Підприємництво

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Підприємство, його  сутність та функції                                                 

2. Види та об’єднання  підприємств                                                            

3. Господарські товариства                                                                        

4. Теоретичні основи  ефективності розвитку підприємства в ринкових умовах

5.  Значення ефективності, її критерії

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Будь-яке підприємство, незалежно від його організаційної форми, здійснює певну господарську діяльність. Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.

Цивілізоване підприємництво ґрунтується  на двох засадах: приватній власності  та ринкових відносинах. Тому у командній економіці підприємництво не могло існувати (окрім нелегальних форм).

Підприємництво —  це самостійна ініціативна систематична й ризикована діяльність щодо виробництва  продукції, виконання робіт та надання  послуг з метою отримання прибутку.

Сьогодні підприємець  є центральною постаттю у бізнесі. Професія підприємця вимагає особливих  якостей від людини, а саме:

- почуття ризику;

- лідерства і вміння об'єднати людей для досягнення мети;

- наполегливості та гнучкості;

- здатності до точного розрахунку;

- міцного здоров'я.

Підприємницький хист — це здебільшого  талант, помножений на наполегливу  працю і достатні знання. Соціологічні дослідження показують, що схильними  до підприємництва є всього 5—7% економічно активного населення.

Підприємець є ключовою постаттю ринкової економіки. Він несе повну відповідальність за результати своєї діяльності, його чекає крах або успіх.

Діяльність підприємця спрямована на отримання максимального  прибутку, який дорівнює різниці між  виторгом і витратами. Тому підприємець заінтересований продавати свою продукцію за максимально високими цінами, а ресурси на ринку придбати за найнижчими цінами, зокрема платити робітникам за працю мінімальну платню. Тому постать підприємця нерідко сприймається громадськістю негативно.

У своїй діяльності підприємець  має враховувати потреби суспільства. Саме підприємець повинен вгадати, які товари і послуги потрібні покупцям. Він покликаний виконувати певну суспільну функцію —  зберігати і примножувати власність  через задоволення потреб споживача.

Робити гроші, задовольняючи  людські потреби, і діставати  від цього насолоду — основний сенс підприємництва, чи бізнесу. Вміння перепродати — теж бізнес, але  від нього недалеко до злочину. Бізнес — це вміння робити гроші із грошей, але обов'язково через корисну і продуктивну діяльність, тобто виготовлення продукту або надання послуг. Отже, підприємництво — це передусім організація виробництва і задоволення потреб людей, а відтак і творення грошей.

Якщо діяльність підприємця була успішною і виторг за реалізований продукт перевищує витрати, то підприємець отримує прибуток. Але цей прибуток не належатиме підприємцю повністю, бо потрібно сплачувати податки, які залежать від виду підприємницької діяльності, системи пільг тощо. Діяльність підприємця вважаютьуспішною, якщо прибуток становить не менше 20 % рівня витрат.

Наявність підприємництва надає суспільству такі вигоди:

- підприємець особисто заінтересований в успіхові свого діла, тому він якнайповніше використовує всі свої сили і знання;

- підприємець може найповніше задовольняти потреби суспільства, бо він прагне передбачити нові потреби споживачів;

- підприємець своєю діяльністю забезпечує ефективніше використання виробничих ресурсів.

 

1. Підприємство, його сутність та  функції

 

Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку,як підприємство. Це заводи і фабрики, банки й універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність,тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має  самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємствовиконує такі функції:

організаційну;

відтворювальну;

соціальну.

Організаційна функція  підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

Відтворювальна функція  підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причини виникнення підприємств  учені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького уні-ерситету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Поведінка фірми на ринку  залежить від типу ринку, на якому  вона функціонує. Види конкуренції (чиста, монополістична, олігополістична). визначають тип ринку, а отже, і поведінку  фірми.

Реальним суб'єктом  ринкових відносин підприємство незалежно від масштабів діяльності, форм організації, структури власності та сфери діяльності може бути за таких умов.

1. Підприємство є економічно  самостійним товаровиробником. Це  дає йому змогу на свій розсуд  використовувати майно, що йому  належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.

2. Стимулом його діяльності  є прибуток у процесі кругообороту  капіталу.

3. Несе економічну  відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.

Створення подібного  середовища означає, що країна живе зазаконами ринкової економіки.

Такі умови у період перехідної економіки лише створюються. Цей процес складний і охоплює  значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

 

2. Види та об’єднання  підприємств

 

Формування ринкової структури економіки України  призведе до появи різноманітних  форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинених країнах. Їх можна класифікувати за різними критеріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір,сфера діяльності.

Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні  види підприємств — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.

Одноосібне володіння  — підприємство, в якому майно  належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход  і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

Такі підприємства мають  свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода  і оперативність дій, високий  безпосередній стимул до ефективного  виробництва, низькі організаційні  витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.

Партнерство, або товариство — форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.

Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно паям. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно його паю.

Як правило, товариства — це закриті компанії, де зміна  власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які  особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.

Розрізняють такі види партнерства:

повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

товариство з обмеженою  відповідальністю;

змішане (коммандитне) товариство.

Найпоширенішим є повне  товариство (товариство з необмеженою  відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою  відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.

Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.

Частка партнерства  у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед  одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація (акціонерне товариство) — провідна форма сучасного  підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість  їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.

Корпорація є юридичною  особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів  своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних  товариств полягає в тому, що їхній  капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

На практиці рішення  приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники не беруть участі у зборах або укладають трастові угодина управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.