Людський капітал, визначення значення цього фактору виробництва для світу та України, шляхи його формування

    Л. Туроу включає в поняття людського  капіталу "виробничі здібності, обдарування  і знання" людини, а також таку специфічну характеристику як "повага до політичної і соціальної стабільності".

    Ф. Махлуп відносить до людського капіталу будь-які "вдосконалення", що "збільшують фізичні або розумові здібності людини".

    В Україні відома концепція людського  капіталу, яку запропонував американський економіст Дж. Кендрик. На його думку капітал — це "здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи не ринкові форми доходу". Виходячи з такого визначення капіталу, вчений поділяє його на дві основні складові — речовий і неречовий капітал, а кожна з цих частин, у свою чергу, поділяється на капітал втілений і не втілений у людях. Людським капіталом у цій структурі буде втілений у людях речовий і неречовий капітал.

    Речовий капітал, втілений в людях, — це капітал, одержаний шляхом вкладень у формування та виховання людини. У традиційних поглядах на людський капітал такі вкладення розглядаються виключно як споживання і їх не вважають інвестиціями. На думку Дж. Кендрика "непослідовно кваліфікувати витрати на освіту людини як інвестиції, а витрати на формування людської істоти, чий розум і рефлекси одержують освіту і тренування, не вважати інвестиціями" [4,с.48].

    Неречовий капітал, втілений в людях, — це витрати  на освіту та професійну підготовку людини, її здоров'я, а також на мобільність  трудових ресурсів. На перший погляд, це трактування неречового капіталу, втіленого в людях, ідентичне концепції людського капіталу Г. Беккера. Проте трактування інвестицій Дж. Кендриком має свої особливості, передусім у розумінні інвестицій у освіту та професійну підготовку.

    Дж. Кендрик відносить до втіленого в людях неречового капіталу так звані загальноосвітні й практичні знання. Загальноосвітні знання, що складають основну масу всіх наявних у природі знань, складаються із знань інтелектуальних і духовних. Різниця між ними полягає в тому, що інтелектуальні — це знання про навколишній світ, людське суспільство і культуру, а духовні — це знання про місце та призначення людини у світі і її головні життєві цінності, й інтелектуальні, та духовні знання людина одержує за допомогою будь-якої гуманітарної освіти, включаючи, наприклад, релігійну освіту. Однак хоча гуманітарна освіта, за визнанням самого Дж. Кендрика, здатна приносити "дохід лише в негрошових, психологічних формах", на його погляд, ця обставина "не позбавляє нас підстав кваліфікувати створений нею (освітою) запас знань як капітал". Практичні знання ("ноу-хау") розраховані на те, щоб підготувати людей до конкретних видів трудової діяльності. Людина отримує такі знання частково за рахунок освіти, але головним чином за рахунок професійної підготовки. Саме практичні знання, одержані в процесі навчання і професійної підготовки, "спеціально спрямовані на збільшення здатності людини створювати дохід".

    Крім  цих двох основних видів знань, Дж. Кендрик відносить до інвестицій у людський капітал "знання, призначені для розваг" в тій частині, якою вони сприяють отриманню психологічного ефекту, а також знання, одержані шляхом "практичного досвіду, що здобувається під час роботи, відпочинку та роздумів" [4,с.49].

    Щодо  інших компонентів, які складають  втілений в людях неречовий капітал, Дж. Кендрик застосовує визначення, аналогічні традиційному підходу в трактуванні змісту людського капіталу, але до інвестицій у здоров'я людей він відносить також витрати держави на охорону навколишнього середовища. Очевидно, це є наслідком посилення у всьому світі уваги до проблем екології.

    Виникнення  і широке розповсюдження в економічній  науці альтернативних концепцій  людського капіталу викликане існуючими  реаліями ринкової економіки, які останніми  роками все помітнішими стають і у нашій країні.

    Альтернативні концепції людського капіталу намагаються  врахувати весь спектр якостей людини, які можуть приносити доходи, і  які не враховувалися при традиційному підході. Щоправда, у традиційному підході  повністю не заперечується вплив  природних здібностей на розмір доходу. Однак, визнаючи вплив здібностей людини на розмір її доходів, представники традиційного підходу відводять їм другорядну, несуттєву роль. Природні здібності вони вважають лише передумовою, від якої залежить ефективність навчання чи підтримання здоров'я. А дехто з прихильників традиційних поглядів взагалі заперечує подібний вплив. Наприклад, Т. Шульц стверджує, що "все більш сумнівним є те, що значна частина заробітків, які ми приписуємо освіті і вищій освіті, може бути економічною рентою на природжені здібності" [18].

    При альтернативному підході природні здібності і якості людини у справі одержання грошових доходів оцінюються дуже високо. Деякі вчені вважають міру їх впливу навіть більшою, ніж вплив оствіти.

    Отже, продуктивні якості і характеристики людини визнані особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу і матеріальних ресурсів, і що вони, подібно фізичному капіталу, забезпечують своєму власнику грошовий дохід.

    Підсумовуючи  різні підходи до дослідження і визначення категорії "людський капітал", можна дати таке його визначення:

    Людський  капітал — це сформований або  розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

    Слід  звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:

    - по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

    - по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

    - по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;

    - по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків. 

    2. Структура людського  капіталу. Людина  як елемент продуктивних сил, суспільних відносин 

    До  складових людського капіталу відносять:

    -                     капітал освіти – інтелектуальний капітал;

    -                     капітал здоров’я;

    -                     капітал культури (споживчий та високодуховний);

    -                     капітал соціально-психологічний [9,с.168].

    На  сучасному етапі формування нової  економічної моделі України розвиток й формування людського капіталу стає все більш важливим, оскільки від цього залежать основні чинники  економічного росту. У зв'язку з цим, на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і, власне, сама людина - її інтелектуальний потенціал. Вже зараз у всіх країнах людський капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основи виробництва цього потенціалу.

    Як  складна інтелектуальна сфера управління, освіта та професійна підготовка є  тією рушійною силою, яка за належної організації має стати визначальним чинником економічного та соціального розвитку на всіх рівнях.

    Причина такої уваги полягає в розумінні  того, що найважливішою цінністю і  основним капіталом сучасного суспільства  є людина, здатна до пошуку і освоєння нових знань, прийняття нестандартних  рішень. Рівень освіти та професійної підготовки є одним із найвагоміших критеріїв, які характеризують сукупний людський капітал.

    Разом з освітою найбільш важливими  є капіталовкладення в здоров'я. Це призводить до скорочення захворювань  і смертності, продовження працездатного  життя людини, а отже, часу функціонування людського капіталу. Стан здоров'я людини – це його природний капітал, частина якого є спадковою, а інша – придбаною в результаті витрат самої людини і суспільства. Протягом життя людини відбувається знос людського капіталу. Інвестиції, пов'язані з охороною здоров'я, здатні уповільнити цей процес.

    Однією  з провідних ланок нарощування  людського капіталу виступає освіта, одним із завдань якої є формування культури праці молодої генерації працівників. Економічні та політичні перетворення вимагають від громадян відповідного рівня культури, який, у свою чергу залежить від ставлення суспільства до національної системи виховання та овіти [13,с.182].

    Культура  праці – це важлива овітньодіяльнісна  оціночна характеристика людського капіталу, тому, що, з одного боку, відповідає овітньому рівню, а з іншого – трудовій вихованості, яка безпосередньо виявляється у процесі трудової діяльності людини. Структурні елементи культури праці утворюють своєрідну систему, результатом функціонування якої стає нарощення людського капіталу, а сам процес формування культури праці виступає як один із видів інвестицій, зроблений людиною на особистісному рівні нарощення людського капіталу.

    Соціальний  капітал – потужний чинник утвердження  громадянського суспільства, проте на сучасному етапі розвитку української психології ще не вироблено психологічного інструментарію для його вимірювання. У рамках психологічної науки соціальний капітал розглядають як доступність для особистості ресурсів, що містяться в мережі соціальних контактів. Соціальний капітал, будучи атрибутом окремого індивіда, виступає як його індивідуальний ресурс, оскільки виявляється в можливості доступу до ресурсів інших осіб.

    Соціальний  капітал в сучасній соціальній та політичній психології останні дисятиліття досліджують у контексті міжособових зв'язків, цінностей, норм, соціальної участі та ресурсів особистості. Соціальний капітал є психологічним ресурсом окремої особи, основою якого є індивідуальні цінності [17,с.701].

    Людина  як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

    Людина  як біосоціальна істота є часткою  і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства [7,с.161].

    Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорувати й того, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей усім людям - один з основоположних принципів розвитку суспільства.

    В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор виробництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначення поняття "робоча сила".

    Робоча  сила - це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це означає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.

    Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує людину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інтересів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "особистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціонування їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяльності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного прогресу.

    Категорія "суб'єктивний фактор" - ширша, ніж "людський фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих індивідів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні прояви людського, суб'єктивного факторів, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних відносин, втілених у цих поняттях.

    Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління [12].