Лекции по "Экономической теории"

Тема13. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті роки ХХ ст.)

1. Проблеми соціально-економічного  реформування української економіки  в перші роки незалежності.

2. Участь України в  світовому господарстві.

3. Сучасний етап розвитку  української економічної думки.

 

1. Проблеми соціально-економічного  реформування української економіки  в перші роки незалежності

Проголошення незалежності України відкрило нову еру в історії  нашої країни. У березні 1992р. Верховна Рада України затвердила „Основи національної економічної політики”. У цьому документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Великого значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, що забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої і харчової промисловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони. Приймалися важливі закони і постанови („Про селянське (фермерське) господарство”, „Про форми власності на землю”, ”Про приватизацію майна державних підприємств” та ін.). У Міжнародний валютний фонд було представлено розширену програму ринкових перетворень, яка була схвалена.

Україна стала членом МВФ.

Разом з тим економічні перетворення йшли надзвичайно повільно. Значною перешкодою на шляху переходу від тоталітаризму до демократії була відсутність цілісної концепції суспільної трансформації, тому багато прийнятих в Україні законів виявилися відірваними від життя і належним чином не спрацьовували. Залежність української економіки від російських енергоносіїв призвела до різкого зростання собівартості продукції, падіння виробництва, росту інфляції. Кризу поглибив розрив економічних зв’язків з колишніми союзними республіками. З 1992р. в Україні проводилась відверто проінфляційна політика, для якої характерні величезний бюджетний дефіцит, необмежена грошово-кредитна емісія, ріст цін, обвальне падіння реальних доходів переважної більшості населення. Наприкінці 1992р. було прийняте рішення щодо виходу з рубльової зони.

Проте до позитивних змін в  економіці це не привело. Великий  податковий тягар привів до розвитку „тіньової економіки”, обмеження виробничої та комерційної діяльності.

У 1994р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП порівняно з попереднім роком впав на 23%, виробництво промислової продукції – на 27,8%, сільськогосподарської – на 16,5%. Капітальні вкладення за 1992 – 1994 рр. знизились на 57%. Фінансова система держави виявилася практично зруйнованою.

У жовтні дефіцит бюджету  досяг 18,5% ВВП. Ціни порівняно з 1991р. зросли в 102 рази. Влітку новим Президентом України було обрано Л.Кучму. У жовтні 1994р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка була в принципі схвалена Верховною Радою. Ця стратегія передбачала звільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію і проведення земельної реформи. У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. Її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця і заміну його гривнею. Разом з тим було також здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів. Ці заходи дали позитивні результати. Зменшились темпи падіння ВВП, зросла заробітна плата, середньомісячна інфляція в 1997р. не перевищувала 1%. Однак, не зважаючи на деяку стабілізацію, економічну кризу подолати не вдалось; вона істотно вплинула на інвестиційну сферу, що проявилося в падінні норм прибутків, зниженні номінального доходу. У 2000 році було призупинено спад виробництва і намітилися тенденції доекономічного зростання. Була проведена аграрна реформа внаслідок якої відбулося масштабне паюванні землі без права її продажу ( 6,4 млн. селян одержали у власність 26,5 млн.га), а також були реформовані сільськогосподарські підприємства в господарства ринкового типу. Та на жаль, аграрна реформа не привела до підвищення економічної ефективності сільського господарства. Показники, що характеризували розвиток цього сектора економіки, нажаль, дуже низькі. У 2001 році Верховна Рада України ухвалила Земельний кодекс, який закріпив приватну власність на землю в повному обсязі.

23 січня 2005року відбулася офіційна церемонія вступу на посаду Президента України Віктора Ющинка.

Сучасна українська економіка  останнім часом проходить дуже складний шлях. Однією із основних причин цієї складності є політична нестабільність в країні, часта зміна урядів, а відповідно – напрямків розвитку, методів управління ринком.

 

2. Участь України в світовому  господарстві

З набуттям Україною незалежності склалися об’єктивні передумови активної участі її в міжнародному розподілі праці. Цьому сприяли: значна зміна системи економічних відносин; прийняття низки законів та указів Президента щодо зовнішньоекономічних зв’язків та зовнішньоекономічної діяльності; прискорення світового науково – технічного прогресу; необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства (демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо); структурна перебудова галузей народного господарства; визначення України та входження її в міжнародні організації.

Для ефективного включення  України до глобальних економічних структур і процесів необхідно створити ряд передумов. Це передусім – системна ринкова трансформація, реструктуризація і відкритість економіки.

Зовнішня торгівля має  для України велике значення. У  товарній структурі експорту переважають сировина й товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондвироби. Хоча експортуються і готові вироби – ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини тощо. В імпорті України переважають мінеральне паливо, нафта, продукти їх переробки, засоби наземного транспорту, машини й устаткування, обчислювальна і оргтехніка, товари народного вжитку, продукти і сировина для їх виробництва.

Більша частина експортно-імпортних  відносин України здійснюється з країнами колишнього Радянського Союзу та Європи, на які в 1999р. припадало відповідно 28,1 та 31,3% експорту і 56,9 та 30% імпорту. Близько 21% українського експорту і 47% імпорту пов’язані з російським ринком.

У 1999р.в Україні була розроблена Державна програма подальшого розвитку експортного потенціалу. Україна прагне стати надійним торговим партнером для всіх зацікавлених держав.

Для України важливим є посилення  конкуренції на внутрішньому ринку.

Це сприяє підвищенню попиту на винаходи, нові технології, розробки і дослідження, інтенсивній їх реалізації у виробництві. Підприємства повинні бути зацікавленні в інноваційній діяльності.

За часи президентства В.Ющенка українська економіка вибрала чіткий курс на інтеграційні процеси з Європейським Союзом. 16 травня 2008 року Україна стала рівноправним членом Світової Організації Торгівлі (СОТ).

Розширенню конкурентних переваг  України повинна сприяти послідовна державна політика, спрямована на формування умов господарської діяльності, зростання сукупного попиту, інвестицій та інновацій, розширення фінансової підтримки фундаментальної і прикладної науки та освіти. Важливою проблемою українського уряду є удосконалення ринкового економічного середовища та правової бази. Зваженою має бути монетарна політика Національного Банку України.

Стратегічна політика країни щодо подальшого входження її до світової економіки може полягати в формуванні двополюсної міжнародної спеціалізації, а саме – на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу.

Головними завданнями такої стратегії  являються:

- по-перше, підтримка високого рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг;

- по-друге, на основі створення вільних економічних зон, ефективної монетарної політики стимулювати експорт;

- по-третє, проводити політику гнучкого протекціонізму.

Зрозуміло, що виконуючи міжнародні угоди, Україна не може ставити високі тарифні і нетарифні бар’єри на шляху проходження зарубіжних товарів через митний кордон країни, оскільки це зашкодить і конкурентності товарів вітчизняного виробництва. Проте цивілізований «захист» українському ринку потрібний.

Перед Українською державою сьогодні стоять дуже складні задачі в економічній сфері. Від того, як вони будуть розв’язані, залежить наше майбутнє в умовах постіндустріальної цивілізації.

 

3. Сучасний етап розвитку української економічної думки

Розвиток економічної думки  в Україні пояснюється необхідністю переходу економіки країни на основи ринку. Цей процес складний, він вимагає відмовитись від тих стереотипів, які залишились у спадщину від тоталітарної системи.

Сучасний етап розвитку української  економічної думки – це кінець 80 –х років ХХ ст. – початок ХХІст.

Важливою стороною економічних  досліджень цього періоду стали проблеми зміни господарського механізму економічної системи (Т. Ковальчук, Л.Каніщенко, І.Лукінов, А.Агафонов, Г.Климко, В.Нестеренко та ін.) та відносини власності (В.Черняк, Ю.Пахомов, А.Покритан та багато ін.). Це був період, коли відбувалось переосмислення сучасної економічної науки.

У 80-90-х роках ХХст. проблемами ринкового  реформування займалися Анатолій Гальчинський, Валерій Гейць, Віктор Пинзеник – фахівці з теорії макроекономічного регулювання та фіскальної економічної політики. Михайло Савлук, Анатолій Морозов і Олександр Дзюблюк – розвивали теорію грошей, грошового обігу і кредиту, Антон Філіпенко займався проблемами міжнародної економіки, та багато інших.

Зусиллями провідних науковців  Л.Корнійчука, В.Базилевича, С. Злупка, С. Мочерного, П. Леоненка, Н.Татаренко, М.Довбенка, І.Мешка та інших відбувся перехід від негативно критичного, заідеологізованого до об’єктивного дослідження історії економічної думки.

На етапі трансформації економіки, від планової до ринкової, Україна  віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних і зарубіжних вчених про поступовий перехід до ринку, враховуючи досвід західноєвропейських країн, з сильним макроекономічним державним контролем та збереженням значної частки державного сектору в економіці країни, а рекомендаціям з проведення «шокової терапії».

В останні роки у світі досить популярною стала модель «нової економіки».

Нова економіка – це не тільки модель ведення бізнесу, а й стратегічна  невід'ємна частина економіки майбутнього.

В Україні проблематика нової економіки ще не отримала належної оцінки.

Економічна політика країни дискутується навколо напрямків, котрі всі уряди називають «політикою реформ». Однак усі спроби висунути концепцію реформ зведені переважно до визначення відсотків установлення податків, прийняття тих чи інших кодексів, внесення часткових змін в чинні закони, що, звичайно, і важливо, але не може скласти генеральної лінії розвитку.

Україні потрібно створити відкрите суспільство з механізмами, що забезпечують необхідну для нової економіки гнучкість до змін, що відбуваються, і викликів суспільству.

Традиційно для України характерним  був високий рівень розвитку науково-технічного прогресу й освіти при слабкому використанні наявних досягнень.

Однак у наш час конкуренцію  за джерела сировини XXI ст. – креативність і знання – можуть виграти тільки ті, хто створить відповідні умови для їх підтримки і розвитку.

У моделі нової економіки по-українськи неможливо буде уникнути питань створення базових елементів, без яких ні про який розвиток не може бути й мови. Як вважає академік НАН України В. Геєць, «на початку формування капіталізм розвивався на основі моделі первісного нагромадження. Якщо подивитися на формування і нагромадження капіталу як на основу, на якій функціонує економіка, то в наших умовах він формується за зовсім іншими ознаками – за ознаками й методами приватизації».

Особливість сучасного періоду розвитку української економічної думки полягає в тому, що вона все ще не подолала глибокої кризи та властивого їй консерватизму. Сьогодні українські вчені лише намагаються адекватно відображати у своїх дослідженнях реальні процеси, розробляють моделі економічного розвитку країни.