Інституціоналізм

Але, критикуючи паразитизм великого бізнесу, Веблен не сприйняв марксистську теорію класової боротьби і революційного  встановлення диктатури пролетаріату. Він глибоко поважав К. Маркса, про що неодноразово казав, однак  не поділяв марксистське вчення про резервну армію праці як результат нагромадження капіталу, теорію вартості Маркса.

Подальший розвиток суспільства Т. Веблен вбачав у здійсненні реформ в ході його еволюційного розвитку на основі невпинного науково-технічного прогресу та зростаючої ролі інженерно-технічної інтелігенції. На думку Т. Веблена, основну роль у майбутніх перетвореннях покликані відіграти інженери-технократи (особи, що йдуть до влади на підставі глибокого знання сучасної техніки). Відповідно до уявлень Т. Веблена, участь у створенні передових виробничих сил, формування високоефективної технології породжує у технократів прагнення до політичного домінування.

Спостерігаючи протиріччя між інтересами бізнесу і розвитком індустрії, інженери переймаються ненавистю до фінансистів. Правда, "бездіяльний клас" прагне до підкупу інженерів, надає їм матеріальні блага, підвищує їхні доходи. Частина інженерно-технічного персоналу, особливо серед осіб старшого покоління, проникається духом корисливості, користолюбства, але більшість молодих інженерів не йде на угоду з бізнесменами, оскільки інтереси науково-технічного прогресу для них важливіші за особисте збагачення.

Т. Веблен передбачав, що у майбутньому  відбудеться страйк інженерів, який призведе до "паралічу старого порядку" та встановлення "нового порядку". Параліч економіки змусить "бездіяльний клас" відступити, а влада перейде до інженерно-технічної інтелігенції — технократів, які почнуть перетворення індустріальної системи на нових началах. Веблен стверджує, що досить об'єднатися незначному числу інженерів (аж до одного відсотка їхнього загального числа), щоб "бездіяльний клас" добровільно відмовився від влади. Індустріальна система, за задумом Т. Веблена, служитиме не інтересам "абсентеїстських власників", тобто монополістів, а інтересам усього суспільства. Таким чином, вважав Т. Веблен, у "боротьбі за існування", а отже у процесі природного відбору соціальних інститутів реалізуватиметься еволюція суспільного устрою в напрямку його вдосконалення.

Однак, на думку Т. Веблена, соціалізація власності потрібна лише там, де паразитизм вищих прошарків особливо сильно затримує технічний прогрес. Описуючи свій соціальний ідеал, Т. Веблен робив наголос на проблемах управління, а не на власності. Він вважав, що за умов високорозвиненого капіталізму, на стадії панування фінансиста, акціонерна форма перетворює велику капіталістичну власність у щось "абсентеїстське" (невідчутне).

Спрямування головного вістря вебленівської  критики проти інтересів найбільшої буржуазії пояснюється тим, що Веблен стояв на лівому фланзі світової економічної думки і був ідеологом радикально налаштованої інтелігенції. Але Веблен не був американським Марксом, яким його вважали багато сучасних йому ідеологів завдяки критичним поглядам та думкам.

Одночасно слід зазначити, що творчість Т. Веблена нікого з сучасників не залишила байдужим, і в економічній науці представлені різноманітні за своєю тональністю відгуки. Так, представники консервативних та поміркованих кіл критикували Т. Веблена за надмірно різку та негативну, на їхню думку, оцінку великого бізнесу, за нереалістичність його прогнозів щодо зникнення кредиту (та банкірів) у недалекому майбутньому, що "відживає своє століття".

Представники лівих кіл, навпаки, вдавалися до найвищих оцінок Т. Веблену  за нищівну критику грошової системи, за викриття "бездіяльного класу" та "абсентеїстської власності" як основи його існування.

Т. Веблен увійшов у історію як глибокий аналітик багатьох нових економічних  процесів кінця XIX — початку XX ст., і  передусім таких, як:

• перехід економічної влади до фінансових магнатів;
• примноження фінансового капіталу шляхом маніпулювання фіктивним капіталом;
• зростаючий відрив капіталу-функції від капіталу-власності;
• посилення ролі технічного прогресу тощо.

Але як переконаний прихильник мінової  концепції Т. Веблен причину глибоких соціальних суперечностей вбачав у недосконалості сфери обігу, в той час як суперечності у сфері виробництва вважав другорядними і несуттєвими.

Важливою складовою теоретичного надбання Т. Веблена було обґрунтування  технологічної концепції, розробка і використання принципу технологічного детермінізму, який як важливий методологічний принцип широко, використовується сучасними представниками соціально-інституціонального напрямку економічної думки.

Подальший розвиток теорії еволюції "індустріальної системи" Т. Веблена, яка не пройшла безслідно для лівореформаторського крила американської економічної думки, здійснили відомий сучасний економіст цього напряму Дж.К. Ґелбрейт, футурологи Е. Тоффлер, Р. Хейлбронер та ін. Думка Т. Веблена про те, що технічні, економічні, психологічні, біологічні та інші фактори завжди взаємодіють між собою, але в ході еволюції суспільства головним стає техніка, технологія, в сучасній економічній науці набула подальшого розвитку та конкретизації.

Особливості англійського інституціоналізму Дж. Гобсона.

Провідним представником англійського інституціоналізму був Джон Аткінсон Гобсон, що прожив довге життя (1858—1940), автор понад 50 праць, у яких висловив багато цікавих ідей, що збагатили  економічну науку. Він був не тільки великим дослідником, але і яскравим суспільним діячем. Дж. Гобсон прагнув поєднати економічну науку з господарською практикою, вважаючи, що економіка — "це мистецтво спрямовувати матеріальні інтереси людей для досягнення максимального добробуту". Така позиція ріднить Дж. Гобсона з поглядами представників так званого економічного романтизму, що бере свій початок від С. Сісмонді, який вважав, що предметом політекономії, як називалася тоді ця наука, є турбота про благо людини, оскільки вона може бути справою рук уряду.

У центрі уваги Дж. Гобсона були проблеми розподілу, які він розглядав  переважно з етичних позицій. Дж. Гобсон продовжує лінію аналізу, що пов'язана з теорією недоспоживання С Сісмонді та Т. Мальтуса, яка зводилася, по суті, до пояснення економічних криз низьким рівнем споживання трудящих (у С. Сісмонді) та недостатнім споживанням панівних класів (у Т. Мальтуса). Конкретизуючи проблему недоспоживання як причину криз, він робить висновок, що надмірне заощадження капіталістів або спрямування накопиченого багатства на непродуктивні цілі (паразитичне споживання) призводить до стагнації виробництва. З метою послаблення соціальної напруги у суспільстві Дж. Гобсон вимагав від держави загального підвищення заробітної плати і певного обмеження прибутків підприємців.

Перша книга Дж. Гобсона ("Функціонування промисловості", 1889) була написана у  співавторстві з А.Ф. Меммері, підприємцем, який, відіграв провідну роль у написанні  книги. Метою книги було з'ясування недоліків класичної політичної економії у тому її варіанті, який було викладено Дж.Ст. Міллем. Головна ідея книги полягає в тому, що торгова депресія виникає з причини недостатнього ефективного попиту, оскільки він задає рівень споживання на найближче майбутнє, що обмежує можливості рентабельного виробництва. Звідси випливає, що є межа для обсягу корисних заощаджень, які може зробити суспільство. Кожен індивід міг би робити заощадження з вигодою для себе, але загальним результатом був би стан недоспоживання, який інакше називається надлишковими заощадженнями. Дж. Гобсон прагнув з'ясувати сутність цього процесу, що самоліквідовується як приклад того, що він називав багатогранною помилкою індивідуалізму, — ідея, що міститься в його роботах у значно загальнішому вигляді, ніж окремо взяте поняття недоспоживання. Таким чином, полемічна атака його першої книги була направлена проти схильності економістів вихваляти бережливість, оскільки вона перешкоджає врахуванню ключового значення підтримання достатнього попиту. Це твердження, що характеризує Дж. Гобсона як теоретика недоспоживання, було повторено у двох його наступних книгах ("Еволюція сучасного капіталізму", 1894, "Проблема безробіття", 1896), в яких він виступає як економічний єретик, що виявляється у незгоді з неокласичним аналізом із все ширшого кола проблем. Його розходження з маржиналізмом на тій основі, що останній ґрунтується на нереалістичному процесі абстракції, знаменують собою поглиблення розриву із маршалліанською традицією ("Соціальна проблема", 1901; "Вільна думка у соціології", 1926).

Це було нетипово для економічної науки Великої Британії, яка виросла на традиціях класичної та неокласичної теорій. За проповідування цих поглядів, які суперечили загальновизнаним висновкам А. Маршалла — беззаперечного лідера британської (і не тільки) економічної науки, Дж. Гобсона у 1897 р. відсторонили від викладання в Оксфордському університеті. Згодом теорія недоспоживання Дж. Гобсона була схвалена Дж.М. Кейнсом, оскільки вона пояснювала недоспоживання населення нестачею сукупного попиту — центральної категорії вчення Дж.М. Кейнса.

Свої погляди на проблему недоспоживання Дж. Гобсон доповнив теорією розподілу ("Економіка розподілу", 1900), яку  він засновував, головним чином, на фабіанівській теорії ренти. Він  робив розмежування між витратами, пов'язаними із забезпеченням існування будь-якого фактора виробництва, і його рентним елементом, і стверджував, що, у принципі, до землі, праці чи капіталу можна було б додати і додаткову вартість. Далі він ввів ідею "примусових доходів" як домагання в цьому процесі тієї сторони в переговорах, що має велику силу, результатом чого є одержання індивідами і класами "незаробленого доходу". Дж. Гобсон також припускав, що частка доходу, що є, у цьому розумінні, економічно не функціональною, змінюється в прямій залежності від абсолютного рівня одержуваних доходів. Звідси випливає, що прогресивне оподатковування, на практиці, не послабило б ніякого природного стимулу до здійснення виробництва.

Пізніше, у 1909 p., цей аналіз було ускладнено (Промислова система) за рахунок розмежування між "продуктивним надлишком", що відшкодовує витрати зростання, і "непродуктивним надлишком", що розподіляється за функціональним принципом. У моральному відношенні це є прерогативою співтовариства, що його створило. Якби перерозподільне оподатковування могло повернути цей надлишок його законним власникам, то надмірні заощадження багатих знизилися б і виправилася б ситуація з недоспоживанням бідних. Цей функціональний погляд на правильну роботу економічної системи, для якої є необхідним викорінювання паразитизму, знову і знову з'являвся у роботах Дж. Гобсона як одна з його основних ідей. Він називав це також "природним законом" і часто вказував на його еволюційне джерело.

Ідея хибності нагромадження явно суперечила укоріненим у панівній ортодоксальній науці уявленням про величезну користь заощаджень, оскільки вони нібито автоматично перетворюються в інвестиції, тобто дають новий імпульс розвиткові виробництва. Тому погляди Дж. Гобсона вважалися крамольними, єретичними, підлягали суворому осудові. Однак вони знайшли підтримку в багатьох ліберальних економістів, а потім і економістів марксистської орієнтації. Пізніше вони були критично переосмисленні одним з основоположників сучасної економічної науки — Дж.М. Кейнсом, який розвинув їх у теорії ефективного попиту, доповнив цілим рядом важливих категорій та ефектом мультиплікатора. Великий інтерес викликає аналіз взаємозв'язку сфер, галузей господарського організму, структурної взаємодії його складових. Дж. Гобсон аналізує рух товарних потоків від джерел сировини до виробництва готових виробів і його опосередкування грошовим обігом. Ці потоки перехрещуються у вертикальному і горизонтальному напрямках, що нагадує аналіз за системою "витрати — випуск", розробленою згодом В.В. Леонтьєвим з урахуванням руху потоків капіталів і застосуванням математичних залежностей коефіцієнтів прямих і повних витрат.

Дж. Гобсон був чесним та добросовісним  ученим і зумів у своїх працях подати досить достовірну картину капіталістичної  дійсності на рубежі XIX— XX ст. і вказати  на ряд її імперіалістичних тенденцій. Так, у роботі "Еволюція сучасного капіталізму" (1894) він зазначає, що сили, котрі змушують капітал концентруватися все більше й більше і які призводять до зростання промислової одиниці, "викликають зміни в характері конкуренції та призводять до утворення монополій".

Ці ж думки набули розвитку в  праці "Імперіалізм..." (1902), яка  заслуговує на особливу увагу. Це чи не найперше значне дослідження нової  епохи в розвитку капіталізму, де сучасний капіталізм розглядається  не тільки в економічному, але й у політичному аспекті. Дж. Гобсон багато уваги приділив етичним аспектам економічних та політичних проблем, що й дає змогу віднести його погляди до інституціональних. На його думку, інтереси людини при розподілі продукту мають знаходитись на першому місці, а прибуток — на другому. Виходячи із цих позицій, Дж. Гобсон надавав великого значення соціальній психології, вказуючи, що відчуження працівника від засобів виробництва, а також угоди найму робочої сили є явищами аморальними, оскільки вони укладаються на ринку праці між нерівноправними партнерами.

У роботі "Імперіалізм" Дж. Гобсон правильно вказує на величезне зростання  концентрації виробництва у промисловості, зростаючу роль банків, всесилля фінансових капіталістів, що їх уособлюють, та пов'язане з їх діяльністю небачене до цього зростання експорту капіталу, посилення колоніальної експансії великих держав, поділ світу між ними, придушення та пограбування відсталих народів. Дж. Гобсон різко засуджує цей шлях імперіалізму, що призводить до його загибелі, здатного призвести до розгулу мілітаризму та деспотизму, загарбницьких війн, зростання податків, державного боргу тощо.

Теорія імперіалізму Дж. Гобсона, розвинута  у відповідь на англо-бурську  війну (1892—1902), ґрунтується на таких  засадах. Як прихильник бурів, Дж. Гобсон намагався проаналізувати причини приєднання до Британії двох південно-африканських республік. Відвідавши як кореспондент "Manchester Guardian" Південну Африку, він указував на існування впливових кіл, що контролюють золоті копальні та пресу, і в цьому зв'язку посилався на "клас фінансових капіталістів, серед яких панівне становище займали іноземні євреї" (Війна у Південній Африці: причини та наслідки). Чи еквівалентні такі посилання антисемітським виступам — це спірне питання. У будь-якому разі Дж. Гобсон був згоден, що очевидні національні інтереси були під загрозою у зв'язку з космополітичним характером цього класу. Спекулятивні інвестиції в нерозвинені території він розглядав як причину імперіалізму і доводив, що він виникає у зв'язку з існуванням паразитичного класу на батьківщині. У цьому розумінні недоспоживання є економічним коренем імперіалізму.