Лекции по "Экономической теории"

Серед тих, хто обґрунтував теорію економіки пропозиції, були американські вчені А.Лаффер і Р.Мандель. Вони виходять з того, що головною є пропозиція чинників виробництва, а не попит на них. А щоб зацікавити в цьому, слід знижувати податки, надавати всілякі пільги корпораціям. Адже зменшення податків призводить до зростання накопичень, що є джерелом збільшення капіталовкладень, прискорення науково-технічного вдосконалення виробництва. Це, зрештою, забезпечує зростання обсягу виробництва та його ефективності. Отже, стимулювання приватного підприємства збагачує ринок товарів, що неминуче зумовлює зростання і попит на них.

Хоча ця теорія досить істотно відрізняється від монетарної, адже там йдеться про грошове, а не податкове регулювання, проте вони сходяться у пропозиції

про скорочення бюджетних асигнувань на соціальні потреби. Це може бути стимулом зростання зайнятості населення. Аналіз співвідношення величини ставок податків і державних доходів дав змогу встановити так званий «ефект Лаффера».

Згідно з ним при підвищенні певного рівня ставок податків знижуються доходи держави. А якщо податки повністю поглинають прибуток підприємства, то це неминуче призводить до скорочення виробництва, а отже, і до зниження податкових надходжень.

Тому правильне регулювання  співвідношення величини ставок податків і державних доходів передусім на основі зниження податкових ставок з корпорацій, і більшою мірою, ніж на доходи від праці, забезпечує зростання капіталовкладень, а отже, розширення виробництва.

Сучасні представники школи «економіки пропозиції» виступають за регресивну систему оподаткування, по якій при зростанні доходів ставки оподаткування зменшуються. Вони також виступають за приватизацію державних підприємств, за зменшення бюджетного дефіциту на основі скорочення соціальних програм.

Значне поширення має теорія «раціонального очікування» (Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уоллес, Р.Барро та ін.), яка полягає в тому, що господарюючі агенти швидко реагують на зміни в економічній діяльності завдяки «раціональному очікуванню». Вони активно аналізують отримувану інформацію, переробляють і оцінюють її, і приймають на цій основі свої власні рішення.

Автор теорії Р. Лукас відмічав, що на основі аналізу попередніх та майбутніх подій з боку населення, економічна політика уряду дуже часто приймає протилежні результати, ніж ті, яких чекав уряд. Фірми і населення приймають власні рішення, і своєчасно піднімають ціни, збільшують ставки за кредит, а населення через профспілки вимагає збільшення заробітної плати, зростання розмірів соціальної допомоги, що вносить значні корективи в хід економічного розвитку. Це треба обов’язково враховувати при прийнятті урядових рішень, і зменшувати втручання держави, більше використовувати механізм ринкової саморегуляції.

Нові класики пропонують сформувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень та законів, щоб зміна грошових та фіскальних правил не зв’язувалась з тимчасовими потребами державного бюджету, щоб нові правила набирали чинності через достатній проміжок часу, аби агенти могли адаптувати і прогнозувати свої дії.

Отже, прихильники цієї теорії визнають необхідність і надзвичайну важливість наявності вичерпної інформації. Обмеженість і неточність інформації призводить до неправильних економічних рішень, що позначається й на ринку. Економічні рекомендації неокласичної теорії бути практично реалізовані в економічній політиці урядів цілого ряду країн у 80-ті роки ХХ ст. В США така політика отримала назву «рейганоміка», в Англії - «тетчеризм», у Франції «французький тетчеризм» і т.д. Ця політика привела до вирішення цілого ряду економічних проблем (зменшення темпів інфляції, скорочення дефіциту держбюджету, прискорення темпів економічного розвитку). В той же час скорочення соціальних програм, зростання рівня безробіття говорять про те, що механізм ринкової саморегуляціі на сьогодні не спрацьовує, необхідні нові форми і методи державного регулювання.

 

7. Неоінституціоналізм та його особливості

Після другої світової війни відбулось  відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місця і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

З'явилась нова течія: соціальний або  індустріально-технологічний інституціоналізм.

Відомим представником цього напряму  є Дж. К. Гелбрейт (1909 р.). У своїх працях він розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту». Дж.Гелбрейт розробив теорію зрівноважуючих сил в ціноутворенні. Він показав, що механізм вільного ринкового ціноутворення в сучасних умовах вже не діє. Ціни зрівноважуються в результаті дії двох протилежних тенденцій:

- монополії та олігополії, які домінують в економіці країни, намагаються завищувати ціни з одного боку;

- антимонопольна політика держави спрямована на зменшення цін з іншого боку. В цьому ж напрямі діють профспілки і союзи споживачів, які слідкують за динамікою цін.

Особлива роль в сучасних умовах належить профспілкам, які контролюють ринок праці і також мають монопольне положення на ринку праці. Дж.Гелбрейт висунув також теорію «конвергенції» двох систем, і показав, що на певному етапі історичного розвитку капіталізм і соціалізм з’єднаються в єдину соціально-економічну систему. При цьому Дж.Гелбрейт вбачав елементи соціалізму в уже існуючій капіталістичній системі: соціальний захист населення, існування безкоштовного медичного обслуговування, безкоштовної освіти. Змінюється і психологія людей: вони стають більш духовними і уважними до проблем інших людей, зростає їх соціальна активність.

У працях, опублікованих у 50-х роках  ХХ ст. Гелбрейт розглядає техніку  як основу економічного прогресу. В його «Новому індустріальному суспільстві» (1967 р.) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму». Один з них – Р.Коуз (1910 р.) – американський економіст.

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тому, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як транс акційні витрати (витрати на пошук інформації щодо ціни, попиту, пошуку партнерів, укладання контрактів тощо).

Трансакційні витрати – це витрати, що забезпечують перехід прав власності  від одних економічних агентів до інших та охорону цих прав. Вони забезпечують трансакцію – угоду про зміну власника продукту ( його продаж ) або надання послуг. Трансакційні витрати не пов’язані з процесом створення вартості, вони забезпечують функціонування ринку, укладання угод. Економічна теорія прав власності представлена роботами Рональда Коуза звертає увагу на необхідність забезпечення прав власності, не порушуючи при цьому інтересів інших людей.

Кожна економічна діяльність супроводжується не лише прямими, але й зовнішніми ефектами, які можуть виступати або як вигоди, або як втрати. Ринок немає механізмів нейтралізації негативних зовнішних ефектів ( забруднення навколишнього середовища, викиди в атмосферу забруднюючих речовин, паління і т.ін. ).

Була сформульована так звана  « теорема Коуза », згідно з якою проблема зовнішніх ефектів може бути вирішена шляхом узгодження між зацікавленими сторонами на базі співставлення вигоди та витрат. Умовами досягнення такого узгодження виступають:

1) чітке визначення прав власності;

2) досить невелика вартість погодження, в якому бере участь невелика група учасників.

Головне – встановити та розмежувати  права власності, тобто права  володіння та використання, управління та відчуження, права захисту, спадкування та відповідальності, отримання доходів та компенсації.

Не податки, не державний арбітраж, а ринкові відносини та права власності захистять від побічних зовнішних ефектів.

Це знаменувало появу  в інституціоналізмі так званого  контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

В 60-х роках ХХ ст. сформувалась теорія суспільного вибору, її автором визнають видатного американського економіста Дж. Б'юкенена (1919 р.). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема «Формула згоди» (1962р.), «Теорія суспільного вибору» (1972 р.).В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів ( вибори органів державної влади ). Б'юкенен виходить з припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибірку в тому числі і в дослідженні політичних процесів.

Дж.Б’юкенен підкреслює, що і ринкова економіка, і державне регулювання економіки, мають ряд недоліків. Головне – навчити державних чиновників приймати вірні політичні рішення. Але досягти цього досить важко, оскільки кожний політичний кандидат йде на вибори із своїми власними інтересами, і виборці не вірять в їх щирість та правдивість. В результаті формується певний ринок політичних ідей, на якому кандидати формують пропозицію ідей, а виборці - попит на ці ідеї.

На політичному ринку  йде обмін обіцянок політиків на голоси виборців. Вибори будуть ефективними, якщо більшість вибраних політиків будуть відображати інтереси більшості виборців.Таким чином, в основі теорії суспільного вибору лежить застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Політичні рішення – це вибір альтернативних варіантів. І якщо на ринку люди обмінюють один товар на інший, то в політиці - сплачують податки в обмін

на суспільні блага. Але  це не досить раціональний обмін, оскільки податки платять одні, а блага отримують - інші. Тому держава повинна виконувати лише захисні функції, і не брати на себе функції участі в виробничій діяльності. Суспільні блага треба перетворити в товари та послуги, які продаються на ринку.

Одним з відомих сучасних представників неоінституціоналізму є Гаррі Беккер. Його відома робота «Злочин та покарання: економічний підхід».

Г.Беккер намагається пояснити такі соціальні явища, як розлучення, злочинність, прийняття урядових рішень з позицій аналізу співвідношення вигід та витрат. В кожній своїй дії людина співставляє вигоди, які вона отримує, з втратами або затратами, які вона несе. Так, процес злочинності Г. Беккер пояснює як співвідношення доходів, які сподівається отримати злочинець від своїх злочинних дій, і втрат, які він зможе понести, якщо буде спійманим. Якщо ступінь вірогідності бути спійманим набагато менша, ніж бути неспійманим, злочинець піде на злочин.При цьому він також враховує альтернативну можливість отримати такий же доход, але іншим шляхом.

Пояснення Г. Беккером розлучень  також будується на аналізі співвідношення вигод, які людина має в шлюбі, з втратами, які вона при цьому несе. Теорії Г. Беккера дуже популярні в наукових та суспільних колах США. Особливе значення має аналіз Беккером необхідності збільшення вкладень в «людський капітал », і перш за все, в сферу освіти. В книзі «Теорія розподілу часу » Г. Беккер доводить свою тезу про подорожчання фактору часу. Із збільшенням доходів людина починає інакше оцінювати свій час. Кожна одиниця часу оцінюється з позиції того, що людина втрачає і що вона при цьому отримує. Якщо отримані вигоди менше втрачених, то час використовується нераціонально.

Усе викладене ще раз  підтверджує думку про те, що інституціоналізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його напрямки мають чимало спільних рис. Основні характерні ознаки інституціоналізму:

1) критичний аналіз ортодоксальних  теорій, побудований на розробці альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати  економічну теорію з іншими  суспільними науками – соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;

3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);

4) аналіз економічних  відносин не з позицій так  знаної економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;

5) намагання посилити  суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.

Сучасні інституціоналісти  так само критикують неокласичні  й неокейнсіанські теорії. Їм властиве також розширення традиційних об’єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.