Підприємництво

Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.

Для практичних функцій  управління підприємством загальні збори призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізійну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів  акцій низки підприємств. Холдинг  по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношеннюдо нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі.

Залежно від специфіки  утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим  групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною  діяльністю загальнодержавних підприємств  розпоряджається вищий орган  державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїхвласних інтересах.

Об'єктами державної власності  можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низькоефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

З метою глибокого реформування державного сектору економіки України передбачено здійснити структурне розмежування державного сектору на дві підгрупи.

До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимутьу прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробляють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів).

Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть розпоряджатися міністерства і відомства. Такі права їм надасть уряд.

До другої групи державних  підприємств належатимуть ті, які  обов'язково мають корпоратизуватися  на таких засадах, щоб неменше  ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств — державних ак-ціонерних товариств.

Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою  державної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управління цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представників державних органів у наглядових радах.

Підприємства з часткою  державної власності в статутних  фондах працюватимуть на принципах  повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектору економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове середовище.

За розміром розрізняють  підприємства малі, середні та великі.

Малі підприємства у  різних країнах світу класифікують за різними критеріями. Так, в Японії таким критерієм вважають розмір капіталу, чисельність працюючих та галузеву належність. Згідно з діючим законодавством до малих та середніх належать юридично самостійні підприємства, що мають до 300 працівників у промис-овості, будівництві, зв'язку, на транспорті, у сфері кредиту, комунального господарства; до 100 — в оптовій торгівлі; до 50 працівників — у роздрібній торгівлі та сфері послуг. У Великій Британії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 чол. В інших секторах економіки головним критерієм визначення малого підприємства визнано показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу є критерієм віднесення підприємства до малих в Італії. Українським законодавствомдо малих віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно  впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислово розвинених країнах ці підприємства створюють понад 40 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість  малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.

У період переходу до соціально  орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

Середні підприємвства  здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів  у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим — мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного  асортименту. Це значно зменшує витрати  на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї  та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств  полягають і в тому, що вони активно  формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науковотехнічних проектів.

 

3. Господарські товариства

 

Переведення економіки  України на ринкові засади супроводжується  формуванням нових форм господарювання, до яких передусім належать господарські товариства. Їхнє функціонування регулюється  Законом України «Про господарські товариства».

Господарські товариства — це пі-приємства, організації й  установи, створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їхнього майна і  підприємницької діяльності з метою  отримання прибутку.

До господарських товариств  належать:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою  відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

Кожен вид господарських  товариств має суттєві особливості, про що свідчить їхня назва.

1. Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за свої зобов'язання тільки майном підприємства.

2. Товариство з обмеженою  відповідальністю (ТзОВ) — товариство, яке має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Вищим органом товариства є збори учасників, які обирають голову товариства. У товаристві створюється виконавчий орган — колегійний (дирекція) або одноосібний (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія, яку створюють збори учасників товариства у складі не менше трьох осіб із числа членів товариства. ТзОВ і АТ — найпоширеніші форми організації бізнесу в Україні.

3. Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) — товариство, статутний фонд  котрого поділений на частини,  розміри яких визначені установчими  документами. Учасники такого  товариств авідповідають за його борги своїми внесками у статутний капітал, а в разі недостатності цих сум — додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожногоз них. Граничний рівень відповідальності учасників передбачено установчими документами.

4. Повне товариство — товариство, учасники якого здійснюють спільну  підприємницьку діяльність і  несуть солідарну відповідальність  зазобов'язання товариства всім  своїм майном.

5. Командитне товариство — товариство, яке разом з одним чи кількома учасниками, що несуть відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм майном, включає також одного чи кількох учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Установчим документом повного і командитного товариств є статутний договір. Статуту такі товариства не мають. Закон не передбачає для повного і командитного товариств мінімального розміру статутного фонду. На момент реєстрації командитного товариства кожен з учасників повинен внести не менше 25% свого вкладу. Управління справами командитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю.

Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерне товариство. У процесі приватизації об'єктів  державної власності в Україні  розвивається акціонерна форма господарювання.

Акціонерні товариства діляться на два види:

акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть поширюватися шляхом відкритої передплати і купівлі  — продажу на біржах;

акціонерне товариство закритого  типу, акції якого розповсюджуються тільки поміж його засновниками.

Акціонерне товариство дає змогу  раціональніше використовувати  матеріальні, фінансові та інші ресурси  за рахунок поліпшення організації  спільної діяльності, поглиблення поділу праці, кооперації, об'єднання зусиль та фінансових засобів.

Ще однією новою формою організації  підприємництва в Україніє спільні  підприємства (СП). СП може самостійно здійснювати всівиди господарської  діяльності, дозволені законодавством.

Створення спільних підприємств з  іноземною участю дає змогу залучати в економіку сучасне устаткування і технології, матеріальні та фінансові ресурси, а також управлінський досвід.

За свої зобов'язання спільні підприємства несуть відповідальність усім майном, що їм належить.

Спільні підприємства створюють двома  способами:

1) через заснування спільних  підприємств двома або більше  засновниками, один з яких є  іноземцем;

2) через придбання іноземним  інвестором частки у статутному  фонді діючого підприємства,

Кількість спільних підприємств в  Україні невпинно зростає. Однак  іноземні інвестори поводяться дуже обережно і не поспішають розгортати свою діяльність. Основними чинниками, які стримують іноземні інвестиції, є нестабільність законодавства, бюрократична тяганина, невідпрацьованість податкової системи тощо.

Важливе місце серед організаційно-правових форм колективного підприємництва належить виробничим кооперативам. Економічні реформи в Україні практично почалися з відродження кооперації. Нині в нашій економіці функціонують два основних типи кооперативів: виробничий і споживчий. Кооперативний сектор виявивсятим експериментальним полем, де відпрацьовуються елементи під-приємництва.

Кооперативна фірма (спілка) — це добровільне об'єднання громадян з метою спільного виробництва  товарів та послуг. Майно кооперативу  складається з паїв його членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його учасників. Члени кооперативу несуть солідарну відповідальність за обов'язки кооперативу. Проте кількість кооперативів в Україні зменшується. Це пов'язано з відсутністю законодавчої бази для їхнього розвитку.