Людський капітал, визначення значення цього фактору виробництва для світу та України, шляхи його формування

    До  певного часу була поширена концепція  щодо зниження ролі людини у системі  автоматизованого виробництва, пристосування  чи примусового підкорення її все  більш досконалій техніці. Ця концепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.

    Роль  людини при всіх глибоких змінах у  техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.

    Всупереч  економістам, які перебільшують  роль уречевленої в засобах виробництва  праці та принижують живу працю людини, на мою думку, пріоритет належить останній, саме людина є головною продуктивною силою суспільства.

    Науково-технічний  прогрес постійно вносить зміни в продуктивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає.

    Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уречевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робоча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не використовуватимуться.

    Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії  людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності [11,с.102].

    Відбувається  паралельний розвиток засобів виробництва і людини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще вищий рівень.

    Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структури. Зростає додатковий робочий час, за який створюється додатковий продукт - джерело розширеного відтворення виробництва.

    У той самий час хоч відносно і скорочуються, проте абсолютно  зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтворення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства.

    З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як загальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили.

    Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкретно-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як головний фактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей.

    Виробничі відносини - це відносини людей у процесі виробництва. Панівні виробничі відносини визначають суспільно-економічний тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіталіст і найманий робітник, колективний власник у системі соціально-організованого ринкового господарства). Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системі суспільного виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інтереси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або економічних методів [7,с.161].

    У процесі розвитку суспільства як соціально-організованого ринкового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококваліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання про поліпшення умов життя і праці людей, розвиток освіти, підвищення кваліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.

    Відміною рисою сучасних розвинутих країн є широке використання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У провідних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Розвиток людського  капіталу в Україні  та у світі 

    На  сучасному етапі формування нової економічної моделі України розвиток й формування людського капіталу стає все більш важливим, бо від цього залежать основні чинники економічного росту. На сьогодні вчені-економісти всього світу дійшли висновку про необхідність зміни сучасної економічної системи, яка породжує чималі соціально-економічні загрози для населення й не враховує саме людський чинник. В основі нової економічної моделі мають бути покладені невичерпні й гнучкі ресурси, якими в наш час є знання, інтелект та творчий потенціал людини. Виходячи з цього Україні потрібно розробити таку стратегію залучення людського капіталу до економічної діяльності, яка б сприяла стабільному й прогресивному економічному зростанню. 

    В умовах переходу до постіндустріального суспільства поступово, але істотно змінюються усі параметри людського розвитку, а одночасно з ними й система продуктивних сил. На перше місце серед чинників виробництва виходить людський капітал. Відбуваються зміни в уявленнях про структуру та роль складових сукупного капіталу. За оприлюдненими розрахунками у світі нагромаджено: 

    - виробничого капіталу – 95 млрд. дол. (17%); 

    - природного капіталу – 90 млрд. дол. (16%); 

    - людського капіталу – 365 млрд. дол. [14,с.109].

    На  мою думку найбільш важливим є розвиток інтелектуального капіталу. З досвіду розвинених країн світу можна винести, що найважливішими напрямками політики розвитку інтелектуального капіталу є:

    - утвердження принципу пріоритету цінності людського творчого потенціалу як основного в новій економічній політиці;

    - прийняття принципу індивідуального розвитку людини;

    - формування й розвиток активної поведінки особистості, її здатності до конкуренції, встановлення принципів самостійності та самовідповідальності, розвиток її прагнення до реалізації свого творчого потенціалу;

    - поступове звільнення всіх сфер економіки України від некваліфікованої робочої сили;

    - поширення різноманітних методів й форм організації й стимулювання праці, характерних для творчої діяльності;

    - поступове вирівнювання загальної освіти й підвищення її рівня і якості. Це модернізація матеріально-технічної бази, підвищення мотивації викладачів до поліпшення якості навчання, посилення контролю за якістю знань, вдосконалення організації навчального процесу й посилення рівня практичної підготовки;

    -  прийняття нової соціальної і економічної політики, яка б дала доступ до знань усім верствам населення, незалежно від статку. Сюди відноситься розвиток системи доступних кредитів на освіту, вдосконалення бази державного бюджету й приведення його у відповідність з усіма нормативно-правовими актами;

    - вдосконалення системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

    - забезпечення рівномірного розвитку освітньої інфраструктури в усіх регіонах України;

    - стимулювання населення до здобуття вищої освіти всіх спеціалізацій.

    Але необхідно також прийняти до уваги  й інші фактори розвитку людського  капіталу. Бо без врівноваженої політики в усіх сферах неможливе стабільне  економічне зростання країни. З цією метою треба врегулювати різноманітні соціально-економічні умови.

    Однією  з умов є забезпечення стабільного  й прогресивного зростання обсягу реального ВВП у кожному регіоні  й в усій країні в цілому. Досвід розвинених країн свідчить, що високі темпи економічного зростання призводять по появи сприятливих можливостей підвищення рівня освіти й зміцнення його здоров’я [17,с.699].

    Іншою умовою є підвищення рівня доходів населення, а саме заробітної плати необхідної для поліпшення рівня життя нації і створення стабільної економічної основи для збільшення інвестицій в людський капітал. В той же час треба привести до мінімуму диференціацію доходів населення, яка стримує економічні можливості людського капіталу.

    Тобто становлення людського капіталу залежить від багатьох факторів, які пов’язані між собою в складну систему. І для його вдосконалення необхідне всебічне вирішення питань виробництва і розподілу товарів і послуг, одночасно з урегулюванням питання формування і використання творчих здібностей й можливостей людини.

    Таким чином, ми бачимо актуальність та необхідність подальшого вивчення проблеми формування, розвитку та використання людського капіталу з метою вдосконалення й зміни існуючої економічної моделі України.

     Формування  ринкового середовища в Україні  і загострення міжнародної конкуренції на тлі всеохоплюючої глобалізації об’єктивно вимагають кардинально змінити погляди на джерела і чинники економічного зростання національної економіки. Утвердження в розвинених  країнах „нової економіки”, що базується на знаннях та інноваціях, використанні інформаційних технологій, підштовхує до усвідомлення того, що пошук невикористаних резервів, оптимальних шляхів для ефективного довгострокового розвитку України слід вести у площині визнання теорії людського капіталу та реального запровадження її провідних положень у практику ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвестування у розвиток людського капіталу.

     На рубежі XX і XXI століть світова наукова думка сформувала принципово новий погляд на цивілізаційний прогрес. Нова парадигма розвитку на перший план висуває не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського потенціалу при збереженні навколишнього середовища. Людина, її потреби і розвиток визнаються основними передумовами прогресу, а отже, і змістом соціально-економічної політики кожної держави [11,с.101].

    За  даними Доповіді про розвиток людини в 2010 р. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) України підвищився з 0,69 у 1990 році до 0,71 у 2010 році, помістивши нашу країну на 69 місце серед 169 країн (разом з Гонконгом). Взагалі-то, з 1990 року середнєсвітовий ІРЛП зріс на 18% та на 41% в порівнянні з 1970 роком. Однак це зростання відбулося завдяки розвинутим та економічно сильним країнам, що розвиваються. Зараз близько 1,7 млрд. людей в 104 країнах живуть в умовах багатомірної бідності, тобто в умовах значного відставання не менше треті показників забезпечення здоров'я, освіти та рівня життя. Проте це спричинила і світова фінансово-економічна криза, через яку 34 млн. людей лишилися без роботи та 64 млн. почали жити на доход менший, ніж 1,25 дол. США в день [10,с.20].

    Саме  людський капітал є найвагомішим ресурсом інформаційної економіки, економіки знань. Так, за окремими підрахунками вчених, на початку ХХІ ст. вартість сукупного національного багатства  всіх країн світу складала 550 трлн. дол. США, з яких 365 трлн. сформовані завдяки людському капіталу, а на природний та відтворювальний капітал припадало 90 та 95 трлн. дол. США відповідно [1,с.127].

    Саймон  Кузнець зробив висновок, що прискорення  економічного зростання відбувається з інвестиціями в нововведення, в інноваційні технології, нові товари та техніку. Одним з перших він відкрив роль "людського капіталу" в економічному зростанні, відзначивши, що саме люди з їх талантами, вмінням та досвідом є найголовнішим капіталом країни.

     Так, як людський капітал — базис інноваційної економіки, то важливо звернути увагу  на такі дані. Е. Денісон визначив, що на економічне зростання більш всього впливає підвищення продуктивності праці (68%), в тому числі інновації — 28%, капіталу – 19%, освіти — 14%, ефективне використання ресурсів 17%, економією від масштабу – 9%, а вже потім збільшення трудозатрат (32%).

     Серед сучасних концепцій можна виокремити теорію інтелектуальної технології Ф. Хайека. Він вважав, що "практично кожний індивід має певні переваги щодо інших у тім розумінні, що він володіє унікальною інформацією".