Ринок праці: умови виникнення, суть і моделі

     Оскільки  обсяг попиту на працю окремої  фірми надто малий порівняно  з ринковим попитом, то фірма пристосовує  свої обсяги купівлі праці до існуючої рівноважної годинної ставки зарплати. Так само і робітники приймають рішення щодо продажу своєї робочої сили тій чи іншій фірмі, виходячи з наявної ставки зарплати. їх крива пропонування праці фірмі (S_L^f) співпадає з лінією рівноважної ставки зарплати (w*).

     Рівноважний обсяг праці фірма знаходить, керуючись правилом оптимального використання ресурсу MRP_L – ME_L, яке для конкурентного ринку праці конкретизується як MRP_L = W*. Графік рівноваги (рис. 1.5 б) показує, що доки крива граничної доходності праці MRP_L проходить вище кривої граничних видатків (ME_L = AE_L = S_L^f), фірма може збільшити прибуток, купуючи більше праці, тому що кожна додаткова одиниця праці приносить більше доходу, аніж видатків. Але коли крива граничної доходності стане нижчою від лінії зарплати, кожна додаткова одиниця праці вимагатиме більше видатків, ніж приноситиме доходу (рис. 1.5 б). Отже, фірма знаходиться в рівновазі, максимізуючи прибуток в точці перетину кривих граничної доходності і граничних видатків, або кривих попиту і пропонування (D_L = S_L = MRP_L = w).

     Будь-яка  зміна рівноважної ставки зарплати змушує фірму, яка прагне максимізувати  прибуток, змінювати кількість найнятих робітників таким чином, щоб їх зарплата знову стала рівною їх граничній  доходності (цінності граничного продукту). Отже, існує важливий взаємозв'язок: у стані рівноваги зарплата робітників завпеди стає рівною цінності граничного продукту. А оскільки зарплата і гранична доходність завжди повинні бути рівні, то будь-яка подія, що впливає на попит або пропонування праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на одну й ту ж саму величину.

     У справедливості цього висновку можемо переконатись, проаналізувавши процес встановлення рівноваги на галузевому ринку праці, який ілюструє рис. 1.6. Нехай  початкова рівновага на ринку праці встановлюється в точці Е₀. Припустимо, що економіка перебуває у фазі економічного зростання, розвиваються нові фірми і галузі. В умовах повної зайнятості трудових ресурсів новостворені фірми і галузі відчувають дефіцит робочої сили. Вони змушені переманювати кваліфікованих робітників із старих галузей. Щоб привабити робочу силу з інших регіонів та від інших фірм, нові наймачі піднімають ставки зарплати до w₁. У робітників з'являються альтернативні можливості вибору місця роботи. Вища ставка приваблює також тих, хто не працював. Починається відплив робочої сили зі старих галузей у більш перспективні.

     Рис. 1.6. Рівновага на галузевому ринку праці

     Коли  робітники залишають стару галузь, крива пропонування праці S_L зміщується ліворуч до S_L¹. Загальна зайнятість робочої сили в старій галузі скорочується з L₀ до L₁. Намагаючись втримати робітників, фірми в старій галузі також змушені підвищувати зарплату від w₀ до w₁. Разом з тим в економіці підвищується продуктивність праці, отже, і гранична доходність MRP_L.

     Подібний  взаємозв'язок прослідковується і у  випадку зміни попиту. Якщо, наприклад, нова мода спричинить підвищення попиту на продукцію швейної фабрики, ціна продукції зросте, фірма одержить більші прибутки. їй стане вигідно найняти додаткових робітників, щоб розширити випуск. Хоч продуктивність праці і не змінилась, але вища ціна продукції збільшує граничну доходність кожного робітника (MRP_L = MP_L · Р), тому фірма підвищить і ставку зарплати.

     Ці  приклади пояснюють механізм встановлення зарплати на конкурентних ринках: взаємодія попиту на працю та її пропонування визначає величину рівноважної ставки зарплати, а зміни попиту на працю чи її пропонування ведуть до зміни рівноважної ставки. Одночасно прагнення фірм максимізувати прибуток гарантує, що рівноважна зарплата завжди буде дорівнювати граничній доходності праці

     У кінцевому результаті аналіз рівноваги  на конкурентному ринку праці  дозволяє виявити, яку вигоду від  неї одержує фірма, робітники  і суспільство в цілому. Повернемось до рівноважного стану фірми. Графіки 1.5 показують, що рівноважна ставка зарплати визначається граничною продуктивністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Всі попередні робітники мають вищу продуктивність праці. За існування єдиної ставки зарплати надлишкову продукцію, вироблену всіма найманими робітниками, за винятком останнього, привласнює підприємець у вигляді додаткового прибутку від реалізації цієї продукції.

     Вигода  фірми від найму робітників визначається сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, за мінусом фонду зарплати. Графічно (рис. 1.5. б) сукупний виторг від реалізації продукції фірми показує площа фігури 0AE_fL*. Площа фігури 0w*E_fL* визначає сукупні видатки фірми на зарплату, а площа фігури w*АE_f – додатковий прибуток фірми від підвищеної продуктивності праці найманих робітників. Цей прибуток фірма використовує для винагороди інших – нетрудових факторів виробництва (капіталу, землі, підприємництва). По суті, це – той самий нормальний (середній) прибуток, який економісти – теоретики зараховують до сукупних витрат як неявні витрати фірми.

     Проведений  аналіз встановлення і зміни рівноваги  на ринку праці може слугувати  ілюстрацією еклектичності позиції  багатьох сучасних західних економістів. Теорія виробництва ґрунтується на класичному припущенні Ж.Б.Сея, що кожен фактор виробництва має свою власну продуктивність, яка визначає доходи його власника. В даному ж аналізі економісти виходять з постулатів теорії трудової вартості, більш за те, мимоволі визнають експлуатацію найманої праці. Адже грошова винагорода робітників за своїми розмірами значно менша, ніж виторг від реалізації продукції, створеної найманою працею, а доход на нетрудові фактори має своїм джерелом неоплачену додаткову працю робітників.

     Вигідність  конкурентного ринку праці для  найманих робітників доводять за допомогою  концепції економічної ренти. Економічна рента виникає для фірми, яка  володіє унікальним ресурсом, що дозволяє їй випускати продукцію з найнижчими витратами. На ринку праці вона представляє собою різницю між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників.

     Якщо  розглянемо криву пропонування праці  з точки зору найманих робітників, то вона показує, скільки одиниць  праці буде запропоновано за кожного  рівня заробітної плати. Рис. 1.7 показує, що L* робітників одержують однакову рівноважну ставку зарплати w*, але всі попередньо найняті робітники згодилися б запропонувати свою працю і за меншою ставкою, ніж та, яка потрібна для залучення у виробництво останнього з найнятих робітників. Мінімальні видатки, необхідні для найму L* одиниць праці, задані площиною 0w₀EL*, але в умовах рівноваги видатки на зарплату реально відповідають площі Ow*EL. Різниця між цими видатками і є економічною рентою, їй відповідає заштрихована площа w₀Ew*.

     Рис. 1.7. Економічна рента

     Отже, економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором. Для робітника доход від використання фактора праця – це його фактично одержана заробітна плата.

     Величина  ренти залежить від еластичності пропонування. Чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина  платежів за ресурс набуває форми  економічної ренти. Найбільшу ренту  одержують індивіди видатних, унікальних здібностей – спортсмени, актори і т.п. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.

     Якщо  обидва ринки – ринок праці  і ринок кінцевої продукції –  досконало конкурентні, то в процесі  встановлення загальної ринкової рівноваги  через коливання ринкових цін автоматично досягається ефективний розподіл праці у суспільстві. Для фірми в точці рівноваги граничні вигоди від додаткового робітника дорівнюють граничним видаткам на його найом: MRP_L = ME_L. Гранична доходність (MRP_L) відображає граничну цінність (VMP), якою споживачі наділяють додаткову одиницю праці. Це означає, що ME = VMP, тобто граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності розподілу ресурсів.

     Якщо  покупцем на конкурентному ринку  праці є фірма – монополіст на ринку готової продукції, то рівновага монополіста на конкурентному ринку праці визначається за загальним правилом оптимального використання ресурсу. Але при цьому гранична доходність праці не буде рівною цінності граничного продукту: VMP_L = MP_L · Р > MRP_L = MP_L · MR, оскільки граничний виторг MR буде меншим за ціну продукції Р.

     Рис. 1.8. Рівновага фірми – монополіста па конкурентному ринку праці

     Попит на працю фірми – монополіста  на рис. 1.8 відповідає кривій  
MRP_L = D_L^m. Рівновага на такому ринку досягається в точці М. Якби фірма була досконалим конкурентом на ринку готової продукції, її попит на працю визначала б крива VMP_L = D_L і рівновага встановилася б в точці С. Порівняння параметрів рівноваги двох фірм на конкурентному ринку праці показує, що за тієї ж ставки зарплати монополіст найме менше робітників, ніж конкурентна фірма, отже, в економіці матиме місце недовикористання ресурсів.

     Недосконало конкурентні структури, які виникають  на ринку праці, надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:

• покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;
• продавцем є монополіст на ринку праці;
• двостороння монополія: монополіст – продавець зустрічається з покупцем – монопсоністом.

     Монопсонія  на ринку праці виникає, коли певна  фірма є єдиним наймачем робочої  сили в регіоні. Бувають такі конкретні  види праці, які можуть бути застосовані  лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і  т.п. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов'язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.

     У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих  фірм наймають більшу частину певного  виду праці даного регіону. Однак  дослідження виявили, що олігопсоністи  діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми  можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало конкурентних ринків праці.

     Якщо  на ринку конкретного виду праці  існує лише один покупець, крива пропонування праці для нього співпадає з кривою ринкового пропонування праці (рис. 1.9) і є плавною висхідною (S_L). Це означає, що для найму додаткових робітників монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування (S_L) відображає середні видатки наймача на одиницю праці (AE_L).

     Рис. 1.9. Монопсонія на ринку праці

     Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку.

     Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних видатків ME_L. Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч вгору.

     Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість  робітників за правилом MRP_L – ME_L (точка А), а ставку зарплати – за кривою пропонування праці S_L. Рівновага монопсоніста встановлюється у точці Е_т, відповідно він найме L_ms одиниць праці за ставкою зарплати w_ms. Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись L_ms робітників.

     Якби  ринок праці був досконало  конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б в точці Е_с, на перетині кривих попиту і пропонування. При цьому було б найнято L_c робітників з оплатою праці за ставкою w. Тобто в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати – вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому виразі на величину АЕ_ms. Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі L_ms, тому що в цьому випадку граничні видатки фірми почнуть перевищувати граничну доходність праці  
(ME_L > MRP_L), що зменшить масу прибутку за певний часовий період.