Людський капітал, визначення значення цього фактору виробництва для світу та України, шляхи його формування

     Зміст 

Вступ…………………………………………………………….…………………3

1. Сутність  людського капіталу. Концепції людського капіталу……………...5

2. Структура  людського капіталу. Людина як  елемент продуктивних сил, 

суспільних  відносин……………………………………………………………..13

3. Розвиток  людського капіталу в Україні та у світі…………………………..20

Висновки…………………………………………………………………………27

Список  використаних джерел…………………………………………………..29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

    Актуальність  теми. Перехід до інформаційного суспільства передбачає переміщення інформації, знань та умінь в основу економічного розвитку держави. Головним фактором виробництва виступає саме людина з її досвідом, трудовим та інтелектуальним потенціалом, що виражається категорією людського капіталу.

    В України є два шляхи подальшого розвитку: залишатися країною периферії чи виходити на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Для другого варіанту необхідно усвідомити, яке місце в економічному зростанні займає людський капітал, чому саме цей фактор виступає найголовнішим у сучасному світі, що потрібно реформувати для розвитку людського капіталу.

    І хоча в останній час ця тема турбує багатьох, залишаються не до кінця  вивчені питання сутності людського капіталу, його значення для України.

    Актуальність  теоретичних досліджень людського  капіталу як фактора розвитку та зростання економіки особливо очевидна, якщо врахувати, що економічний розвиток йде шляхом до економіки знань, до того ж вони є новітнім напрямком і в українській науці як у теоретичному, так і в конкретно-кількісному вимірі. Актуальність дослідження пояснюється також відсутністю в науковій літературі єдиної думки щодо політекономічної сутності людського капіталу і його структури.

    У витоках теорії людського капіталу стоять класики економічної думки: В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. Міль та інші. Дослідження сутності і форми продуктивної сили людини й у наступні історичні часи знаходилося в центрі економічної науки і пов‘язано з іменами Ж.-Б. Сея, Дж. МакКуллоха, Н. Сеніора, Г. Маклеода, Дж. Волша тощо. Але визнання продуктивних здібностей людини як особливого виду капіталу, а саме як капіталу людського первісно пов’язане з іменами Т. Шульца, Г. Беккера, які ввели у політекономію поняття людського капіталу, а пізніше – з іменами Г.Р. Боуена, Л. Туроу, Й. Бен-Поретта, М. Блауга, Дж. Кендріка та інших.

    В Україні критичний аналіз концепції  людського капіталу значно запізнився. До помітних досліджень людського капіталу в Україні варто віднести роботи О.А. Грішнової, В.А. Денесюка, І. Каленюка, П.П. Крайнєва, П.П. Цибулева, А.А. Чухна  та інших, але в цілому ця тема залишається вивченою недостатньо.

     Метою дослідження в курсовій роботі є вивчення категоріальності людського капіталу, визначення значення цього фактору виробництва для світу та України, шляхи його формування.

     Об’єктом дослідження є людський капітал.

      Предметом дослідження є теоретична сутність людського капіталу та його роль у формуванні та розвитку інтелектуального потенціалу світової економіки в умовах глобалізаційного середовища.

      Основними задачами дослідження є:

• аналіз сутності і еволюційних підходів до вивчення людського капіталу;
• аналіз структури людського капіталу;
• аналіз специфіки розвитку людського капіталу в світі та в Україні та обґрунтування необхідності комплексу стратегічних заходів щодо його удосконалення.

      Теоретична цінність роботи полягає в об’єднанні і узагальненні матеріалів різних видань та поглибленні власних знань стосовно предмету дослідження. 
 
 
 
 
 

1. Сутність  людського капіталу. Концепції людського капіталу

      Для раціонального використання людського  капіталу перш за все потрібно визначити саму суть даної категорії. На сучасному етапі досліджень науковці досі не мають єдиного визначення поняття “людського капіталу”. Узагальнивши усі існуючі концепції, людський капітал можна визначити як запас природних або набутих внаслідок інвестування здібностей, навичок, досвіду, знань, інформаційної культури, мотивації та мобільності, використання яких в економічний діяльності дає йому вищі прибутки [5, с.311].

    Виходячи  з наведеного визначення, людський капітал має певний ряд особливостей, які потрібно враховувати при використанні даного виду капіталу та формуванні стратегічних перспектив його розвитку, а саме:

    - людський капітал є основною цінністю суспільства, а також визначальним фактором економічного розвитку;

    - формування людського капіталу потребує значних витрат усіх видів ресурсів, як матеріальних, так і не матеріальних;

    - людський капітал має накопичувальний характер;

    - як і будь-який інший вид капіталу, людський капітал може змінювати свої економічні та фізичні властивості;

    - людський капітал є невід’ємним від його носія, який також повністю контролює його використання.

    В теоретичному аспекті слід розрізняти поняття "людський капітал" за трьома рівнями:

    - на особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом;

    - на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток отримується від ефективного використання всіх видів капіталу;

    - на макроекономічному рівні людський капітал включає накопичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень включає в себе всю суму людського капіталу всіх підприємств та всіх громадян держави (за виключенням повторного рахунку), так само, як і національне багатство включає в себе багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб [15,с.172].

    Теорія  людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок  та природних здібностей людей. Принципові ідеї такої залежності висловив ще А. Сміт. Передвісником цієї теорії стали наукові праці видатного радянського вченого-економіста академіка С.Г. Струміліна, який теоретично обґрунтував значення для народного господарства розвитку освіти і одним з перших спробував дати кількісну оцінку впливу освіти на ефективність праці і виробництва. Бурхливого розвитку теорія людського капіталу набула в другій половині нашого століття завдяки роботам американських вчених Г. Беккера, Я. Мінсера, Т. Шульца та інших. Офіційною датою народження цієї теорії традиційно вважається жовтень 1962 p., коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу. Однак за цей недовгий час нова теорія здобула багато прихильників і загальне наукове визнання. Підтвердженням цього стало присудження в 1992 р. Нобелівської премії в галузі економіки Г.С. Веккеру за значний внесок у розробку і популяризацію ідей теорії людського капіталу.

    З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно підвищити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров'я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал.

    Теорія  людського капіталу виникла на основі попереднього розвитку економічної  науки. Передусім вона пов'язана  з розвитком концепції капіталу. Ще за часів зародження капіталістичних  відносин у роботах класиків політичної економії при визначенні змісту поняття "капітал" зустрічаються спроби віднести до нього саму людину або її здібності. В. Петті першим висловив ідею про те, що люди з їхніми виробничими здібностями являють собою багатство. На його погляд "вбачається розумним те, що ми звемо багатством, майном чи запасом країни і що є результатом попередньої чи минулої праці не вважати чимось відмінним від живих діючих сил, а оцінювати однаково".

    А. Сміт, визначаючи суть основного капіталу суспільства, відзначав, що він на рівних складається не лише із машин, споруд та землі, але також "із набутих корисних здібностей всіх громадян чи членів суспільства".

    Для західної економічної науки XIX —  початку XX ст. вже досить характерними стають спроби вчених трактувати людину або її знання і здібності до праці як капітал. В цей час виділились два основних підходи до визначення зв'язку людини, її знань і здібностей з капіталом [9,с.172].

    Прихильники теорії трьох факторів виробництва (В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршалл, Дж. Мілль, В. Рошер, Г. Сіджуік) беззаперечно відкидають ідею включення самої людини з її природними якостями до категорії капіталу. Але при цьому вони схильні розглядати як складову частину капіталу чи багатства людські знання і здібності до праці. За словами Дж. Мілля, "сама людська особа... не є капіталом. Людина є ціллю, заради якої існує багатство. Але її набуті здібності, що виступають лише як засіб і реалізуються лише через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу. На основі такого підходу до проблеми взаємозв'язку людини, її здібностей до праці і капіталу виникли традиційні визначення поняття «людський капітал», серед яких і визначення Г. Беккера.

    Інший напрямок в економічній науці  складають праці вчених, що відносять  саму людину з її природженими якостями до капіталу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер та ін.). Вони оцінювали людину як елемент капіталу, і як розвиток їх трактувань виникли так звані альтернативні, або розширюючі теорії людського капіталу. Означення «розширюючі» доречніше в цьому випадку, оскільки у більшості ці теорії не заперечують традиційні, але і не обмежуються лише ними, розширюючи тим самим зміст поняття «людський капітал».

    Поява і розвиток альтернативних концепцій  людського капіталу багато в чому пов'язана з роботами відомого американського економіста першої половини XX ст. І. Фішера, зокрема його теорії "всеосяжного капіталу". Ця теорія виникла в період тотального панування в духовному і суспільному житті американського суспільства ідей прагматизму. З позицій цих ідей стверджувалося, що істиною в цьому світі є лише те, що відповідає практичним цілям і завданням життя. Стосовно економіки робився висновок, що діяльність людей повинна бути спрямована виключно на досягнення практичного результату і життєвого успіху. Д. Д'юі, один із найвідоміших провідників ідей прагматизму, навіть оголосив успіх критерієм моральності [5,с.113].

    За  цих умов багато хто став визначати  цінність будь-якої речі, знання, вчинку виключно її практичною корисністю і  доцільністю.

    Чітко виявився вплив ідей прагматизму і в концепції "всеосяжного капіталу" І. Фішера. Відкинувши теорію трьох факторів виробництва, він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід. Він доводив, що людина, як і інші корисні матеріальні об'єкти, входить до складу капіталу, пояснюючи це так: "Вона (людина) так само матеріальна, як матеріальні кінь чи бик. Людина може належати іншій особі (у випадку рабства) або ж самій собі. І в тому, і в іншому випадку вона корисна своєму власникові".

    Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. Їх автори включають у поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей, не лише їхню здатність до праці, але і фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості і здібності людей. Для них людським капіталом є, наприклад, такі якості, як фізична сила і зовнішня привабливість, вміння встановлювати і підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, вірно поводитися тощо. При цьому зазначені якості й здібності людей у структурі людського капіталу для прихильників альтернативного підходу відіграють якщо не більше, то в усякому разі і не менше значення, ніж рівень освіти або здоров'я людини.

    В альтернативних теоріях, як і в традиційних, немає одностайності в питаннях визначення змісту поняття "людський капітал". С. Фішер, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі вбачають у людському капіталі передусім природжені здібності і талант людини, а потім уже її освіту і набуту кваліфікацію [12].