Поняття власності. Трансформація форм власності в Україні

Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.

При здійсненні приватизації виникають два питання, які мають неабияке значення як у теоретичному плані, так і для господарської практики:

1. Якою має стати  частка державної власності в  умовах роздержавлення власності?

2. Чи допустима приватна  власність?

Ці питання були особливо дискусійними під час прийняття законів про власність. Висловлювалася думка про необхідність повної приватизації державної власності. Проте навряд чи можна визнати її розумною. Світовий досвід свідчить про те; що сучасне виробництво не може успішно розвиватися без наявності в більших чи менших розмірах державної власності і державного регулювання. Сьогодні економіка ефективно функціонує лише в тих країнах, де - є сильна-держава.

На наш погляд, загальна приватизація стала б таким же насильством над економікою, яким свого часу були загальна націоналізація і суцільна колективізація сільського господарства.

Виходячи з цього, суть політики роздержавлення насамперед виявляється:

по-перше, в різкому  скороченні сфери державної власності  за відповідного розширення інших форм власності;

по-друге, в якісній  зміні самої державної власності  шляхом перетворення трудових колективів державних підприємств у реальних суб'єктів власності і господарювання.

При цьому слід наголосити, що державна власність завжди має  бути в оптимальному співвідношенні з іншими формами власності. Дискусійним є питання про можливість існування приватної власності та про її межі в умовах плюралізму форм власності. Відомо, що тривалий час у марксистській літературі приватна власність вважалася несумісною з соціалістичною (усуспільненою). Однак це були помилкові висновки.

Аналіз показує, що ніде в світі, в тому числі і в  нашій економіці, об'єктивне підґрунтя  приватної власності до кінця  не зняте. Отже, вона існує й існуватиме у майбутньому.

Згідно з прийнятим Верховною Радою України законодавством про власність та розвиток підприємництва в сучасних умовах формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним чином.

Індивідуальна власність  громадян:

а) особиста власність - формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери;

б) власність трудового  господарства - це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно  ведуть трудове господарство: майстерні, інші малі підприємства в сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки й господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, необхідне для самостійного ведення господарства;

в) власність селянського  та особистого підсобного господарства. Селянське господарство може мати у  власності житлові будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивну й робочу худобу, cільськогосподарську техніку, транспортні засоби та інше майно, необхідне для самостійного ведення сільськогосподарського виробництва, переробки й реалізації продукції.

Вироблена продукція  й одержані доходи є власністю  селянські о господарства і використовуються ним на свій розсуд.

Колективна власність:

а) власність орендного  підприємства - це вироблена продукція, одержані доходи й інше придбане за рахунок коштів цього підприємства майно;

б) власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає в тому випадку, коли все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу, викупу орендного майна або придбання майна іншими законними засобами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію й одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

в) власність кооперативу - це майно, що створюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства. Акціонерне товариство є власником майна, створеного за рахунок продажу акцій, а також одержаного в результаті його господарської діяльності;

д) власність господарських  асоціацій (об'єднань). Господарська асоціація  має право власності на майно, добровільно передане їй підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті її господарської діяльності. Водночас вона не має права власності на майно тих підприємств, що до неї входять;

е) власність громадських  організацій. Ці організації можуть мати у власності будівлі, споруди, житловий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери. Тут можуть знаходитися підприємства, які створюються згідно з цілями, вказаними в їхніх статутах і за рахунок коштів цих організацій;

є) власність релігійних організацій: будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і  благодійного призначення, грошові  кошти і майно, необхідне для  діяльності даних організацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі було розглянуто такі розділи: 1) Економічний зміст власності. 2) Трансформація форм власності в Україні. 3) Дослідження форм власності в народнму господарстві України.

Об’єктом та предметом дослідження були: суспільні відносини, власність та аспекти власності.

У курсовій роботі було вивчено  поняття та форми власності, розвиток форм власності. Було розглянуто власність  як економічну категорію. Було досліджено суспільну власність та державну власність.

Як бачимо, в Україні існує широка законодавча база для регулювання відносин власності. Вона враховує світовий досвід розвитку права.

В усьому світі власність  є центральним поняттям в цивільному праві. Наприклад, Французький Цивільний  кодекс так характеризує власність: власність – це право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законами або регламентами.

Дуже часто власність  характеризують, як абсолютне право  на річ. Наприклад, в Японії право  власності це є повне панування над річчю (лат. plena in re potestas). Німецькі юристи підкреслюють, що виробка визначень – це небезпечна справа для законодавця. Англійські юристи вважають, що історія права – це не логіка, а досвід і радять уникати узагальнень.    Все це говорить про складність створення законів про власність не лише в Україні, а й в усьому світі.

Ознайомившись з великою  кількістю законів та літератури, яка коментує їх, я прийшов до висновку: вони мають окремі суттєві недоліки. Ця недосконалість вітчизняного законодавства негативно впливає на розвиток відносин власності, а особливо недержавних господарських структур. У цій ситуації увага юристів має бути зосереджена у вивченні прогалин у законодавстві, що регулюють відносини власності та удосконалення чинних правових норм.

Світовий досвід показує, що становлення законодавчої бази відносин власності відбувалось поступово  і протягом тривалого часу й завершилось  наприкінці дев’ятнадцятого століття. Воно супроводжувалось прийняттям певних законів та постійними вдосконаленнями старих. Подібний процес нині триває й в Україні. Вітчизняне законодавство перебуває на етапі становлення, який характеризується наявністю суперечностей у різних нормативно-правових

актах, частими змінами  і доповненнями до законів, нечітким викладом норм, значними прогалинами у праві, відсутністю досвіду, традицій врегулювання відносин власності.

Вцілому поставлена мета в курсовій роботі досягнута, тему розкрито, висновки зроблено

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України – К.: Преса України, 1997р.

2. Цивільний кодекс України К.: Юрінком Інтер, 1999р.

3. Закон України “Про власність” від 07.02.1991р. №697-XII

4. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р. №887-XII

5. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. №1576-XII

6. Закон України “Про споживчу кооперацію” від 10.04.1992р. №2265-XII

7. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992р. №2460-XII

8. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991р. №987-XII

9. Локк Джон. «Два трактата о правлении» // Сочинения в трех томах. Том – 3. М. 1988г.

10. Гегель Г.В.Ф. «Философия права». М. 1990г.

11. Дзера О.В. «Розвиток права власності громадян в Україні». К.: Вентурі. 1996р.

12. Сергеев А.П. Толстой Ю.К. Учебник «Гражданское право». М. Проспект, 1997г.

13. Скловский Н.И. «Собственность в гражданском праве». Учебно-практическое пособие. М. Дело. 1999г.

14. Суханов Е.А. «Лекции о праве собственности». М. 1991г.

15. Л.Нецька «Про окремі недоліки Закону України “Про господарські товариства”» // Право України №4, 2000р. ст.77.