Ринок праці: умови виникнення, суть і моделі

     Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва  можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних природних ресурсів. Найбільш поширений приклад монопольної влади на ринку праці – діяльність профспілок.  

     3. Проблеми регулювання ринку праці в Україні

       Проблеми сучасної економіки необхідно розглядати виходячи зі стану і перспектив розвитку ринку праці – головної складової ринкової системи, оскільки економіка – це, насамперед, відносини між людьми, які формують їх рівень життя.

     Для правильної оцінки стану ринку праці  України та причин його занепаду необхідно  врахувати, що саме отримала Україна в спадщину. У дореформені часи робітник не міг вільно розпоряджатися своєю робочою силою. У ті часи існували різні види бюрократичного контролю і примусу до праці на всіх рівнях економічної ієрархії. Праця, по суті, розглядалася як обов’язок, а не як право, і була “гарантована” кожному. Замість ринку праці в країні існувала система централізованого планового розподілу робочої сили з єдиною тарифною сіткою оплати праці. Такі умови були далекі від тих, при яких можливе ефективне функціонування ринку праці. Насамперед, це стосується наступного:

     – самостійності і незалежності продавця та покупця робочої сили на ринку  праці;

     – конкуренції між власниками робочої  сили і між роботодавцями, які  саме і створюють конкурентне  середовище;

     – проявів ринкової мотивації поведінки  економічних суб’єктів на ринку  праці;

     – рівня загального ринкового середовища в економіці.

     Отже, ринок праці як систему базових  суспільних відносин на початку ринкових реформ необхідно було розпочати формувати практично заново. Цей процес ускладнений не лише тією економічною і політичною ситуацією, в якій знаходилась і знаходиться Україна, але й інколи спробою насаджування “зверху” відношень “наймана праця – капітал” без відповідного організаційно-правового оформлення цих відносин. Внаслідок цього виникла значна кількість правових, психологічних, економічних і соціальних проблем (до таких проблем віднесемо повну залежність робітників від роботодавця щодо заробітної плати, збереження робочого місця тощо).

     У більшій своїй кількості проблеми, пов’язані із трудовими ресурсами, постають на регіональному рівні, оскільки саме тут створюється ресурсний потенціал. До того ж реальна демографічна ситуація, наявна матеріально-сировинна база, ступінь економічного і соціального розвитку конкретної адміністративно-територіальної одиниці служать визначальними факторами у використанні трудових ресурсів і в процесах їх відновлення. Тому в різних регіонах (подібно як і в різних галузях) проблеми ринку праці різні. Але в цілому по Україні вони мають ряд спільних рис, на які потрібно звернути увагу.

     Перш  за все, ринок праці характеризується співвідношенням пропозиції і попиту на робочу силу. Сьогодні пропозиція перевищує  попит на працю. Це пов’язано з  впливом загальних процесів трансформації економіки на різні регіони, підприємства і галузі. На різні підприємства цей вплив був неоднаковий. Головною причиною цього є відмінність у адаптаційних до нових умов можливостях підприємств і галузей. За цією ознакою підприємства і галузі можна умовно поділити на наступні три категорії :

     – слабоадаптовані з монопольним  положенням на релевантному ринку;

     – середньоадаптовані з відсутністю  монопольних переваг на релевантному ринку і необхідністю боротися за місце на ринку;

     – високоадаптовані підприємства, що знаходять своє стійке становище на ринку з використанням ключових виграшних позиції підприємства  виходячи на світовий ринок.

     Оскільки  більшість підприємств і галузей  належали до першої категорії, то їх слабкі адаптаційні можливості в поєднанні  з розривом (або погіршенням ) зовнішніх економічних зв’язків призвели до значного спаду виробництва, і як безпосередній наслідок цього – скорочення робочих місць, що породило масове безробіття. Проблема безробіття в економіці України не в самій його появі, а у великих його розмірах і у новій формі його прояву – прихованого безробіття в офіційному секторі ринку праці (у перші роки незалежності проблема безробіття була підсилена неготовністю до нього людей – психологічно, а державою – економічно і юридично).

     Сьогодні  приховане безробіття проявляє себе у таких формах :

     – надлишкова чисельність працівників, які отримують повну заробітну  плату;

     – утримання на підприємстві осіб, які  працюють на умовах неповного робочого часу, отримують неповну заробітну  плату;

     – оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;

     – наявність цілоденних і внутрішньозмінних  простоїв з організаційно-технічних  причин.

     Основною  безпосередньою причиною прихованого  безробіття вважається неадекватне спаду виробництво і скорочення зайнятості.

               Приховане безробіття в Україні в деяких галузях економіки досягає майже 40 % від загальної кількості працівників відповідної галузі . У цілому в 2008 році приховане безробіття перевищувало 40 %. Наслідком такого безробіття стали низький рівень життя та неефективне господарювання.

     Розглядаючи причини, що призвели ринок праці  України до такого стану, не можна  не враховувати той факт, що взаємодія  попиту і пропозиції на робочу силу, на відміну від ринку звичайних товарів, не має чисто економічного характеру. Вона включає в себе різною мірою також соціальні, психологічні, морально-етичні фактори. Важливим є фактор адаптації людей до нових умов, який має, як правило, три основні стадії . Перша – соціального шоку. При цьому відбувається спад ефективності трудових процесів, багато хто із людей свідомо чи несвідомо намагається притримуватись стереотипів, що виникли у старій системі, відбувається зростання злочинності.

     Друга – мобілізація адаптованих резервів, коли відбувається переоцінка і осмислення змін, що відбулися. При цьому приводяться у стан готовності ті професійні знання, фізичні і інтелектуальні здібності, навички, що в старій системі не були потрібні. Одночасно аналізуються обмеження і бар’єри, що протидіють проникненню у нове середовище (звичайно, не всі групи задіяні у цьому процесі). Третя – стадія найбільш конструктивної відповіді на “виклик середовища”, коли повністю переборюються внутрішні бар’єри і зовнішні перешкоди. Зауважимо, що адаптаційні властивості робітника дуже залежать від місця його роботи.

     Економічний спад і слабкі адаптаційні властивості  людей змусили зайнятих у формальному секторі і безробітних шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах економіки.

     До  поділу ринку праці на формальний і неформальний призвело поширення  в Україні “тіньової економіки”. Зайнятість у неформальному секторі  на сьогодні має такі риси:

     – відсутність офіційної реєстрації діяльності;

     – переважання самозайнятості;

     – низьку капіталоозброєність праці; застарілі і шкідливі технології;

     – легкий доступ для працівників;

•    безправ’я працівників;

          Ще однією особливістю зайнятості в Україні є щільне зрощення приватного бізнесу з роботою за наймом – так зване напівпідприємництво. Для багатьох підприємців збереження посади (робочого місця) в “офіційній” економіці відіграє захисно-допоміжну роль: для перших вона служить соціальним прикриттям, для других – способом накопичення трудового стажу, для третіх – страховкою на випадок банкрутства, для четвертих – джерелом дефіцитних ресурсів, ділових зв’язків і пільг.

     До  того ж попит на працю нині набув  властивості низької еластичності або навіть в окремих випадках – повної нееластичності. Це відбулося в результаті поведінки виробничих факторів згідно з законами Хікса – Маршала.

     Для вирішення проблем зайнятості і  безпосередньо для скорочення безробіття можна запровадити наступні кроки. Перший – інвестиційні податкові  пільги. Практика їх встановлення дозволяє підприємцям зменшувати величину оплачуваного податку на величину інвестицій в нове капітальне обладнання. Ефект від даних пільг полягає у зменшенні ціни на нове обладнання, що стимулює процеси інвестування. Стимулюючи ріст економіки в цілому, пільги стимулюють зайнятість і ведуть до скорочення рівня безробіття. Другий – надавати підприємствам податкові пільги, спрямовані на стимулювання зайнятості або субсидіювання заробітної плати. Такі пільги можуть набирати різних форм і бути як загальними, так і вибірковими. Третій – зменшення податкових пільг на фоні зменшення податкових ставок з метою вирівнювання умов діяльності для всіх підприємств різних форм власності. Четвертий – створення сприятливого клімату для розвитку малого бізнесу, питома вага якого у ВВП України становить лише 8 % (в економічно розвинених країнах цей показник – 60–70 % ).

     Значний досвід в організації програм  субсидіювання зайнятості мають  європейські країни. Наприклад, в  Іспанії для стимулювання розширення виробництва та створення додаткових робочих місць застосовують такий механізм оподаткування, як зменшення оподаткованої бази на 15 тис. песет за створення кожного додаткового робочого місця.

     Сьогодні  особливу увагу звертають на себе проблеми ринку праці України, пов’язані  з оплатою праці. Головною тут є проблема розриву між вартістю робочої сили та рівнем заробітної плати. Вона підсилена тим, що нині в Україні для найманого працівника заробітна плата – це якщо не єдина, то значна частина

     трудового доходу .

     Це  суттєво впливає не тільки на стан ринку праці, але й на всю економіку в цілому. В умовах ринкової економіки заробітна плата – це елемент ринку праці, що складається у результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції та виражає ринкову вартість найманої праці. На те, що така вартість в офіційному секторі економіки часто дуже занижена, вказує той факт, що частина власників недержавних закладів виплачує найманим працівникам заробітну плату двома способами: офіційно занижену і неофіційну. Загальна величина заробітної плати, на яку погоджуються кваліфіковані працівники, перевищує заробітну плату за таку ж роботу в офіційному секторі економіки. Існування такого подвійного стандарту (обліку) підтверджується ще й тим, що сума сукупних витрат населення більш ніж у три рази перевищує величину отриманих доходів, яка враховується статистикою.

     До  причин появи такого стану речей  можна віднести:

     – великі ставки прибуткового податку;

     – велике фіскальне навантаження на фонд оплати праці (більше ніж 60 %);

     – можливість підприємцям знижувати  неофіційну заробітну плату своїм працівникам у випадку несприятливої кон’юнктури.

     На  думку автора, низький рівень заробітної плати призвів до того, що в ряді галузей економіки (насамперед у  державному секторі) вона не виконує (або  виконує тільки частково) своїх функцій, до яких належить відтворювальна, стимулююча, регулююча, соціальна, функція формування платоспроможного попиту. У 2008 році частка населення із середньодушовими сукупними витратами на місяць, нижчими за прожитковий мінімум, становила 63,1 % усього населення.

     Низькі  грошові доходи населення призвели до наступних наслідків:

               – поширення вторинної зайнятості;

          - значного падіння платоспроможного попиту населення і, як наслідок,  занепаду внутрішнього ринку товарів та послуг (у першу чергу це стосується товарів довгострокового і середньострокового вжитку).

     Стримування заробітної плати в Україні призвело до того, що нині витрати на заробітну плату в розрахунку на одиницю ВНП, майже вдвічі менші, ніж у країнах із розвиненою ринковою економікою. Разом з тим, трудомісткість виготовлення продукції перевищує досягнену в зазначених країнах нерідко у 3–4 рази.