Напрямки покращення системи планування та забезпечення технологічною остнасткою

     Раціональна організація роботи всіх допоміжних виробництв являється резервом стабілізації основного виробництва, збільшенням об’єму випуску продукції, дальшого росту продуктивності праці і підвищення ефективності роботи підприємства [25]. 

1.2 Задачі планування технологічною остнасткою та здійснення контролю 
 

     Функція планування в системі управління підприємством є однією з головних, центральних функцій, що визначає кінцеві  результати виробничо-збутової, економічної, фінансової й інвестиційної діяльності. У процесі планування визначаються основні напрямки розвитку підприємства. На основі маркетингових досліджень підприємство визначає види й обсяги продукції, що планує випускати, потребу в ресурсах та ефективність їх використання. Планування забезпечує підприємству основу для прийняття оптимальних управлінських рішень та знижує ризик, сприяє пошуку найбільш придатних напрямів дій.

     До  задач  планування на підприємстві належать:

• забезпечення технологічним обладнанням для виробничо-господарської діяльності;
• ефективне використання обладнання;
• забезпечення засобами і послугами радіо-телефонного зв'язку, їх монтаж і налагодження, монтаж охоронної сигналізації, експлуатація пересувних засобів радіозв'язку;
• обґрунтування оптимальних фінансових відносин з бюджетом і банками, а також іншими кредиторами;
• впровадження заходів з підвищення якості вугільної продукції, що виробляється;
• забезпечення ефективної роботи вентиляційних систем, газовилучувальних рекупераційних установок, водовідведення, знищення впливу фізичних та інших шкідливих факторів виробництва, відповідно до чинного законодавства, атестація робочих місць;
• ремонт та технічне обслуговування автомобілів, іншої автомобільної техніки та механізмі [19].

     Характерною особливістю планування як системи  свідомих рішень є те, що воно витісняє ринок у внутрішній діяльності підприємства. Це зумовлено такими двома моментами.

     По-перше, обмежена величина підприємства дає  змогу контролювати дії, що відбуваються в ньому, і таким чином максимально  зменшувати невизначеність ринкового  середовища та його негативні наслідки.

     По-друге, використовуючи планування, підприємство позбавляється тих витрат, які  пов'язані з купівлею та продажем.

     Завдання  технічної підготовки виробничого  процесу полягає в тому, щоб  забезпечити: встановлений профіль  і характеристику виробів, що випускаються на підприємстві; заданий об'єм і календарний план випуску продукції; обґрунтовані витрати на виробництво не в збиток якості продукції; потенційну можливість перебудови виробництва на випуск нової продукції і на збільшення обсягів її випуску; дотримання галузевих і міжгалузевих стандартів і нормативів.Виробник забезпечуєвиробництво і освоєння виробів. Для розробки нового виробу складають технічне завдання на проектування, в основі якого лежать результати науково-дослідних робіт, наукового прогнозування, аналізу досягнень техніки, вивчення патентної документації і вихідних вимог замовника [3,9].

     Технічне  завдання складається з:

• найменування і сфера застосування виробу;
• коротка характеристика особливостей його експлуатації;
• основа для розробки, мета і призначення розробки, її перспективність;
• джерела розробки;
• технічні вимоги.

     Значна  кількість груп, типів, видів ускладнює  планування, постачання і облік. Для  цього проводиться класифікація-угруповання  за типовими структурним, конструкторським і технологічним ознаками. За призначенням інструмент класифікують на:

     - обробний;

     - контрольно-вимірювальний;

     - технологічне оснащення.

     Коефіцієнт  технологічної оснащеності показує  скільки одиниць спеціальної  оснащеності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.

     Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність  технологічного процесу. Величі на цих  коефіцієнтів залежить, насамперед, від  типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнтами для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічні оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригінальних деталей та виробів, що проектуються [17].

     Після визначення обсягу конструкторських і  технологічних робіт розраховується і трудомісткість. Для цього необхідні  нормативи трудомісткості за групами  складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

     Основні засоби – це засоби праці, які мають  вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй не змінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється,частинами в міру спрацювання. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробної потужності підприємства [20].

     Кожен вид інструменту ділиться на класи. Технологічна оснастка ділиться на пристосування, штампи, лінійну оснащення. Кожен  клас ділиться на підкласи, групи, підгрупи, секції. Номенклатура універсального інструмента встановлюється централізовано і визначається її стандартами.

     Інструментальне господарство - це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті  придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної  оснастки, її обліком, зберіганням та видачею робочі місця. Поняття технологічної оснастки поширюється на всі види інструменту, а також на інші різноманітні пристрої. Інструментальне царство є одним з найважливіших елементів системи його обслуговування виробництва. Витрати на момент у масовому виробництві досягають 25-30%, а у дрібносерійному та одиничному - вартості устаткування. Питома вага цих витрат у вартості продукції складає відповідно 8-15%, 6-8% та 1,5-4 %.

     Підрозділи, що входять до складу інструментального  царства підприємства, виконують  відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається налагодженням інструментів та пристроїв, що виготовляються спеціалізованих інструментальних заводах, та виготуванням технологічної оснастки для власних потреб. інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонтом та відновлення спеціальної оснастки та інструменту загального користування. Весь придбаний, виготовлений та відремонтований власними силами інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, зберігання, облік та видача цехам-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони отримують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають та передають до центрального складу відпрацьований та зношений інструмент [1,15].

     Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху.

     Процес  управління інструментальним господарством  підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію  власного виробництва оснастки; організацію  експлуатації інструменту.

     Розрахунки  річної потреби в інструменті  здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиночному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстато годин роботи даного устаткування).

     Обсяги  власного виробництва технологічної  оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому  враховують, що потреби в інструменті  на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.

     В комплекс робіт по експлуатації технологічної  оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

оцінка  забезпеченності  технологічною остнасткою підприємства 
 

2.1 Характеристика фінансово-економічного стану підприємства 
 

     Фінансовий  стан підприємства (ФСП) - це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу й здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку на фіксований момент часу.

     В активах підприємства переважають  необоротні засоби. Їх питома вага дорівнює 83,61%. У складі необоротних активів  можна виділити основні засоби (10856 тис. грн.) Та незавершене будівництво (7505 тис. грн.). Наявність довгострокових фінансових інвестицій (196 тис. грн.) Вказує, що підприємство в майбутньому отримає прибуток від фінансової діяльності.

     Основну частину оборотних активів представляють запаси (3057 тис. грн.). Дебіторська заборгованість складає 2,63%, а грошові кошти відсутні, що вказує на не ліквідність підприємства.

     За  звітний період активи зменшилися на 5218 тис.грн. або на 23,5%. На це вплинуло зменшення як необоротних (4982 тис. грн.), Так і оборотних активів (237 тис.грн.). Необоротні кошти знизилися в основному за рахунок зміни вартості незавершеного будівництва. З'явилися грошові кошти в розмірі 1 тис. грн.

     Змінилася і структура активів. На частку необоротних активів припадає 79,97%, а на оборотні - 20,03%. Незважаючи на зменшення запасів на 133 тис. грн., Їх питома вага збільшилася і склав 17,21%.

     Переважання необоротних активів означає  низьку мобільність капіталу.

     Пасиви  мають наступну структуру: власний капітал -89,3%, довгострокові зобов'язання - 2,1%, поточні зобов'язання - 8,6%.

     Підприємство  має невеликий статутний фонд (1944 тис. грн.), В основному власні кошти (19 829 тис. грн.). Сформувалися за рахунок додатково вкладеного та іншого додаткового капіталу. Наявність непокритого збитку (535 тис. грн.) Говорить про нерентабельність підприємства.

     Довгострокові зобов'язання сформувалися в основному  за рахунок відстрочених податкових зобов'язань (453 тис. грн.).

     Підприємство  не має короткострокових кредитів банку. Поточні зобов'язання складаються з кредиторської заборгованості та поточних зобов'язань за розрахунками.

     На  кінець року зменшення пасивів викликало  зменшення власного капіталу (на 5165 тис. грн.) І довгострокових зобов'язань (на57 тис. грн.). Поточні зобов'язання практично не змінилися.

     Таблиця 2.1

     Аналіз  фінансової стійкості підприємства