Підприємництво

В організаційно-правовій структурі  підприємництва чільне місценалежить  державним і комунальним підприємствам.

Державна форма господарювання — це така діяльність, яка ведеться на основі державної власності. В  умовах ринкової економіки державні підприємства функціонують поряд з  іншими формами власності. Державні підприємства здебільшого менш ефективні. Тому в усіх промислово розвинутих і в багатьох країнах, що розвиваються, простежується тенденція до скорочення сфери державної форми господарювання, до широкого використання змішаних форм власності через залучення приватного капіталу.

В Україні державне підприємство, яке відповідно до чинного законодавства не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене на казенне підприємство. Рішення про перетворення державних підприємств на казенні ухвалюються за однієї з таких умов:

підприємство здійснює виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства забезпечується лише державним підприємством;

головним споживачем продукції підприємства (більше як 50%) є держава;

підприємство є природною  монополією.

Майно казенного підприємства належить йому згідно з правом  управління, а не з правом повного господарського відання.

Комунальне підприємство — це підприємство, яке засноване  на власності відповідної територіальної громади.

Колективне підприємство засноване на власності трудового  колективу підприємства. У таких підприємствах фактори виробництва, включаючи вироблену продукцію й отримані доходи, належать колективу підприємства в цілому. Усі працівники колективного підприємства управляють колективним майном і розподіляють доходи

В умовах демонтажу адміністративно-командної системи простежується розвиток орендних відносин.

Оренда — це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном. Орендодавець дає орендареві право на певний час  користуватися майном. За це орендар протягом строку дії оренди погоджується сплачувати певну суму орендної плати.

Оренда — це перехідна  форма від державного до колективного і приватного господарювання. Орендодавець має право здавати майно в  оренду. Таке право належить, по-перше, власникам майна (державі, приватним власникам, іноземним юридичним особам та громадянам), по-друге, органам та організаціям, уповноваженим власниками здавати майно в оренду.

Орендар — це користувач узятого в оренду майна. Орендарями можуть бути організації орендарів, державні підприємства, організації, громадяни та юридичні особи України, іноземних держав іміжнародні організації.

Оренда має свої переваги й недоліки.

Переваги оренди полягають  у тому, що орендар перекладає ризик  морального і фізичного зношення устаткування на орендодавця. Оренда не потребує великих інвестицій, а орендар набуває досвіду, користуючись орендованим майном.

Недоліки оренди виявляються  у тому, що орендар не заінтересований  у поліпшенні орендованого майна. Він не має права наліквідаційну вартість обладнання, на амортизаційні відрахування тощо.

У країнах з перехідною економікою орендна форма поєднала гострі суперечності та вади — як на рівні владних структур, так і  на рівіні самих трудових колекгивів. Нерідко оренда є засобом «прихватизації» державного майна.

 

 

 

 

4. Теоретичні основи  ефективності розвитку підприємства  в ринкових умовах

Визначення ефективності підприємства — складна і багатогранна проблема, що потребує нових рішень і викликає дискусії та розбіжності в її трактуванні. Оцінка ефективності має особливо велике значення у зв'язку з формуванням систем управління об'єктами, що працюють у нових умовах.

У найбільш загальному вигляді  підприємство розглядають як об'єкт  управління з властивою йому специфікою складного конгломерату різноманітних галузей, з жорстким ув'язуванням їх функціонування в єдиній системі регіонального господарства, районів території.

Соціальна складова ефективності відображає величину і ступінь задоволення  потреб населення. Вона припускає певну реакцію населення на якість, терміни і різноманітність наданих послуг, що можуть оцінюватися як в абсолютному вимірі, так і порівняно з якими-небудь стандартами чи нормами (обсяги і вартість наданих послуг, якість і витрати, ресурси та їх використання і тощо). Економічна ефективність обслуговування визначається найчастіше лише як економія бюджетних коштів, які використовуються у процесі виконання робіт, спрямованих на збереження і поліпшення фізичних характеристик об'єктів.

Але економічна ефективність підприємства припускає не тільки економію, а й оптимальні пропорції між трьома напрямками використання коштів: на матеріальне забезпечення і проведення ремонтних робіт, на зарплату працівників, на управління.

Поняття економічної  ефективності містить у собі також ефективну трудову мотивацію працівників, що виражається в співвідношенні чисельності зайнятих і фонду оплати праці (ФОП) — при якому в кожного працівника виникає стійка зацікавленість у якісній продуктивній праці. Пропорції розподілу ФОП між зайнятими працівниками з одного боку, і витрати управління, що припадають на одного управлінця, з іншого, також характеризують економічну ефективність. Нові ринкові умови, скорочення коштів з бюджету — усе це веде до пошуку нових організаційних рішень, що дають найбільший ефект. Показники, які характеризують ефективність послуг, мають найтісніший взаємозв'язок і зумовлюють інтереси всіх її учасників. Але цей взаємозв'язок не завжди прямий і однозначний.

Система виміру ефективності функціонування підприємств є досить складною, тому що вона відображає, з одного боку, рівень досягнення її інтересів і цілей, а з іншого — її внесок у досягнення цілей соціальної системи більш високого рівня (адміністративного району міста), яка визначає для підприємств цілі, що випливають з її потреб.

Можна використовувати  багатокритеріальну оцінку виміру, яка  базується на підставі різних підходів до виміру ефективності соціальних систем, аналогічних підприємству. В ній  використовуються сім основних критеріїв:

1. Дієвість.

2. Економічність.

3. Якість.                                                     

4. Прибутковість (доходи / витрати).

5. Продуктивність.

6. Умови роботи.

7. Впровадження нововведень.

Безумовно, вони мають  досить узагальнений характер і не враховують усієї складності підприємства як об'єкта управління, оцінку якого необхідно доповнювати показниками соціального значення. Розглянемо кожен із них стосовно оцінки ефективності функціонування підприємств.

Дієвість — це рівень досягнення системою поставлених перед  нею цілей, ступінь завершення "потрібної" роботи.

Економічність можна  виразити відношенням ресурсів, що підлягають споживанню, до ресурсів, фактично спожитих. Величина, що стоїть у чисельнику, знаходить втілення в кошторисах, нормативах, оцінках, прогнозах, проектуваннях тощо. Фактичне споживання ресурсів визначається за даними бухгалтерського обліку, звітності, оцінок тощо.

Якість — це ступінь  відповідності системи вимогам, специфікації і сподіванням. Традиційні визначення якості включають відповідність специфікаціям і своєчасність виконання робіт (у терміни й у час, зручні для споживачів).

Прибутковість — це різниця  між валовими доходами (чи кошторисом) і сумарними витратами (чи фактичними витратами).

Продуктивність —  це співвідношення кількості продукції  та витрат на випуск відповідної продукції. Вона може визначатися шляхом ділення об'ємних показників послуг, що відповідають вимогам якості, на фактично спожиті ресурси.

Умови роботи — престижність роботи, почуття безпеки, впевненості, задоволеності працівників, зайнятих на підприємствах.

Впровадження нововведень  відображає реальне використання нових  досягнень в галузі сучасної техніки, організації і управління на підприємствах  і в організаціях.

Для оцінки ефективності функціонування підприємств розглянуті вище критерії можуть бути згруповані і конкретизовані з урахуванням особливостей цієї системи.

Виділяють чотири основні  групи, що відображають головні напрямки оцінки ефективності:

1.  Цілі, стратегія,  політика і цінності — сумісність  планів розвитку підприємства зі стратегією розвитку території і довгостроковими планами соціального й економічного розвитку; відповідність роботи підприємств потребам ринкової економіки і, насамперед, таким її оціночним показникам, як конкурентоспроможність, гнучкість, динамічність.

2.  Фінанси — раціональне  використання фінансових ресурсів території; витрати управління і виробництва порівняно з їх величиною в конкурентів.

3.  Виробництво —  оцінка технологічних змін; оцінка  потенціалу виробничого й управлінського  персоналу (за чисельністю, кваліфікацією, використанням тощо); оцінка потреби в додаткових виробничих потужностях.

4.  Споживчий результат  і екологія — задоволеність  попиту населення; безпека (з  точки зору впливу на навколишнє  середовище і здоров'я людини); комфортність; культура обслуговування; естетичні вимоги комунального господарства та ін.

Остання група критеріальної  оцінки відображає, власне кажучи, соціальну  ефективність, яка для підприємств  і організацій є пріоритетною.

Метод дозволяє побачити всі переваги і недоліки і гарантує, що жоден із критеріїв, які необхідно врахувати, не буде забутий, навіть якщо виникнуть труднощі з початковою оцінкою. При складанні переліку критеріїв слід використовувати лише ті з них, що випливають безпосередньо з цілей, стратегії і завдань, орієнтації розвитку підприємств, довгострокових планів.

Необхідно відзначити динамічний характер критеріїв ефективності функціонування підприємств. Вони мають змінюватися  при виникненні нових проблем  і пріоритетних цілей розвитку. Критерії ефективності діяльності підприємств є визначальними в побудові критеріїв ефективності діяльності його районів.

На підставі системи  критеріїв, що найбільш повно і якісно характеризують результативність управління, здійснюється перехід до кількісного  аналізу, у якому використовуються показники економічної і соціальної ефективності.

Для оцінки ефективності підприємств недостатньо обмежитися тільки економічними показниками. Економічна ефективність має бути доповнена показниками соціальної ефективності у вигляді системи оцінок споживачів підприємства, що надаються відповідно до нормативних стандартів обслуговування і фактичного обсягу бюджетних коштів.

Соціальна ефективність функціонування підприємств оцінюється на базі показників, які характеризують ступінь задоволеності населення, що обслуговується (наприклад, кількість вчасно невиконаних заявок), якість обслуговування (наприклад, показники збільшення чи зменшення скарг), ступінь задоволеності самих працівників підприємства (умовами й оплатою праці, системами преміювання, підготовки й перепідготовки працівників фірми тошо).

Характеризуючи управлінський  і виробничий персонал, визначають показники, що відображають динаміку чисельності  та кваліфікації працівників підприємства, а також дані з оплати їхньої праці.

Виходячи з цього, ефективність підприємства і перетворень, які проводяться у ньому, залежить від:

а)  ясності та визначеності стратегічних і тактичних цілей, послідовності реорганізації всієї  структури підприємства;

б) ступеня взаємозв'язку повноважень, відповідальності та ресурсного забезпечення конкретних структур влади на всіх рівнях, підготовки до швидких змін обстановки;

в) створення стійкої  системи зворотного зв'язку з населенням, підзвітності і контролю за діяльністю нових управлінських та виробничих структур підприємства.

Це висуває високі вимоги до управління підприємством  у цілому і на окремих підприємствах.

Ефективним є таке управління підприємствами, за якого  здійснюється рух усього комплексу  до запланованого стану, причому  ефективність є тим вищою, чим  більше обгрунтований цей рух. Умовою реалізації ефективного управління є використання ідеології стратегічного управління, де важливим елементом є можливість визначення оціночних характеристик цілей розвитку і перетворень. І якщо ефективність процесу управління, з одного боку, — це обґрунтована стратегія і тактика організацій, що надають послуги (замовник — підрядник), то з іншого — це самоврядування. Причому, саме те самоврядування, що координує, контролює і є, по суті, "лакмусовим папірцем" ступеня задоволеності споживачів. Пошук нових ефективних форм організації функціонування підприємства, спроби відродження в споживачеві віри в результативність його участі в процесі управління, бажання самоврядування — усе це приводить до формування нових систем управління (зокрема, кондомініумів).

Важливість оцінки ефективності функціонування і управління підприємством  на сучасному етапі реформування регіонального управління полягає  ще й у тому, що на її основі рішення  про створення нових організацій  чи перебудову діючих можливі тільки тоді, коли вони обгрунтовані економічно і соціально. Це знижує втрати, що виникають при використанні керівництвом методу проб і помилок. Оцінка дозволяє проводити реорганізацію діючих структур на базі попередньої ретельної підготовки й експериментальної перевірки.

Проблему економічності  у підприємств необхідно вирішувати більш широко, з урахуванням бюджетного характеру його фінансування. Визначення ступеня важливості кожного найбільш значущого фактора економічності підприємства сприяє вирішенню подальших напрямів політики їх використання з метою підвищення ефективності функціонування всього комплексу. У зв'язку з цим є певні особливості в методичних підходах до аналізу головних факторів економічності підприємств.