Напрямки покращення системи планування та забезпечення технологічною остнасткою

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

      

    Пояснювальна  записка до курсової роботи:

    31 сторінок;

    4 таблиці;

    25 джерел  літератури.

    Об’єкт  дослідження – процес контролю та планування технологічної оснастки на  шахті «Павлоградська».

    Мета  роботи – оцінка та аналіз планування та контролю технологічної оснастки на підприємстві.

    Методи  дослідження: структурний метод економічного аналізу, табличний.

    Актуальність  роботи полягає в тому, що технологічна оснастка на підприємстві є важливим елементом для продуктивної праці трудового потенціалу. Від технологічної оснастки на підприємстві залежить ефективність праці трудового колективу, тому процес контролю та планування технологічної оснастки єдуже важливим на підприємстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ПЛАНУВАННЯ, КОНТРОЛЬ, ТЕХНОЛОГІЧНА ОСТНАСТКА, ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ, ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ, ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ, ОСНОВНІ ФОНДИ. 

ЗМІСТ

ВСТУП            6

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи планування на підприємстві

1.1  Поняття та сутність плануваннятехнологічною остнасткою  8

1.2 Задачі планування технологічною остнасткою та здійснення

контролю            12

Розділ 2оцінка забезпеченності технологічною остнасткою підприємства

2.1 Характеристика фінансово-економічного стану підприємства  17

2.2 Аналіз забезпечення технологічною остнасткою підприємства  21

Розділ  3 Напрямки покращення системи  планування та забезпечення технологічною остнасткою    27

ВИСНОВОК           30

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ       33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     Можливість  планування як конкретного виду діяльності обумовлена природою підприємства та визначається загальними умовами господарювання. Поняття «планування діяльності підприємства» має два аспекти. Перший — загальноекономічний, з точки зору загальної теорії підприємства. Другий — конкретно-управлінський, з погляду функцій менеджменту.

      Із загальноекономічної точки зору планування розглядається як механізм, що замінює ціни та ринок у внутрішньому середовищі підприємства. У межах ринкової системи господарювання головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги та способи виробництва й споживання товарів. Підприємство як учасник ринкової системи також вимушене підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції, оскільки воно не має можливості скасувати їх дію. Але у внутрішньому середовищі кожного підприємства механізм цін витіснений свідомими діями та авторитетними рішеннями власників та менеджерів. Керівники свідомо визначають головні напрямки внутрішньої діяльності підприємства. Підприємство ґрунтується на системі планових рішень. Поведінка та діяльність працівників визначаються та контролюються керівництвом підприємства [10].

      За  допомогою планування керівники  підприємств встановлюють напрямки діяльності, виконання яких забезпечує єдність мети і завдань для  всіх його виробничих підрозділів та працівників. Управління підприємством є процесом планування, організації, мотивації та контролю, необхідних для того, щоб сформулювати мету діяльності підприємства та шляхи її досягнення.

      В управлінні господарською діяльністю підприємства планування займає основне місце, вбираючи в себе організаційний початок всього процесу реалізації обґрунтованих напрямів подальшого розвитку підприємства.

Все це свідчить про актуальність вивчення питань, пов’язаних з планування діяльності підприємства.

      Основними економічними перетвореннями є реалізація на практиці принципів само - планування, самозабезпечення, самоуправління. При  цьому, принципи самофінансування та матеріальної відповідальності за кінцеві результати господарської діяльності підприємств можуть бути в певній мірі реалізовані при умові надання трудовим колективам широкої самостійності.

      Виконання даної умови можна досягнути  за рахунок гармонійного об’єднання всіх напрямків діяльності підприємства в єдиний збалансований механізм. Створити такий механізм можна на основі центральної функції управління — планування, тому що планування є важливою частиною комерційної, економічної та соціальної діяльності [16,5].

     Планування  — це не просто уміння передбачити  усі необхідні дії. Це також спосіб передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, і можливість їх успішно вирішити.

     В ринкових умовах господарювання розробка планування виробництва, продажу продукції, інші організаційні кроки є такими, що значно підвищують ефективність економічної  діяльності підприємства. Складання плану виробництва є головним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньо - виробничого планування [6]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

Теоретичні  основи планування на підприємстві 
 

1.1  Поняття та сутність планування технологічною остнасткою 
 

     Під плануванням слід розуміти продумане  визначення і систематизацію факторів, які забезпечують успішну діяльність підприємства. Планування пов’язане з визначенням і постановкою цілей організації, виробленням політики, методів, стратегії і тактики, необхідних для їх досягнення.

     Планування  — складна високоорганізована форма суспільного впливу на соціально-економічні системи, якими є підприємницькі структури. Воно полягає у визначенні на базі прогнозних наукових розробок цілей, потреб і параметрів розвитку системи, які розглядаються як орієнтири для суб’єктів господарювання.

     Планування, незалежно від того, довгострокове  воно чи короткострокове, носить науковий характер, базується на теорії суспільного  відтворення й охоплює всі  основні аспекти економічного та соціального розвитку суспільства, науку, культуру, охорону здоров`я, освіту та ін.

     Сутність  довгострокового планування розкривається  при аналізі та виявленні перспективних  змін у житті суспільства, у розвитку виробничих сил, науки й техніки. Таким чином, з допомогою науково-дослідницької  діяльності розробляється основа довгострокового управління процесами відтворення.

     Короткострокове планування підпорядковане досягненню певного результату відповідно до умов, що склалися, та веління часу [24,21].

     Ефективність  виготовлення і випуску конкурентоспроможної продукції з мінімальними затратами, безперебійна виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки раціональної організацією технологічних процесів, але і високим рівнем технічного обслуговування основного виробництва і всіх підрозділів виробничої інфраструктури.

     Американський економіст Рассел Акофф стверджує, що планування є не одноразовим актом, а процесом, який не має явно вираженого початку та кінця. Цей процес наближається до завершення, але ніколи не досягає  його з двох причин. По-перше, існує  можливість нескінченно переглядати раніше прийняті рішення, проте необхідно коли-небудь починати діяти, і це змушує рано чи пізно зупинитися на якомусь варіанті. По-друге, поки ведеться планування, змінюється й система, для якої воно здійснюється, і навколишнє середовище, а всі такі зміни повністю врахувати неможливо. Це комплекс причин, які вимагають постійного коригування й оновлення планів.

     Процес  планування пов’язаний, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з другого – зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Узагальнюючи все вищезазначене, можна дати визначення поняття «планування».

     Інфраструктура  підприємства – це комплекс підрозділів  і служб, головне завдання яких зводиться  до забезпечення нормального функціонування основного виробництва і сфер діяльності підприємства.

     До  інфраструктури відносяться господарства:

• інструментальне;
• енергетичне;
• транспортне;
• ремонтне;
• складське;
• тарне.

     Склад і масштаби інфраструктури залежать від типу виробництва, номенклатури і об’єму випуску продукції, рівня спеціалізації і кооперації, розмірів підприємства і його виробничих зв’язків.

     Для виконання функцій технічного обслуговування на підприємстві створюється ряд  цехів і господарств, які безпосередньо  не приймають участі в створенні  продукції [22].

     Інструментальне господарство – забезпечує підприємство постачанням, проектуванням, плануванням, виготовленням, зберіганням, обліком і ремонтом необхідного підприємству інструмента з доставкою його на робочі місця.

     Ремонтне  господарство забезпечує підтримку  в технічно-справному стані великого, а часом складського парку технічного обладнання основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і модернізації.

     Енергетичне господарство – так як сучасні  виробництва являються крупними споживачами палива, газу, води, зрідженого повітря, то енергетичне господарство займає значне місце в виробничій інфраструктурі. Енергетичне господарство забезпечує енергією основні, допоміжні цехи і всі підрозділи і служби підприємства [18].

     Транспортне господарство – виконує великий  об’єм транспортно-складських, погруз очно -розвантажувальних робіт по виконанню внутрішнього і зовнішнього вантажообігу.

     Складське і тарне господарство – забезпечує зберігання запасів сировини і матеріальних ресурсів, готової продукції.

     У допоміжних виробництвах на промислових підприємствах в теперішній час зайнято біля 50% робочих:

• інструментальне;
• ремонтне;
• енергетичне;
• транспортне;
• складське;
• інше.

     Високий рівень організації робіт по обслуговуванню основного виробництвау великий мірі залежить від ступеня технологічної оснащеності і являється передумовою підвищення ефективності і якості любого виробництва. Тому комплексна механізація і автоматизація потрібна не тільки основним цехам, але і допоміжним і обслуговуючим, тому що там поки що застосовується багато ручної праці [23].

     Вся система технічного обслуговування або інфраструктури підприємства повинна  відповідати таким вимогам:

1. Забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції при мінімальних затратах
2. Здійснювати техніко-економічну і організаційну регламентацію процесів обслуговування
3. Носити профілактичний характер
4. Забезпечує гнучкість і мінімальну перебудову при переході основного виробництва на випуск нової продукції

     Таким чином допоміжні господарства вимагають  високої організації, адекватної рівню  основного виробництва [7,8].

     Основні напрямки вдосконалення допоміжних господарств в рамках підприємства:

• централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування і їх спеціалізація, що створює умови для використання найбільш потужного прогресивного обладнання, наукових методів організації виробництва і праці, високопродуктивної технології;
• механізація і автоматизація технологічних процесів;
• раціоналізація управління;
• поліпшення нормативної бази;
• обґрунтоване планування чисельності працівників;
• розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу;
• використання стимулюючих систем оплати праці;
• створення комплексної технології;
• впровадження і вдосконалення форм господарського розрахунку, яке основане на ринкових відносинах.