування ячміня, винограда та маслин.

2)     Торгівля.

      Розвиток зовн. торгівлі

      Поява обмінних пунктів - трапез

      Проведення торговий операцій

      Розв. лихварства

3)     ремесла (виробн. Зброї, гончарство, ковальство, виробн. Міді, пізніше бронзи та заліза, прядіння, рибальство, суднобуд.)

4)     скотарство (розводили невелику рог.худобу, кіз, овець, ослів)

Економічна думка Греції:

- "Іліада та Одіссея" Гомера             

- "Турботи і дні" Гесіода

- Екомонічні закони Лікурга

- "Держава", "Закони" Платона      

- реформи Солона

-  реформи Перікла                                                 

- "політика", "економіка" Арістотеля                 

- "Економікос" Ксенофонта

8. Стародавній Рим: господ. розвиток та економ. думка

1)     с/г ( форми зем.власності – вілли, латифундії)

2)     ремесла ( мали географ. та галузеву спеціалізвцію;  робітники об’єдн. у колегії за спеціальностями)

3)     торгівля (внутр. торгівля; розвит. морської торгівлі)

Економ. думка:

- «Закон 12 таблиць»

- трактат «Землеробст» Мара Катона

- трактат про с/г

-  криза рабовласницького ладу.Її причини             

9. Криза рабовласницького ладу, її причини. Колонат.

Причини занепаду рабовласницького ладу:

1)     нашестя варварів (готів, франків), які захоплювали міста та знищували велику античну культуру

2)     значні витрати на утримання армії та постійні війни руйнували економіку

3)     економічна нестабільність та неефективність рабовласницького господ.

4)     повстання рабів та загострення класової боротьби

5)     всезагальне зубожіння та скорочення населення, падіння моральних принципів