Ринок праці: умови виникнення, суть і моделі

     Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару "робоча сила", а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

     У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);
• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи .

     Вказані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

     Отже, ринок праці – це ринок найманої праці. Він охоплює відносини  від моменту наймання працівників  на роботу до їх звільнення.

     Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні  умови. Насамперед мають бути забезпечені  правові умови функціонування цього  ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

     Покупцем  товару "робоча сила" на ринку  є підприємець, який має все необхідне  для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

     Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника.

     Ринок робочих місць, як складова ринку  праці, що відбиває потребу у робочій  силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

     Необхідними умовами функціонування ринку праці  є також організація єдиної, замкненої  по території країни й ефективно  діючої системи бірж праці; широкомасштабна  система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні та ін.

     Елементами  ринку праці є: товар, який він  пропонує, попит, пропозиція та ціна. У  сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

     Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

     Робоча  сила, як зазначалося, є об'єктом  купівлі-продажу. Купівля товару "робоча сила" називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається  найманою робочою силою, а працівник – найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

     Найманий  працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами  людини й громадянина однаковою  мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

     Елементами  ринку праці є також попит  на робочу силу та її пропозиція. Попит  може бути індивідуальним і сукупним.

     Сукупний  попит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють  на ринку.

     Індивідуальний  попит на робочу силу – це попит  окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;
• стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
• фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята .

     Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

     Водночас  мають бути установлені певні  юридичні обмеження щодо зростання  зайнятості, зокрема через надання  можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

     Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

     У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку  за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

     Формування  попиту на робочу силу здійснюється під  впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

     Пропозиція  робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

     Рішення про пропозицію своєї робочої  сили приймають самі працівники. Важливу  роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.

     Основним  матеріальним стимулом виступає заробітна  плата: чим вище її рівень для окремих  працівників, тим більше працівників  пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.

     Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець  своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.

     Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу  товару робоча сила є:

• юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;
• відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;
• наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.

     Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини  складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.

     Гнучкість ринку праці передбачає:

     а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;

     б) гнучкість витрат на робочу силу;

     в) гнучкість внутрішньогалузевої  і міжгалузевої диференціації заробітку;

     г) гнучкість в управлінні людськими  ресурсами на рівні підприємств;

     д) гнучкість використання трудящих у  всіляких формах найма та ін.

     Жорсткий  ринок праці відрізняється наступними характеристиками:

     а) гарантія зайнятості;

     б) стабільність зайнятості;

     в) забезпечення трудящих стабільними  прибутками;

     г) стабільність зміст роботи;

     д) безпека роботи .

     На  думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання  безробіття.

     Співвідношення  між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням  на одне вільне робоче місце.

     За  останні роки в Україні спостерігається зниження навантаження на одне вільне робоче місце, яке на 1 січня 2009 р. в середньому по Україні становило 11 осіб, що наполовину менше ніж на цю дату 2008 р. Дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї зменшується по всіх групах професій. У 2006 р. найвищим був попит на професії, пов'язані з наявністю високого рівня освіти та кваліфікації .

     Співвідношення  попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.1.

     

     Рис. 1.1. Попит і пропозиція на ринку праці .

     З рисунка видно, що по мірі зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча – дефіцит працівників.

     На  практиці загальна і структурна рівновага  попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

     Ціна  робочої сили має забезпечувати  придбання на ринку такої кількості  споживчих товарів і послуг, щоб  працівник міг: