Ринок земельних ресурсів і земельна рента

     3) розподілу, що забезпечує перерозподіл доходів окремих землевласників за допомогою механізму цін і зумовлює соціальне розшарування суспільства за доходами;

     4) контролю над привласненням земель, скороченням витрат на придбання земельних ділянок;

     5) ціноутворення, яка проявляється в процесі здійснення ринкових операцій із землею тоді, коли на основі збалансування попиту і пропозиції землі здійснюється остаточне визначення ціни землі;

     6) інформування, що забезпечує інформацією продавців і покупців земельних ділянок про попит, пропозицію та ціни на землю, дає змогу суб'єктам ринку порівняти своє становище з конкурентами;

     7) інтеграції, яка полягає в тому, що ринок землі об'єднує усіх його учасників в одне ціле, що сприяє формуванню єдиного економічного простору у сфері земельних ресурсів як на рівні окремої держави, так і на наддержавному рівні.

     Для забезпечення умов ефективного функціонування і розвитку ринку земельних ресурсів, посилення покладених на нього функцій  та нейтралізації негативних наслідків  необхідні певні умови, а саме:

• ефективна система державного регулювання ринку землі на усіх рівнях;
• наявність землі як товару;
• платоспроможний попит на землю;
• розвинута ринкова інфраструктура;
• різноманіття форм власності на землю;
• організаційно-економічний механізм оформлення угод;
• відповідна методика ціноутворення на землю;
• дієва система державної підтримки виробників товарної сільськогосподарської продукції;
• розвинута система іпотечного кредитування;
• законодавчо закріплені екологічні та технологічні умови здійснення господарської діяльності;
• єдина система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

2. Поняття земельної  ренти та її  види

     Рентні  відносини – це відносини між  економічними суб’єктами стосовно використання у виробництві фактора землі  і одержання доходу у формі  ренти.

     Тобто, економічні відносини, пов’язані із використанням землі, формуються і розвиваються насамперед під впливом відносин власності на землю. У зв’язку з цим необхідно розрізняти землеволодіння і землекористування.

     Землеволодіння  – це фактичне володіння землею на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки землевласників. Землеволодіння базується на реальній наявності землі й певній суспільній формі володіння (власність на землю чи оренда) нею.

     Землекористування – система господарського та іншого використання землі, що склалася у країні під дією об’єктивних чинників або запроваджена державою. Мета землекористування – отримання найвищого ефекту від землі за дотримання вимог її збереження та поліпшення.

     Рента – це особливий вид відносно сталого доходу, безпосередньо не пов’язаного з підприємницькою діяльністю.

     Земельна  рента (лат. reddo — повертаю, сплачую) — економічна форма реалізації власності на землю у вигляді доходу, який створюється найманими працівниками, але привласнюється власником землі за її здачу в оренду.

     Якщо  на цій землі є споруди (склади, іригаційна система тощо), орендар  додатково платить за користування ними. У цьому разі орендна плата  більша за ренту.

     Основними формами земельної ренти є  диференціальна, монопольна і абсолютна.

     Диференціальна  земельна рента —  дохід землевласників або орендарів, отриманий за рахунок використання середніх і кращих за родючістю та місцерозташуванням земель і застосування найманої праці.

     Така  рента функціонує у формі диференціальної  ренти І і диференціальної ренти II.

     Диференціальна  рента I виникає внаслідок обмеженості земель кращої та середньої якості, що змушує залучати до сільськогосподарського обороту гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість (ціна рівноваги), а отже ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються, виходячи з умов виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості — середніх умов). Інакше землевласник і орендар втрачають інтерес до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий дохід, який є надлишком над середнім прибутком і набув форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є відмінність в родючості та місцерозташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

     Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю  продукції менше праці, отримуючи  при цьому кращі врожаї. Тому диференціальну ренту І в умовах суспільної власності  на землю повинна вилучати держава. За капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати.

     Диференціальна  рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. Водночас зменшується різниця у природній родючості різних ділянок, дедалі меншу роль відіграє (з розвитком транспорту) їх місцерозташування. За умов раціонального сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не лише окупність цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набуває форми диференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі впродовж дії орендного договору. При укладенні нового договору землевласник переважно враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі й збільшує плату за неї. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.

     У СРСР диференціальну ренту І вилучала держава через механізм найнижчих  закупівельних цін у найсприятливіших для ведення сільського господарства умовах і систему обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції за цими цінами. Диференціальна рента II переважно залишалася в господарствах і використовувалася для розвитку виробництва й частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і радгоспів.

     На  сучасному етапі диференціальна рента в Україні повинна вилучатися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість вологою, теплом, а також місцерозташування ділянок, їх конфігурація тощо) міститься в Державному земельному кадастрі.

     В Україні у 2001 р. загальна сума ренти  становила 17 млрд. грн., але держава  отримала менше 5 млрд. грн.

     Аналогічний механізм виникнення ренти в добувній промисловості, оскільки корисні копалини, що добуваються з надр землі, продають відповідно до витрат виробництва на гірших ділянках. Проте, на відміну від землі (з якої високий урожай за раціонального ведення сільського господарства можна отримувати щороку), корисні копалини поступово вичерпуються, що зумовлює зростання їх вартості для майбутніх споживачів. Це і є економічною основою вилучення власником таких ділянок землі плати за право розробки надр, яка відмінна від ренти.

     Частина землі в багатьох країнах знаходиться  у надзвичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних  зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію переважно  перевищує їх пропозицію, то на неї встановлюють ціни, вищі від вартості, або монопольні ціни. У такий спосіб утворюється надприбуток, який набуває форми монопольної ренти. Тому рентні платежі, плата за землю на цих ділянках повинні бути вищими.

     Монопольна  рента — форма економічної реалізації власності на унікальні за родючістю землі, джерелом якої є праця найманих працівників та частина доходів покупців, що надходить до землевласника через механізм монопольних цін.

     Як  економічна форма реалізації монополії  приватної власності на землю виникає абсолютна рента.

     Абсолютна рента (за капіталізму) — форма земельної ренти, яку сплачують власникові за будь-яку ділянку землі, незалежно від її родючості й місцерозташування (звідси назва абсолютна).

     Її  джерело — надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції та суспільною ціною виробництва), що створюється найманими працівниками, а умова виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер самі є власниками землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

     З розгортанням науково-технічної революції  в сільському господарстві (впровадження біотехнології, електроніки, комп'ютерної  техніки тощо), а також з монополізацією агробізнесу, інтеграцією сільського господарства з переробними галузями промисловості, формуванням АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення абсолютної ренти.

     Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю  перешкоджає сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричиняє зростання питомої ваги транспортних засобів серед знарядь праці. Крім того, НТР ще не охопила більшості країн або охопила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капіталу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює наявність абсолютної ренти.

     Оскільки  органічна будова капіталу в сільському господарстві розвинутих країн піднялася  до рівня промисловості й навіть перевищила його, деякі економісти ще чотири десятиліття тому стверджували про зникнення цієї форми земельної  ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми абсолютної земельної ренти однобічний, некомплексний, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Дотації сільськогосподарському виробництву надаються з державного бюджету, податкової системи, тоді як земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках ренту привласнюють землевласники. При цьому дотації повинні отримувати землекористувачі, а не землевласник, що свідчить про принципову відмінність між цими видами доходів. Крім того, такий підхід ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350—400 дол. за 1 га; у Канаді на оплату оренди витрачається 40—45% вирощеного врожаю, у Франції — до 1/3 врожаю. Загалом середня плата за оренду 1 га у країнах Західної Європи становить 1—3% ціни землі. Тому аграрна політика в розвинутих країнах передбачає поступове перетворення фермерів-орендарів на власників землі через механізм викупу, що, у свою чергу, зумовить зменшення державних дотацій у сільське господарство, зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

     У разі приватизації землі в Україні, перетворення її на товар, істотний вплив  на процес ціноутворення матиме орендна плата. Це призведе до зростання цін на сільськогосподарську продукцію, якщо не відбудеться зниження її собівартості, а також радикального підвищення врожайності рослин та продуктивності тваринництва.

     Процес  перетворення землі на товар зумовлює позитивні та негативні наслідки. Позитивним є формування повноцінного господаря землі, реальної приватної власності на землю (у такому разі фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські будівлі на землі; намагатиметься поліпшувати її якість, не маючи спадкоємців, зможе продати її, вийшовши на пенсію, й забезпечити собі належний рівень життя), створення додаткових стимулів для іноземних інвестицій в економіку України тощо. Ці позитивні ознаки значною мірою зберігаються за наявності довготермінової оренди.