Наслідки нерівномірного розподілу в економіці України

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

 

Розділ І. Доходи в ринковій економіці: джерела та види…………………………5

 

Розділ ІІ. Причини нерівномірного розподілу в ринковій економіці. Крива Лоренца……………………………………………………………………………...19

 

Розділ ІІІ. Наслідки нерівномірного розподілу в економіці України…………...23

 

Висновки…………………………………………………………………………….28

 

Список використаної літератури…………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одним з основних показників, що відбивають якість життя населення, є рівень життя. Поняття рівня  життя визначається співвідношенням  грошових доходів населення і  прожиткового мінімуму, питомою вагою  бідних і багатих, купівельною спроможністю середніх шарів, забезпеченістю житлом, об'єктами господарсько-побутового призначення  і комунальних послуг і т.д.

Іншими словами, в основі рівня життя населення лежать наявність у людей гарної роботи і гідної зарплати, можливість користатися  гарантованими якісними послугами.

Низький рівень доходів, і, як наслідок, низька купівельна спроможність основної маси населення, грошовий потенціал  якого частково відволікається на покупку  імпортних товарів, є одна з основних причин стагнації економіки України.

Очевидно, що для пожвавлення  економіки необхідне формування платоспроможного попиту через збільшення частини доходів населення в  загальній сумі доходів суспільства - ВВП. В основному, для реанімації внутрішнього ринку і підтримки  вітчизняного виробника стратегічно  важливо підвищувати доходи найбіднішої  і середньої частини населення. Збільшення і, звичайно, своєчасна виплата  зарплати, пенсій, стипендій і інших  соціальних виплат, є необхідним для  підйому економіки.

Основною метою написання даної курсової роботи є теоретичне дослідження самого поняття „доход” і особливості утворення доходів населення України зокрема.

Предметом курсового дослідження є дослідження особливостей формування доходів в ринковій економіці.

Об'єктом дослідження виступає процес формування доходів населення України. Також і теорія управління рівнем та якістю життя населення далека від досконалості.

Узагальнюючи теорію і  практику даного питання, виділяють ряд невирішених проблем, а саме:

1. розмежування понять “рівень” і “якість” життя населення;
2. побудови узагальнюючого критерію оцінки рівня і якості життя населення;
3. вибору системи окремих і інтегральних кількісних показників оцінки рівня життя населення;
4. розробки інтегральної оцінки якості життя населення й ін.

Курсова робота складається  з трьох розділів в яких послідовно аналізується поставлена проблема. В  першому розділі розглянуто сутність формування доходів населення, їх види та джерела формування, до другого розділу включено аналіз моделі Лоренца у поясненні диференціації доходів населення. В третьому розділі проаналізовано нерівномірнісь розподілу доходів населення в Україні.

Загальний обсяг роботи 33 сторінки. Список використаних літературних джерел складається з 20 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Доходи в ринковій економіці: джерела та види

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів  залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного  продукту, який використовується для  задоволення потреб безпосередньо  виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством  будь-якої форми власності. Об'єктом  такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження  держави, друга - залишається в розпорядженні  підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм  розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом  з тим в результаті розподілу  доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує  державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в  основному однаковий принцип  розподілу прибутку у вигляді  податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має  для всіх однакову міру вилучення (певна  частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між  державою і підприємством. Якщо вилучається  надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для  поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка  народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно  відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових  напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі  тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Сукупний суспільний продукт  у натуральній формі складається  із засобів виробництва (засобів  і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються  на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного  і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовим складом  фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення  особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності  до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу  розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і  необхідний продукт - це не тотожні  поняття, а отже, не синоніми.

У системі суспільного  відтворення необхідний продукт  формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт  набуває своєї завершеної форми  як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чином відбувається процес трансформації необхідного  продукту у фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї  маси вироблених верстатів одна частина  йде на заміщення спожитих засобів  виробництва, друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють  необхідний продукт, це тільки матеріальна  передумова останнього. Заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляє засоби виробництва, не створює необхідного  продукту. Насправді воно створює  матеріальний еквівалент необхідного  продукту, який потім трансформується  через обмін на життєві засоби.

Після реалізації продукції  необхідний продукт набуває грошову  форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через  суспільні фонди споживання безплатні  послуги. І тільки після всього цього  на стадії споживання необхідний продукт  набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо, необхідний продукт  послідовно набуває різні форми, виступає у вигляді натуральної  продукції, грошових доходів, товарів  і послуг, фонд життєвих засобів  виступає тільки у вигляді предметів  споживання і послуг, які безпосередньо  споживаються працівниками і членами  їх сімей. Іншими словами, це необхідний, а також частина додаткового  продукту на стадії споживання.

Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку можна  виділити товари і послуги разового користування та товари і послуги  тривалого користування.

До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і  зв'язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги.

До товарів і послуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового і культурного  призначення, одяг, взуття, білизна  тощо.

Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також  за формами розподілу. Серед них  є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької  діяльності суб'єктів: заробітна плата  тих, хто працює за наймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи, безпосередньо  не пов'язані з оцінкою результатів  праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального розвитку).

І нарешті, є доходи від  власності - дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна) частина  доходів перетворюється (в основному  через ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення  і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для  розширеного відтворення, економічного зростання.

Для будь-якого суспільства  першочергове значення має мотивація  економічної діяльності. Мотив означає  спонукальну причину з приводу  будь-якої дії. У цьому випадку  йдеться про те, що спонукає суб'єктів  до економічної діяльності, основним змістом якої є виробництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний  механізм економічної діяльності - поняття досить складне. Воно включає мету мотивації, суб'єктів виробничих відносин і об'єктів господарства, економічні інтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.

Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобах  Існування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює  потребу.

Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію  не лише з природою, а й між  собою. Отже, виникають суспільні  виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації - це забезпечення відтворення суб'єктів виробничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльності зникають.

Головним об'єктом господарювання, а також основним джерелом відтворення  суб'єктів виробничих відносин виступає національний доход.

У механізмі мотивації  поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів  відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.

Реалізувати економічний  інтерес підприємства означає виробити чистий продукт, створити прибуток, достатній  для стимулювання колективу і  розширення виробництва. Реалізувати  економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби в  матеріальних, соціальних і духовних благах.

Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу  доходів. Ця основа залежить від форм власності на засоби виробництва. Економічний  стимул, як правило, відбиває залежність одержання продукту в особисте розпорядження  суб'єкта від результатів його праці  або економічної діяльності.

Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати економічний інтерес підприємства.

Мотивація діяльності починається  не тільки з проголошення власності, досвід показує, що реалізація останньої залежить від пропорцій розподілу доходів, значну роль тут відіграє держава.

Оголошення певної форми  власності, в тому числі приватної, ще недостатньо для створення  мотивації економічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучати значну частину доходів  і підірвати мотиви до економічної  діяльності. Тому мотиваційний механізм діяльності залежить від створення  справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів: