Поняття власності. Трансформація форм власності в Україні

Міністерство освіти і науки України

КИЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕРНІГІВСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра економіки та фінансів

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Основи економічної теорії»

на тему: «Поняття власності. Трансформація форм власності в  Україні»

 

 

 

Роботу виконав:                              студент 1-го курсу

   Групи 09-Б.09 МО (д)

                                                                                              Бистревський Олександр

Михайлович

 

 

Роботу перевірив:          ст. викладач: Дейкун Т.В.      

 

Чернігів-2010

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Економічний зміст власності………………………………………………….5

1.1. Поняття та форми власності……………………………………………..5

1.2. Розвиток форм власності………………………………………………..10

1.3. Власність як економічна категорія………………………………………...14

2. Трансформація форм власності в Україні………………………………….. 17

     2.1. Суспільна власність……………………………………………………...17

   2.2. Державна власність………………………………………………………21

3. Дослідження форм власності в народному господарстві України…………24

Висновок………………………………………………………………………….28

Список використаної літератури………………………………………………..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Власність – соціологічна категорія, яка містить низку  підсистем

суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних,

національних тощо), що прямо й опосередковано стосуються привласнення

предметів природи у  процесі праці та привласнення матеріальних і

духовних благ через  соціально-економічну форму суспільного  способу

виробництва.

Актуальність обраної  теми курсової роботи полягає в тому, що фундаментом усієї системи економічних відносин є відносини власності. Дослідження питань розвитку відносин власності є необхідною передумовою для кваліфікованого аналізу процесів які відбуваються в цій галузі на сучасному етапі переходу України до ринкових відносин. 

Темою курсової роботи є: поняття власності та трансформація  відносин власності в Україні.

Метою курсової роботи являється  детальне вивчення поняття власності  та трансформація відносин власності  в Україні. Завданням курсової роботи є вивчення системи власності.

Об’єктом та предметом дослідження є: суспільні відносини, власність та аспекти власності.

Структура роботи складається  з трьох частин. Перша частина присвячена дослідженню змісту економічної власності. Друга частина роботи розглядає питання трансформації форм власності в Україні. В третій частині досліджується форми власності в народному господарстві України.

При написанні роботи використані закони України, постанови  Верховної Ради України, укази Президента України, зокрема Закон України «Про власність», Закон України "Про Державну програму приватизації" тощо. Теоретичною базою при написанні роботи послужили підручники з політекономії та економічної теорії, зокрема “Економічна теорія: макро - і мікроекономіка” 3. Ватаманюка, “Основи економічної теорії: політекоеномічний аспект” Г.Климка тощо.

Двома найважливішими підсистемами власності є економічна та

юридична власність. Економічна власність має кількісну та якісну сторони. Перша означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об’єктів

власності (засобів праці, предметів  праці, робочої сили, предметів

споживання, цінних паперів, грошей тощо), в т.ч. об’єктів

інтелектуальної власності (патентів, ліцензій та ін.). Друга виражає систему

виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні,

розподілі та споживанні). В діалектичній єдності цих двох сторін власність

(тобто економічна власність) означає привласнення індивідом, колективом,

державою та іншими суб’єктами засобів  виробництва, предметів споживання,

послуг та інших об’єктів власності. в усіх сферах суспільного відтворення.   Вона належить до базисних відносин і не залежить від волі та свідомості людей.

Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Право власності та його модифікація опосередковано

впливає на процеси привласнення. Соціальний аспект власності розкриває процес утворення й розвитку класів, соціальних груп і взаємо утворення і розвитку класів, соціальних груп і взаємодію між ними залежно від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Політичний аспект власності характеризує наявність впливу на політику держави залежно від привласнення засобів виробництва, інших об’єктів власності. Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у працівників або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічиєї або чужої.

 

 

РОЗДІЛ1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ВЛАСНОСТІ

 

1.1. Поняття та форми власності

Процес виробництва  є не що інше, як привласнення людиною  предметів і сил природи в  межах певної суспільної форми. Категорія  власності досить складна за своїм змістом, адже вона охоплює економічні, юридичні, соціальні та інші аспекти. З економічного боку вона є, зрештою, системою виробничих відносин з приводу привласнення чинників та результатів виробництва. Інакше кажучи, власність є внутрішньою структурою виробництва. Саме вона визначає його організацію. Через це вона не може бути незмінною. Навпаки, одночасно з виробництвом вона перебувала у постійному русі, періодично змінюючи коректно-історичну форму свого існування. Отже, власність існує завжди, оскільки без неї неможливе виробництво. Проте кожній історичній епосі властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності.

Розрізняють економічний  зміст власності та власність  як юридичну, правову категорію. Економічний  зміст власності визначається ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто самим виробництвом, і є об’єктивною категорією, яка і виражає реально існуючи суспільно-економічні відносини, становить їхній головний зміст. Як юридична правова категорія власність виражає свідомі, вольові дії та відносини між людьми з приводу речей.

Норми правда можуть більш-менш повно і чітко відбивати реально  існуючі економічні відносини власності.

А оскільки виробництво  розвивається, змінюється постійно, то неминуче існує суперечність між дійсними відносинами власності та їхнім юридичним відбиттям. Завдання полягає в тому, щоб, по-перше, правові норми, які виробляються людьми щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності; по-друге, норми права мають періодично проводитись, набули нових якісних характеристик. Усе це означає, що економічний зміст власності та право тісно взаємопов’язані. Проте водночас як економічні відносини, тобто дійсні відносини власності, так і право власності розвиваються певною мірою незалежно, і розрив між ними може досягти значних розмірів.

Для дослідження економічного змісту власності дуже важливо розуміти співвідношення відносин власності  та виробничих відносин загалом. Оскільки економічний зміст власності  становлять виробничі відносини, то іноді робиться висновок, що відносини власності та виробничі тотожні. Насправді ж, відносини власності є головним змістом економічних, виробничих відносин і визначають їхній характер. Як ядро в атомі, так і власність відіграють визначальну, системоутворюючу роль в економічних, виробничих відносинах. Вона визначає соціально-економічну природу і характер системи виробничих відносин. Адже усі конкретні виробничі відносини реалізують певну, історично і економічно визначену суспільну форму привласнення. Саме це робить власність економічною категорією, оскільки вона пронизує усю систему виробничих відносин, визначає властивий їм спосіб привласнення. Через це і відносини споживання є, зрештою, відносинами власності. Водночас це поряд з процесами містить організаційно-економічні відносини. Через це поряд з процесами привласнення, які є головними і визначальними, виробничі відносини характеризують і процеси, які виходять за їхні межі. Це передусім процеси організації виробництва і праці. І хоча відносини власності, врешті-решт, визначають і природу організаційно-економічних відносин привласнення неможливо.

Конкретно-історичний характер, зміст і форми власності виявляються  є єдності трьох елементів  – об’єктів, суб’єктів і сутності відносин власності. Цілком зрозуміло, що для того щоб розкрити природу відносин власності, які умови володіння, розпорядження і використання різних об’єктів і чинників суспільного виробництва. Попри величезні обсяги і різноманітність об’єктів власності, вони все ж поділяються на дві частини.

Передусім це умови (чинники) виробництва. Головним з них є  робоча сила, яка набуває різних суспільних форм на різних етапах розвитку людського суспільства. У рабовласницькому суспільстві рабовласник мав  повну власність і на засоби виробництва, і на раба. В епоху капіталізму людина стає юридично вільною, однак оскільки вона позбавлена засобів виробництва, то змушена продавати робочу силу. Робітник є власником своєї здатності до праці, робоча сила є товаром, яка за допомогою вільного найму використовується для здійснення процесу праці. До речі, під час переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки істотно змінюється становище працівника. Долається формальна «повна зайнятість», яка нерідко приховувала реальне безробіття, замість зрівняльного розподілу встановлюється оплата згідно зі здібностями і вмінням людини і купується робоча сила за її вартість.

Поряд із робочою силою  важливими чинниками виробництва  є засоби виробництва і предмети праці, які також є об’єктами  власності. Той, хто є власником засобів виробництва належить вирішальна роль, адже саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.

З розвитком суспільства  відбуваються зміни і у об’єктах власності. Адже з’являється принципово нова техніка і технологія, устаткування, нові, штучні матеріали тощо. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва. Особливо зростає роль і значення людського розуму, науки. Ось чому всезростаюча кількість продуктів інтелектуальної праці зумовила виникнення і значне поширення об’єктів інтелектуальної власності (патенти на винаходи, відкриття тощо). Категорія система законів, що регулює розвиток інтелектуальної власності.

З розвитком суспільства, особливо в другій половині ХХ ст., відбувається кількісне і якісне зростання суб’єктів власності, збільшується їхня різноманітність. На перших порах капіталізму, вільної конкуренції абсолютно переважав індивідуальний власник капіталу. Однак у першій половині ХІХ ст. відбувається значне поширення акціонерного капіталу і поряд з індивідуальними власниками виникли колективні власники – акціонери. З розвитком капіталу небезпечно зростає роль держави як суб’єкта власності. Це знайшло вираження у зростанні державного сектора в економіці усіх країн. Як правило, у власності держави перебувають такі галузі економіки, як залізниці, електростанції, вугільна промисловість, значна частина підприємств чорної металургії, підприємств машинобудування тощо. Це значною мірою пояснюється тим, що ці галузі потребують великих вкладень капіталу і характеризують порівняно невисокою ефективністю, рентабельність. Цю важку, проте дуже потрібну справу бере на себе держава.

У країнах, що входили  до складу колишнього Радянського Союзу, одержавлення економіки було надмірним. Націоналізація засобів виробництва, тобто передавання їх з приватної власності в державну, створення значної кількості державних господарств у сільському господарстві тощо призвели до того, що державна власність перевищувала 90 відсотків засобів виробництва. Решта належала колгоспам, кооперативам і громадянам. До того ж адміністративно-командній системі властива надмірна централізація господарства. В результаті лише центральні органи виступали суб’єктами власності. Союзні республіки, м місцеві органи були частковими суб’єктами державної власності. Відчуження людини і навіть республіканських і місцевих органів від власності, від управління нею призвело до низької ефективності виробництва. Через це радикальна перебудова економіки у країнах колишнього Союзу спрямована на подолання такого надмірного одержання шляхом роздержавлення і приватизації державної власності, демонополізація економіки. Поряд з державою, кооперативами, що і раніше були суб’єктами власності, тепер ними стають окремі громадяни, трудові колективи, а також іноземні громадяни та фірми, міжнародні організації. Водночас суб’єктами власності стають як вищі, так і місцеві органи влади.

Значне розширення кола суб’єктів власності має величезне  економічне і соціальне значення. Адже власність нерозривно пов’язана  з управлінням виробництвом, яке є функцією власності. Отже, роздержавлення власності, приватизація, величезне розширення кола суб’єктів власності означає демократизацію управління власністю, виробництвом, перетворення значної частини суспільства на господарів, які лише можуть ефективно використовувати засоби виробництва, землю, її надра.В ЗУ “Про власність” зазначається, що надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, континентальний шельф та виключна морська екологічна зона є об‘єктом пава виключної власності народу України. Право виключної власності від імені народу України здійснює ВР України і місцеві ради депутатів. Державна власність поділяється на 2 види: 1) загальнодержавна (республіканська) власність; 2) власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб‘єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Суб‘єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Об‘єктом права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів. В класичному вигляді існує 3 види власності: державна, колективна, приватна. В нашому законодавстві є ще й 4-та – виключна власність народу. Суб‘єктами права приватної власності можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Підставами виникнення приватної власності є особиста праця громадян (будь-які законні заробітки), а також отримання цінностей в порядку дарування, спадкування, знахідки. Об‘єктам права приватної власності може бути майно, не вилучене із цивільного обігу. Об‘єктами державної власності можуть бути будь-які речі без винятку.