Наслідки нерівномірного розподілу в економіці України

- отримання доходів за  працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал;

- залежності основної  частини доходів від результатів  праці, рівня економічної діяльності  суб'єктів господарства;

- розмір доходів при  врахуванні рівня розвитку продуктивних  сил повинен забезпечувати нормальні  (суспільне необхідні) умови життя; 

- сталості розподілу доходів.

"Якщо в бюджет  сім'ї кожного тижня, кожного  місяця і кожного року не  надходить стійкий потік грошей, - то такій сім'ї, - справедливо  зауважував П. Самуельсон, - життя  осточортіє, навіть якщо воно  суцільно і складається із  святих";

- відсутності зрівнялівки  в розподілі доходів;

- неприпустимості надмірної  диференціації доходів у суспільстві,  дотриманні соціальної справедливості;

- усуненні всякої дискримінації  за статтю, національністю, соціальним  походженням.

У соціальне орієнтованій ринковій економіці мають враховуватися  істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення  однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці.

Сукупні доходи населення, їхній  рівень, структура, засоби одержання  і диференціація є показниками  економічного і соціального добробуту  суспільства. Розподіл їх має яскраво  виражене соціально-політичне забарвлення, визначаючи майнову і соціальну  диференціацію.

Розподіл доходів тісно  пов'язаний з розподілом ресурсів. Через  диференціацію доходів у громадському житті виявляються ті взаємозв'язки, що приховані за розподілом ресурсів. Всі економічні процеси протікають у певному соціальному середовищі, тому розмежування економічної і  соціальної сторін систем суспільної взаємодії умовно й абстрактно. Аналіз розподілу результатів виробництва  у формі розподілу доходів  дозволяє оцінити, чи правильно суспільство  вирішує розподільне питання.

Традиційна суперечка  між прихильниками і супротивниками державного регулювання у сфері  розподілу зводиться до проблеми співвідношення між ефективністю і  рівністю. Постановка проблеми рівності неминуче втягує нас у сферу оцінкових  суджень, що є основою нормативної  макроекономічної теорії. Нормативна економіка ставить за мету описати  ідеальні (з погляду різних світоглядних систем) моделі суспільного устрою. Позитивна економічна теорія вивчає вже існуючі системи відносин. Єдність і розбіжність позитивних і нормативних економічних теорій найбільш яскраво виявляється в  дебатах із приводу співвідношення між рівністю й ефективністю. Прийнято вважати, що, здійснюючи ефективний розподіл обмежених ресурсів, ринок припускає  “помилки” у розподілі доходів. Це аж ніяк не явне твердження, що кочує  сторінками підручників, основане на тому, що економічна ефективність штучно відривається від її соціального утримання.

Державне регулювання  економіки спрямовано на підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення соціальної справедливості і стабільності. Та сфера державного регулювання, яку називають соціальною, повинна задовольняти всі перераховані цілі. Більшість економістів вважають, що нерівномірність у розподілі доходів або розподіл на багатих і бідних - явище стійке, що зберігається навіть на фоні значного росту рівня життя. Чи може державне втручання скоротити ганебні для суспільства злидні і яку ціну прийдеться за це заплатити? На чому буде оснований суспільний вибір: на економічному або політичному процесі ухвалення рішення? Теоретично коректно визначити, яку частину суспільного доходу варто перерозподілити на користь найбідніших, неможливо. Як економічний, так і політичний процеси прийняття рішень не гарантують відсутності прорахунків.

Будь-яке суспільство  є складним утворенням, що складається  з людей, об'єднаних певними ознаками. Однією з основних характеристик  людини в сучасному суспільстві  є розмір і засоби одержання нею  свого сукупного доходу. Доход у самому загальному виді - це та сума грошей, що ми заробляємо або одержуємо протягом певного часу (як правило, за рік). Розмір доходу, оцінюваний у грошах, представляє собою номінальну величину. Реальний доход - це сума товарів і послуг, що можна придбати на грошові доходи. Розбіжність між реальними і номінальними доходами утворюється за рахунок інфляції, податків і натуральних трансфертів.

Весь створений у суспільстві  продукт може бути поданий як сума доходів від чинників, що беруть участь у його виробництві. Функціональний розподіл доходів - це розподіл їх між основними чинниками: праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі спроможності. У результаті функціонального розподілу доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від праці і від власності. Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею макроекономіки є простежити зміну співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх.

Проблема взаємодії праці  і капіталу явно або приховано  є центральною в будь-якому  із альтернативних напрямків економічної  теорії, що різняться в трактуванні  кінцевої основи доходів. Основою відмінностей у поясненні джерел доходів служать  альтернативні теорії вартості.

Відповідно до трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) єдиним джерелом вартості є жива праця  в матеріальному виробництві, що створює нову вартість. Марксистська теорія доходів основана на теорії додаткової вартості. Остання розуміється  як частина нової вартості, створена працею найманих робітників і безоплатно привласнена капіталістами. Трудова  теорія вартості, ідеї якої сформульовані  класиками політекономії і розвинуті  Марксом і використана як основа теорії експлуатації й усіх із цим  пов'язаних висновків. Марксистська теорія додаткової вартості в якості інструмента  аналізу використовує співвідношення між частками капіталу і праці  у створеній вартості. Характерно, що цей показник використовується для  виміру ступеня експлуатації праці  капіталом і залежить від тривалості робочого дня і продуктивності праці.

Загальна тенденція норми  додаткової вартості визначається співвідношенням  класових сил. Поряд із нормою додаткової вартості марксизм використовує й інші показники для виміру частки трудового  доходу. У теорії накопичення обгрунтовується  висновок про відносне погіршення положення  пролетаріату, що виявляється в падінні  його частки в національному доході, сукупному суспільному продукті і національному багатстві. Сучасна  економічна теорія також аналізує тенденції  долей доходу капіталу і праці.

Пануюче в сучасній економічній  теорії пояснення джерел і принципів  формування доходів основано на теорії чинників і їхньої граничної продуктивності. Теорія граничної продуктивності акцентована  на аналізі функціональних зв'язків  між різноманітними частинами доходу.

Різноманітні напрямки економічної  теорії по-різному пояснюють джерела  доходів, але єдині в тому, що кожний виробничий чинник пов'язаний із певним доходом, що дає можливість інтегрувати  різноманітні уявлення. Трактування  основних проблем теорії доходів  у сучасних умовах значно відрізняється  від уявлень минулого. Ріст національного  добробуту і створення систем соціального регулювання значно згладжують проблеми класового протистояння. Проте аналіз співвідношення долей  праці і капіталу в сукупних доходах  признається загальнозначущим і  широко використовується в сучасному  економічному аналізі.

На базі функціонального  розподілу доходів розраховується частка трудового доходу в сукупних доходах. Цей показник можна уявити відношенням між добутком заробітної плати на чисельність зайнятих і  розміром сукупних доходів. Характерно, що історична тенденція частки праці (у сучасних системах урахування до осіб найманої праці відноситься  дуже широке коло зайнятих, у той  час як у марксистській теорії під долею праці розуміють  зарплату пролетаріату) у марксизмі  оцінюється як така, що знижується, у  той час як опоненти доводять ріст частки праці в сукупних доходах.

Серед чинників, що впливають  на частку праці, виділяють такі, як ріст пропозиції праці, ріст основного  капіталу і зміна технологій

Фактичні дані про частку трудового доходу оцінюються на основі прийнятих на Заході форм національного  рахівництва. Просліджується загальна тенденція до росту частки трудового  доходу, що складає біля 80 % сукупного  доходу. Підкреслимо, що до трудового  доходу відносяться доходи всіх осіб найманої праці, включаючи вищий  управлінський апарат корпорацій.

Рівень якості життя людини вимірюється кількістю і якістю благ, які вона може придбати за свої доходи. Мова йде, у першу чергу, про  найнеобхідніші соціальні блага, які  внесено до так званого мінімального споживчого кошика.

Ключовою проблемою політики доходів залишається досягнення суспільно прийнятних рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її часткове виключення з числа основних життєвих цінностей.

Економічне зростання  створило об'єктивні передумови для  підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшення її частки у сукупних доходах населення. Проте загальний рівень доходів  у країні залишається низьким, насамперед через недосконалі стандарти  оплати праці.

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника (без урахування найманих працівників  статистично малих підприємств  та у фізичних осіб-підприємців у  березні п.р. становила 1818 грн., що майже у 3 рази вище рівня мінімальної заробітної плати (905 грн).

Порівняно з лютим п.р. розмір заробітної плати зріс у середньому на 5,6%, порівняно з березнем попереднього року - на 6,8%, що значно менше, ніж за аналогічний період 2008 р - 38, 4% (відносно березня 2007 р). Нарахування за оплачену годину в березні п.р. залишилися на рівні лютого і становили 12,37 грн.

Збільшення рівня заробітної плати у березні п.р. порівняно  з лютим відбулося в усіх видах  економічної діяльності. Темпи приросту показника були в межах від 2,7% в звіті до 10,2% на підприємствах торгівлі. Виняток становили підприємства авіаційного й наземного транспорту, де заробітна плата зменшилась на 0,2% та 2,7% відповідно.

Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників текстильного виробництва, рибальства та рибництва, сільського господарства та мисливства, лісового господарства, охорони здоров'я, а також готелів та ресторанів був значно нижчим і не перевищив 70% від середнього по економіці.

Дані про розмір заробітної плати за видами економічної діяльності наведено у таблиці.

Середній розмір оплати праці  в усіх регіонах був вищим за прожитковий  мінімум для працездатної особи, разом з тим лише а 4 із них заробітна  плата перевищила середню по Україні: м. Київ - 3101 грн., Донецька область - 2035 грн., Київська область - 1894 грн., Дніпропетровська 1824 грн. Найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 76,1% від середнього по економіці, спостерігався у Тернопільській, Волинській, Житомирській та Вінницькій областях.

Виходячи з обсягів  виконаних робіт (послуг) і випуску  продукції, завантаження працівників  відповідно до встановленої тривалості робочого часу в цілому по економіці становило 93,7% штатної кількості (10,1 млн. осіб), у промисловості - 88,0% (2,6 млн. осіб). Ці показники були вищими, ніж у лютому п.р. (відповідно 93,2% та 87,5%), але нижчими, ніж у березні 2008 р (99,0% та 96,2%).

За результатами обстеження підприємств, установ, організацій, серед 10,1 млн. працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу, встановленого  на березень п.р. 0,8 млн. осіб (7,6%) мали нарахування  у межах мінімальної заробітної плати, причому 71,8% з них відпрацювали місячну норму часу повністю. Найбільша  частка таких працівників спостерігалась у видах діяльності з низьким  рівнем середньої заробітної плати: рибному та сільському господарстві (кожен п'ятий, зайнятий на підприємствах  цих видів діяльності).

Загалом у кожного сьомого  працівника нарахована заробітна плата  не перевищувала прожиткового мінімуму для працездатної особи, майже у  двох третин була нижчою за середній її рівень по країні (1818 грн.). Водночас 8,9% працівників отримали заробітну плату, яка перевищувала 3500 грн. Переважна більшість таких працівників була зайнята у видах діяльності з високим рівнем оплати праці, зокрема на підприємствах із добування паливно-енергетичних корисних копалин, на виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення, у фінансових установах та металургійному виробництві.

Індекс реальної заробітної плати у березні п.р. порівняно  з лютим становив 104,0%, водночас відносно березня 2008 р - 89,0%.

Динаміку реальної заробітної плати наведено на діаграмі (1.1).

На наш погляд, мінімальна заробітна плата має зіставлятися з прожитковим мінімумом для  працездатних осіб, порівняно з яким вона становить лише 73 %. Те, що у 2006 році урядовим проектом бюджету запропоновано  збільшення мінімальної заробітної плати до 79 % прожиткового мінімуму для працездатних, є, безперечно, суттєвим досягненням. Однак, варто також  враховувати, що збільшення зазначених показників досягається при суттєвому  тиску на економіку в період скорочення темпів розвитку.

Поки що немає жодного  прикладу офіційного затвердження прожиткового мінімуму на рівні регіону. Тим часом  фактична його величина в м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській областях в січні 2003 року - березні 2006 року на (7-10) % перевищувала середній рівень по країні.

Таким чином, мінімальна заробітна  плата всупереч законодавству встановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як і раніше, мінімальна заробітна плата не виступає у ролі соціального стандарту  оплати праці, а залишається технічним  нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини  бюджету.

Причини сучасної диференціації  населення за рівнем доходів полягають  як у галузевій диференціації  в оплаті праці, так і в різниці  щодо отримання інших доходів, в  основі якої майнова нерівність внаслідок  приватизації, а також нерівний доступ до користування суспільним і державним  майном. Соціально несправедлива  система розподілу грошових доходів  між різними доходними групами  вказує на те, що і використання ВВП  зорієнтоване переважно на інтереси незначної за чисельністю групи  населення, що залишається фактором нестабільності у суспільстві.