Інституціоналізм

Особливості загальнофілософських основ  вплинули на всі основні метдологічні принципи, якими користувалися американські інституціоналісти:

• інституціональний метод дослідження;
• філософію соціального позитивізму та прагматизму, визнання спільних інституцій такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню; визнання ідеї керованої еволюції;
• дотримання принципу історизму та еволюціонізму, тобто розгляд суспільних явищ у їх еволюції, розробка проблеми факторів та етапів спільного розвитку як найважливіших для будь-якого суспільства;
• перевагу емпірико-описових методів, широке розуміння сутності соціально-економічної системи, скептичне ставлення до абстрактного методу
• прагнення інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками чи "віра у переваги широкого міждисциплінарного підходу" що пізнання суспільних процесів; врахування досягнень інших суспільних дисциплін, соціальних факторів;
• заперечення на цій основі переваг "чистої" економічної теорії в класичної школи;
• принцип технократичного детермінізму, оскільки інституціоналїсти вважали основою економічного розвитку поступальний рух науки і техніки.

 При цьому вони використовували  своєрідний методологічний прийом дихотомізації, тобто розглядали суспільне виробництво як два самостій, але взаємодіючі об'єкти вивчення. Це технологія, тобто, як визначив Т. Щеблен, використання знань для досягнення корисних цілей та інституції тобто реальні форми організації економічної діяльності, мотиви та норми її поведінки економічних суб'єктів, що склалися в даному суспільстві; незадоволення недостатньою емпіричністю неокласичної школи широке застосування кількісних досліджень у вигляді статистичного аналізу та математичної обробки даних. Особливо широко цим методом користувався В. Мітчелл.

Узагальнюючи вищевикладене в  даному параграфі, зазначаємо, що причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві. Інституціоналізм є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини.

1.2 Перехід від моделі  вільної конкуренції до монополістичної  економіки: історичний досвід  США та Європи.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в США — найбагатшій та економічно найбільш благополучній країні світу — у найгострішій формі виявилися нові соціально-економічні проблеми, пов'язані з процесом трансформації ринкового механізму: переходом від економіки вільної конкуренції до ринкової моделі недосконалої конкуренції. Процес монополізації та корпоративізації призводив до обмеження вільної конкуренції та негативно впливав на економіку. Дрібні та середні підприємства не витримували конкурентної боротьби з трестами і банкрутували. Прискорений техніко-економічний розвиток Сполучених Штатів поставив їх раніше решти розвинутих країн перед необхідністю стримування стихійної монополізації та протидії її руйнівним наслідкам, підтримки здорових конкурентних сил, приведення господарського механізму у відповідність до нових ринкових реалій. Саме тому уряд США, починаючи з 90-х pp. XIX ст., першим серед розвинутих країн вдався до активних законодавчих антимонопольних заходів.

Необхідно враховувати й ті особливості  розвитку країни, що склалися тут у  доіндустріальну епоху. Багатонаціональний склад населення не міг мати спочатку загальних традицій і звичаїв. Сюди самостійно прибувало населення з Європи і частково Азії й Африки. Це були англійці, ірландці, шотландці, німці з високою професійною підготовкою як у сільському господарстві, так і в промисловості. Вони приїхали з метою поліпшити свій добробут, вільно сповідувати свою релігію (пуритани, протестанти), для яких праця — не покарання Господнє, а служіння Йому і собі. До речі, колишні раби-африканці здебільшого теж протестанти. На перших кроках незалежності тут немає разючої соціальної диференціації: мало багатих, мало бідних, особливо на Півночі. Тут немає європейського варіанта конфлікту між власністю і працею. У США, зауважує В. Зомбарт, немає умов для соціалізму. Тут панування права, верховенство закону, найдемократичніша конституція, своєрідна виборча система. Закони конституції — зброя громадян, демократичний інструмент.

Менталітет, з яким люди з Європи, Африки, Азії, що прибували до Америки, поступово модифікувався в той  відомий сьогодні феномен, який називається «американський спосіб життя». Він закріпився в інституціональних інструментах, у тому числі економічних.

Індустріальний розвиток породив  фінансову олігархію, її панування. З’явився новий прошарок — рантьє. Тому соціальна напруга невідворотна, і це відбилось у страйках 90-х рр. ХІХ ст.

Досягнення інституціоналістів безспірні, але є й серйозні вади, яких, однак, не бачив навіть такий видатний економіст, як Д. Б. Кларк.В економіці країни функціонують дві форми власності:

• підприємства, які функціонують на основі приватної власності і власності фірм і становлять майже три чверті всіх підприємств;
• підприємства, що належать корпораціям.

Якщо марксизм-ленінізм стверджує, що монополії знищують дрібні і середні  фірми, то інституціоналісти підкреслюють їхню життєстійкість. Але висновок: саме корпорації панують у виробництві, на ринку, підсилюють свій вплив з кожним новим кроком руху індустріалізму.

Якщо 1904 р. їхня питома вага була 23,6 %, то 1914 р. — 28,3 %. На цих підприємствах, кількість яких не набагато більше від однієї чверті загальної кількості підприємств, було зайнято 1914 р. 4/5 загальної чисельності робітників, і якщо вони виробляли 1904 р. 73,7 %, то 1914 р. — 83,3 %. Це — безперечне економічне панування, а з ним — політична влада.

Однією з особливостей синдикування є створення союзів найбільших корпорацій у міжнародному масштабі. 1901 р. оформився Міжнародний алюмінієвий картель, 1907 р. — Міжнародний рейковий картель. Того ж року укладено угоду між загальною електричною компанією США і Німецьким загальним електричним товариством про поділ ринків: перша одержала США і Канаду, друга — Європу.

Винятковий за своєю силою вплив  на посилення позицій монополій  зробила Перша світова війна. Так, за 20 років — з 1899 по 1919 —  продукція обробної промисловості в США зросла на 50,5 млрд дол. При цьому на п’ятиріччя (1914—1919 рр.), коли вони безпосередньо працювали на війну, припадає 37,5 млрд дол., чи 74,5 % усього приросту.

За роки війни економічне панування монополій значно зросло. Відповідно, зросла питома вага цієї країни у світовому виробництві з 36 % у 1915 р. до 47 % у 1920, тимчасом як у Німеччині продукція промисловості знизилася на 39,4 %, у Франції — на 38 %, а в Англії вона залишилася на тому самому рівні. При цьому питома вага Росії до кінця XIX ст. була понад 4 %, а до 1920 р. за Радянської Росії знизилася на 80 % від рівня 1913 р. Звідси стають зрозумілими проблеми ринку 1920—1930 рр. і Великої депресії 1929—1933 рр. в умовах зміни кредитно-грошових відносин.

Інституціоналісти і їхній родоначальник Т. Веблен вітають індустріалізм. Технологічне вдосконалення народжує оптимальні підприємства, формує процес спеціалізації і комбінування. Технологічні і технічні рішення набирають дедалі досконалішої форми, що неминуче веде до зниження граничних витрат на одиницю виробу.

Однак технічна концентрація відстає  від фінансової концентрації, а фінансова  концентрація створює умови для  формування монополій. Саме вона викликає до життя гігантські «конгломератні корпорації», що охоплюють промисловість, торгівлю, послуги, зв’язуючи централізованим контролем функціонально різні галузі. Руйнується вихідний засновок класиків, що фірма працює на споживача, уводячи поняття суспільної, соціальної корисності. У корпорацій є власні інтереси, і вони їх реалізують.

Якщо технологічна концентрація відбиває прогрес матеріального виробництва, обумовлюючи його реорганізацію, ефективність, то фінансова концентрація у величезних розмірах, не обумовлених потребами розвитку виробництва, може стати гальмом цього прогресу. Патенти нових винаходів можуть купуватись і лежати в сейфах, і не тільки тому що ризики їхньої реалізації можуть бути великі, але й унаслідок егоїстичних інтересів корпорації. Якщо функціонери капіталу — перші носії прогресу, то функціонер конгломератного бізнесу установлює своє панування, свій контроль (це — негативний бік індустріалізму).

Влада монополій ґрунтується саме на фінансовій концентрації і фінансових методах контролю й нагляду.

Кількість банків 1890 р. — 8201, 1900 р. — 10 382, а 1910 р. — 23 095. Таке кількісне зростання банківської система було наслідком деяких історичних особливостей. 1836 р. був скасований другий Національний банк. До 1863 р. банки штатів здійснювали не тільки кредитні операції, а й емісії банкнот.

Після закінчення в Америці громадянської війни за законом 1863 р. були засновані банки, підлеглі не штатам, а федеральному уряду. Дрібні банки здобули право емітувати банкноти під забезпечення облігацій федеральних позик. Це не могло не породити хаос у кредитно-грошовій системі. Так, у період криз 1901 і 1903 років багато банків припинили платежі за емітованими ними банкнотами. Як результат: 1913 р. створюється інститут — Федеральна резервна система (ФРС), що складається з 12 федеральних резервних банків, під контролем яких працювали національні банки, а також багато банків штатів. Однак створена ФРС не змогла виконати функцію контролю над емісією, і 1929 р. її було зруйновано. ФРС не змогла протистояти зростанню могутності фінансових олігархів. В Америці не 9, а два найбільших банки мільярдерів Рокфеллера і Моргана, що контролюють капітал у 11 мільярдів марок. Про економічну владу говорять такі дані: Рокфеллер обіймав директорські посади у 28 товариствах, у т. ч. в 11 промислових, 9 залізничних і 6 банківських. Морган — 33 директорські посади, з них 18 — у банках, 22 — у залізничних компаніях, 2 — у промислових. Могутність олігархів — в особливостях трестів США. Вони є організаційною формою монополії, суть якої в тім, що акції підприємств, зорганізованих у трест, передаються «довіреним особам» в управління, а власникам видається сертифікат, за яким вони отримують дивіденди з обговореним ризиком.

Інтереси корпорацій можуть і не збігатися з інтересами суспільства. Брак гармонії інтересів індустріального  суспільства демонструє Велика депресія 1929—1933 рр., яка характеризувалася різким падінням як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. Ціни обвалились. Так, виробництво сталі й чавуну скоротилося на 76 %, а ціни знизилися на 16 %, виробництво сільгоспмашин впало на 84 %, а ціни знизилися на 16 %, випуск автомобілів упав на 74 %, а ціни знизилися на 12 %.

Рівень заробітної плати робітників промисловості, транспорту, сільського господарства в 1929—1933 рр. знизився на 28 %. Середній дохід відносно офіційного прожиткового мінімуму становив 42 %.

Цей соціальний підтекст інституціоналістів відобразився в постановці так званої «індустріальної проблеми». Суперечливість індустріальної цивілізації долається створенням відповідних економічних інститутів, які здійснюють регулювання соціальних проблем через їхнє конкретне розв’язання. Так само цю роль має виконувати і держава. Це — найважливіший елемент контролю і розвитку економіки через установлення економічних інститутів. 

В історії інституціоналізму знакове  місце посідає період історичних експериментів. Закінчення Першої світової війни ознаменувалося появою на історичній арені СРСР, в якому затверджується суспільна (державна) власність. Це форма панування позаринкових регуляторів, тут здійснюється планування всього і всіх. Тут — центрально-адміністративна система з ринковими відносинами, що примикають до неї.

У 1930-х рр. у Німеччині, Італії, Іспанії  також починають функціонувати держави з плануванням на основі права. Тут поле дії створюваних інститутів. Це вже інституціональна економіка з перевагою або ринкових інститутів, або державно-суспільних, тобто змішана економіка.

Поле розвитку інституціональної  економічної теорії розширилося  до вражаючих розмірів: Європа, американський  і азіатський континенти. Це планетарний характер змішаної економіки: світ ринкової економіки, світ планової економіки, третій світ — країни з традиційною економікою, що розвиваються.

Стан світової економіки перед  Другою світовою війною не був благополучним, оскільки вона була вражена Великою  депресією 1929—1933 рр. Проте були і країни із суттєвим економічним зростанням. Це перш за все СРСР з його п’ятирічними планами, що реалізовувались за рахунок своєрідного психологічного стану — радянського патріотизму, який сприяв вибуховому економічному результату.

Разом з руйнівною кризою 1930-х років зникла віра в ліберальну економіку, інструменти якої виявилися непридатними до нових умов. Урешті-решт успіхи, досягнуті нацистською Німеччиною, де держава активно втручалася в економіку, і Радянським Союзом, що досяг прогресу за рахунок п’ятирічного планування, виправдано вразили інші країни. Усе це було зроблено всупереч доктрині свободи дій (lesser faire, lesser passet), що домінувала раніше. Новий курс Рузвельта був доводом також проти цього.

Війна змінила ситуацію у світовій економіці. У цій війні загинуло близько 42 мільйонів людей, у тому числі в СРСР близько 20 млн. 1945 р. рівень виробництва в Німеччині був нульовим, в Японії — 1/5 від рівня 1939/43 рр.

Основний виграш від війни здобули  США, які стають могутньою, багатою  державою — майже всі країни є її боржниками. США відмовилися від «політики ізоляціонізму» періоду Першої світової війни, утвердились як Pan American — «ліберальний устрій світу під американським заступництвом».

Варто зазначити, що на початку ХХІ  ст. на лідерство претендують КНР та Індія, що швидко розвиваються.

У процесі «холодної війни» відбувалися  й інші експерименти, перш за все  між переможцями і переможеними. Перші, не бажаючи повторення ситуації, сприяли мирному розвитку Німеччини  і Японії. «Холодна війна» залишила на папері статті мирних договорів. Німеччина і Японія завдяки «економічному диву» стали стрімко розвиватися по індустріальному та постіндустріальному шляхах, за короткий час увійшовши до сімки країн, найбільш могутніх за своїм промисловим, науковим, інтелектуальним, а отже, військовим потенціалами. Так, переможці (США, Англія, Франція) створили конкурентів, в яких вони в ході війни знищили економічну міць.

Війна суттєво змінила західний менталітет. Багато хто вважав її породженням  Великої депресії, а саму Велику депресію — результатом ліберальної політики.Тому перевага тепер надається не рівновазі платіжного балансу, а соціальним об’єктам економічної системи, тобто внутрішнім проблемам країни. Кейнс дав теоретичне обґрунтування загальної зайнятості через втручання інститутів у економічні процеси.

Після Першої світової війни відбулися  серйозні зрушення в психології суспільства, в якому утверджується психологічна схильність до споживання, що було викрито  Кейнсом. Друга світова війна цю схильність посилила — з’являється суспільство споживання. На цих підвалинах ґрунтується теорія економічного зростання. По Європі прокотилася хвиля націоналізації, створення різного роду планів, програм, законів. З’являються державні органи взаємодії працівників і працедавців.

Отже, в багатьох країнах на певному  відрізку часу з’являється й успішно  функціонує змішана економіка. Повоєнні роки відзначені не тільки достатньо вражаючим економічним зростанням, а також соціальною злагодою та підтримкою держави. Економічне зростання стає самоціллю й найважливішим аспектом урядової політики.

Цей новий образ мислення і поведінки, який почав поширюватися на Заході в кінці 1940-х років, посідав домінантні позиції протягом 1950—1960-х років. Економічне зростання для розв’язання соціальних проблем — це риса, що характеризує епоху другої половини ХХ ст. Інструментами розв’язання виступають інститути, що уособлюють державу з її бюджетною, грошовою, фіскальною політикою.