Лекции по "Экономической теории"

Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської

цивілізації (XVI – перша половина XVII ст.)

1. Основні аспекти розвитку господарства  країн Західної Європи.

2. Особливості економічного  розвитку країн Центральної, Південно-Східної  і Східної Європи.

3. Меркантилізм та його  історичне значення.

 

1. Основні аспекти розвитку господарства  країн Західної Європи

Протягом 16-18 ст. Європейська  цивілізація перейшла від феодального  до індустріального суспільства. Англійська буржуазна революція 1640-1660рр. поклала початок новій історії. Сутність перехідної епохи полягала в розкладі феодального господарства і появіі основних ознак індустріального суспільства, яке внаслідок промислового перевороту в Англії і Французької буржуазної революції (1789-1794рр.) перетворилося на панівний клас.

Перехідний період характеризується значними досягненнями в галузі науки  і техніки, посиленням між- і внутрішньогалузевим поділом праці, розвитком ремесла.

Удосконалилися водяні млини, які застосовувалися у  всіх галузях виробництва. Істотні зрушення відбулися у текстильній промисловості. Самопрядка замінила веретено, горизонтальні й стрічкові ткацькі верстати – примітивні вертикальні. З’явилися в’язальні машини, примітивні токарні, свердлильні, шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти тощо. Технічний прогрес охопив гірниче і металургійне виробництво. Розвивалося доменне виробництво для добування заліза.

В Європі почали виготовляти  папір. Розвивалося книгодрукування  за допомогою друкованого набору, використовувалися годинникові механізми з маятником. Були сконструйовані телескоп, мікроскоп, термометр, барометр, гідрометр.

Відбулися агрокультурні  зміни: перехід до травосіяння та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазова оранка, порайонна спеціалізація сільського господарства, підвищення продуктивності праці. Таким чином, всі ці технічні передумови підготували перехід від дрібного до великого виробництва.

В економічному розвитку Західної Європи велику роль відіграли географічні відкриття кінця ХV - початку XVI ст. Їх важливою економічною передумовою була криза левантійської торгівлі з другої половини XV ст. Значним стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства.

Розвиток абсолютизму  в Західній Європі створив політичні  передумови для організації великих морських експедицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні були гроші для утримання війська, чиновників, двору. За державний рахунок знаряджалися перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497-1498 рр. Португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан. Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 р., відкрив Америку. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521 рр.

Великі географічні відкриття  мали важливе значення для господарства Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносин. Виникли економічні зв”язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з країн Середземного моря на океани: Атлантичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля в XVI - XVIII ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залучені нові товари: тютюн, кава, какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як складової частини індустріальної економіки. Центрами світової торгівлі стали спочатку Лісабан, Севілья, з середини XVIст.- Антверпен, у XVIIст. – Амстердам, у XVIIIст. – Лондон.

Великий приплив до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін, яка мала значні наслідки. Збагатилися купці, прискорився перехід до мануфактурного виробництва, росли прибутки промисловців, в аграрному укладі європейських країн зменшилися реальні розміри фіксованої грошової ренти або орендних платежів, а ціни на сільгосппродукцію росли.

Безпосереднім результатом  великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першими на шлях колоніального захвату стали Іспанія і Португалія. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому й внутрішньому ринках.

Почалася перебудова європейських економічних відносин. Розклад феодального  господарства був пов”язанний з  розвитком товарного господарства; спеціалізацією ремесла, що наближалася  до мануфактурного поділу праці; посиленням майнової і соціальної диференціації; формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення.

Генезис індустріальної цивілізації  пов’язана з розвитком мануфактурного виробництва, тому господарство XVI - XVIIIст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура – підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур – розсіяна (децентралізована) і централізована. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник став і підприємцем, і купцем.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися  у трьох напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності.

Відбулися значні зрушення у сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало  в ринкове, розвивався міжнародний  поділ праці, формувалися національні, європейські й світові ринки товарів і грошей. Панівну роль тут відігравали Голландія і Англія.

Сталися радикальні зміни в організації  світової торгівлі. З’явилися монопольні торгові компанії, вдосконалювалися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату, прибуток і ренту. Значну роль у процесі генезису індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566 – 1609 рр.), Англії (1640 -1660 рр.), Північній Америці (1775 – 1783 рр. ), Франції (1789 – 1794 рр.).

Створилися монопольні торгові  компанії – Левантійська, Віргінські, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, Російська.

Отже визначальним моментом господарського розвитку країн Західної Європи була підприємницька перебудова на ринкових засадах, формування індустріального укладу. Але на кінець XVIIIст. нові відносини перемогли частково. В Іспанії, Італії, Португалії запанувала феодальна реакція, економіка характеризувалася занепадом і відносним застоєм.

 

2. Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південо-Східної та Східної Європи

Для аграрної еволюції країн  Центральної, Південно-Східної і  Східної Європи протягом XVI – XVIIIст. визначним було утвердження панщинно-кріпостної системи господарства. Вона характеризувалася захопленням феодалами селянських і громадських земель, зростанням доменів і створенням великих маєтків, закріпаченням селян з переважно відробітковою рентою, орієнтацією господарства не на особисті потреби феодала, а на виробництво товарної маси сільськогосподарської продукції для збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історії має назву „повторне закріпачення селян”.

У сферах промисловості й обігу  повільно розвивалося дрібне товарне  і мануфактурне виробництво. Зовнішній ринок переважав над внутрішнім. Країни Центральної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн. Причинами цього були як місцеві закономірності та особливості, так і загальноєвропейські економічні фактори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися дворянські землеволодіння, елементи особистої та адміністративно-судової залежності селян від феодалів і відробіткова рента.

Товаризація селянських господарств була незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду, зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії ще більше гальмувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у Західній Європі. Міста були відносно слабко розвинені і не могли взяти на себе роль рушія суспільного прогресу, що було властиве західноєвропейським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конкурувати з мануфактурними західноєвропейськими виробами. Слов’янські народи, крім російського, не мали своєї державності, належали до багатонаціональних Російської, Австрійської держав, Речі Посполитої, Туреччини.

Селянська війна в Німеччині (1524-1525рр.), народні рухи в Чехії, Угорщині, Росії на початку XVII ст. були придушені й не закріпили прогресивних тенденцій розвитку.

У процесі розпаду панщинно-кріпосної  системи господарства визначилися два напрями розвитку європейських країн. У Західній Європі відновлювалося парцелярне господарство, капіталістичні відносини утверджувалися фермерським шляхом. У більшості країн Центральної і Східної Європи, зокрема в Росії аграрна революція відбувалася повільно, із збереженням феодальних пережитків. Підприємницьке сільське господарство перемогло в середині 19 ст.

 

3. Меркантилізм та  його історичне значення

Першим проявом економічних  ідей буржуазного суспільства став меркантилізм

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТЕЛІЗМ.

Велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва  відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Переважною сферою діяльності у  той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. М. також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування М. економічної політики. М. не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.

Об’єктом вивчення М. була сфера  обігу, зокрема багатство та джерела  його зростання.

Основними рисами М. є:

1. багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю
2. держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має
3. накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.
4. з’являється поняття «світового ринку».
5. Будь-який обіг грошей і товарів є джерелом багатства.

6) баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже рі різнилися).

Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля.

Така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком  торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.

В своєму розвитку М. пройшов 2-ва етапи:

1. з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система
2. II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) м., який одержав назву мануфактурної системи.

Ранній меркантилізм виник  іще до епохи великих географічних відкриттів. Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу.

Основними представниками раннього меркантелізму були:

1. в Англії – Вільям Стаффорд (1554 - 1612)
2. в Італії – Гаспар Скаруффі (1519 - 1584)

А представниками пізнього:

1. в Англії – Т.Ман (1571 - 1641) та Джем Стюард (1712 - 1781)
2. в Італії – Антоніо Серра та Антоніо Джевонезі (1712 - 1769)
3. у Франції – Антуан Монкрет’єн (1575 - 1621) та Жан Кольбер (1619 - 1683)

Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового  обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну.

В багатьох питаннях погляди ранніх та пізніх М.-істів є як схожі, але  й є суттєві відмінності.

Спільним є:

1) дослідження багатства та його джерел

2) зосередження уваги на сфері обігу

3) відстоювання інтересів раннього капіталу

Але якщо ранні М-істи ототожнювали багатство з грошима, то пізні – під багатством розуміли надлишок продуктів, які мають на зовнішньому ринку перетворитися на гроші; виходячи з цього ранні М-істи з метою збільшення багатства проповідували накопичення скарбів, а пізні – виступали за розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема посередницької, а також були прихильниками розвитку мануфактури.

Ідеї раннього М. грунтувалися на теоріях  грошового балансу, а пізнього на теорії торговельного балансу.