Лекции по "Экономической теории"

Це принципово змінило метод  економічного аналізу: об'єктивізм класиків, які прагнули віднайти закономірності, що керують господарськими процесами незалежно від волі й свідомості людей, поступався місцем виявленню суб'єктивних спонукань господарюючих агентів, які приймали економічні рішення. Це був мікроекономічний підхід, при якому об'єктом вивчення стає психологія господарюючого індивідуума з метою визначення закономірностей формування мотивації його вчинків у сфері економічної діяльності. Такий підхід зробив можливим застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Виникнення теорії граничних величин було визнано "маржинальною революцією" в економічній науці – перехід від концепції класичної школи до неокласичної теорії (маржиналізму ).

Маржиналізм – це напрямок економічної  теорії кінця ХІХ ст., який аналізує граничні економічні величини як взаємопов’язані явища економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Піонерами у формуванні категорії "граничної корисності", що використовується у процесі аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи Ж.Дюпю і О. Курно. Незалежно один від одного, майже одночасно вони описали свої погляди в аналізі економічних процесів і законів граничні величини.

Основні положення маржиналізму:

1. Повна відмова від теорії  трудової вартості, її критика  як теорії, що не дає відповіді на наступні запитання:

- чим керується покупець, коли  йде на ринок ?

- чому покупці віддають перевагу  тим чи іншим товарам ?

- які фактори визначають попит  на товари та послуги ?

2.Сфера споживання має першочергове  значення відносно сфери виробництва, а не навпаки, як вважали класики. Маржиналісти розглядають економіку як систему взаємопов’язаних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються економічними ресурсами та благами в цілях максимізації власної вигоди. В основі лежить принцип раціональності економічної поведінки особи за умов вільного підприємництва. Головне завдання економічного аналізу – знайти не середні значення економічних величин, а їх оптимальне значення (мінімізація витрат, максимізація прибутку), і співставити ці оптимальні величини.

3. Маржиналісти вважають, що в  основі економічних рішень лежить психологія людини, її суб’єктивні оцінки та бажання, і затверджують суб’єктивний підхід до аналізу економічних явищ.

4. Важливе місце в методології  маржиналізму відводиться принципу рідкісності. В основі теорії лежить припущення про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу або блага.

5. Школа маржиналізму виходить  з необхідності пошуку альтернативної вартості прийнятих економічних рішень, співставленні додаткових вигод з додатковими витратами. Саме представники цієї школи ввели такі поняття, як спадаюча гранична продуктивність, спадаюча гранична віддача факторів виробництва, спадна корисність.

6. Маржиналісти вважають, що предмет  економічної науки – це вивчення відношення людей до речей, вивчення потреб людей і засобів їх задоволення.

Саме представники цієї школи повернули  економічний аналіз до вивчення мотивів прийняття певних економічних рішень.

Основні положення маржиналізму розроблялися представниками різних економічних шкіл: австрійської, математичної, кембриджської і американської.

Найбільш вагомий внесок в розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, що сформувалася у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували К. Менгер (1840 – 1921 рр.), Ф. Візер (1851 – 1926 рр.), і Е. Бем-Баверк (1851-1919 рр.); її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм і теорія граничної корисності. Характерною методологічною особливістю австрійської школи було також використання як головного об'єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства, визнання примату споживання над виробництвом.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія "граничної корисності". Прийняті в політекономії категорії "товар" і "вартість" були замінені поняттями "благо" і "цінність". К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільно необхідної праці, а праця - її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом.

Домінуючим фактором блага вважали  його споживану вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіду, підвищити його добробут.

За К. Менгером, вартість виникає  внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. К. Менгер був першим з представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу. Цінність, на його думку, - це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, тому поза їхньою свідомістю вона не існує.

Ойген фон Бем-Баверк в основних своїх працях – «Основи теорії цінності господарських благ» (1886р.), «Капітал і прибуток» (1884р.), «Позитивна теорія капіталу» (1889р.), «Теорія Карла Маркса і її критика» (1896р.) розвинув і вдосконалив концепцію граничної корисності. Його модель ціноутворення побудована за принципом застосування рівнодіючих оцінок до різних пар продавців і покупців. Ціна на конкурентному ринку – це об’єктивна цінність. Механізм ціноутворення визнається як роль праці, так і витрат виробництва.Запас благ обмежений, тому цінність блага (товару) залежить тільки від попиту ( пропозиція еластична ).Визначення граничної корисності при обміні виходить з урахуванням даних про ціну і прибутки споживача.

Справжнім благом вважається заробітна  плата, а майбутнім – засоби виробництва. Відсоток – це винагорода підприємця за очікування, він пов’язаний з обміном справжніх і майбутніх благ. Саме з впливом фактора часу (очікувань) на граничну корисність господарських благ, Бем-Баверк пов’язував походження процента. Часто «теорію очікування» називають психологічною теорією процента. Бем-Баверк ввів поняття граничної корисності грошей – сума граничних корисностей благ, які індивід може купити за останню одиницю свого грошового доходу. Процент на капітал вважав загальноекономічною категорією, яка існує у суспільстві, де здійснюється обмін товарів поточного і майбутнього споживання. Залежно від розміру капіталу і часу «очікування» складається більший або менший процент на капітал. Зазначимо, що введення фактора часу в аналіз економічних явищ є значним досягненням австрійської школи.

Фрідріх фон Візер розвинув і  удосконалив погляди цієї школи у своїх працях «Про проходження та основні закони господарської цінності» (1884 р.), «Природна цінність» (1899р. ), «Теорія сіспільного господарювання» (1914р.).

Він ввів до научного обігу закони Госсена, граничну корисність, граничний продукт, рідкісність ресурсів. Граничний продукт - це те благо, яке можна виробити, використовуючи певні продуктивні блага, що мають найменшу граничну корисність. Таким чином, гранична корисність граничного продукту зумовлює ціну продуктивного блага, що застосовувалось при виготовленні граничного продукту, тобто певної частини витрат виробництва. Закон Візера показує взаємозв’язок між граничною корисністю і витратами виробництва: дійсною вартістю (корисністю) будь-якого блага є недоотримана корисність інших благ, яка могла бути створена за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво цього блага.

Ф.Візер обстоював необхідність втручання держави в економіку, захищав приватну власність і приватну форму господарювання.

Головні ідеї австрійської школи:

1. Головний мотив людської діяльності  – необхідність задоволення потреб. Потреба – це відчуття нестачі чого-небуть, бажання мати певне благо.

2. Потреби задовольняються на  основі благ (речей), які мають певну корисність. Корисність тієї чи іншої речі залежить:

- від кількості даного блага;

- від ступеня його рідкості;

- від можливості його відтворення.

3. Цінність товару та його  ринкова ціна визначаються не  затратами праці на його виробництво, а рівнем його корисності. Чим більша корисність блага, тим більшу цінність воно має.

4. Австрійська школа формулює  економічний закон спадної граничної корисності: кожна додатково спожита одиниця економічного блага приносить все меншу додаткову корисність. При цьому були введені поняття: загальна корисність блага та гранична корисність.

Загальна корисність благ визначається сумою корисності всіх спожитих благ.

Гранична корисність –  це додаткова корисність, яку має споживач від використання кожної додаткової одиниці блага. Згідно з дією закону спадної граничної корисності кожна додаткова цукерка буде приносити все менше задоволення і її додаткова корисність падатиме.

5. Використання закону  спадної граничної корисності  дало змогу пояснити падіння попиту на товари на ринку, а також поклало основу для розробки теорії споживацької поведінки. Представники австрійської школи підкреслювали, що корисність блага зменшується в міру збільшення кількості блага і збільшується по мірі зменшення кількості цього блага.

6. Кожна людина має свою шкалу потреб, і має свої найвищі потреби, які вона готова задовольнити любою ціною, і найменші потреби. Потреби людей постійно розвиваються, формуються все нові потреби, тому кількість благ завжди менше кількості потреб людей.

7. Ринкові ціни виступають як результат взаємодії покупців і продавців. У покупця є межа, вище якої він не буде платити, а у продавця є найнижча межа, менше якої він товар не продасть.

Ринкова ціна визначається не витратами  виробництва, не затратами праці, а граничною корисністю тих товарів, які мають найнижчу цінність для покупця. Подальша еволюція маржиналістської концепції пов'язана з теоретичною діяльністю одного з найвидатніших економістів кінця XIX — початку XX ст. Альфреда Маршалла (1842-1924рр.), який став основоположником Кембриджської школи. Альфред Маршалл, син банківського службовця, завдяки багатому дядьку отримує блискучу математичну освіту в Кембріджському університеті. Там же проявилися і його різнобічні інтереси у сфері філософії, а потім і політичної економії. Він знайомиться з працями економістів-класиків (Рікардо, Мілль), а також працями тих, хто намагався впровадити в економічну науку математику (Курно, Джевонс, Вальрас). Завершивши освіту, він стає професором Кембріджського університету, засновує ряд періодичних видань з економіки, очолює «економічну школу».

У 70-ті pоки XIX ст. сформувалися маржиналістські  погляди Маршалла на економічні процеси, що знайшло відображення в його лекційних курсах. Але тільки в 1890 р. вийшла у світ його головна праця «Принципи економічної науки», в якій ці ідеї були викладені в узагальненому і систематизованому вигляді. Маржиналістська концепція отримала свою завершеність, ставши цілісною системою, що синтезувала ідеї старої класичної школи і погляди економістів нового покоління. «Принципи...» Маршалла стали найбільш повним і концентрованим викладом економічної теорії кінця XIX ст.

Розв'язання завдання систематизації маржиналістських ідей вимагало чітких методологічних основ. В основу методології Маршалла покладена теза про відмову від каузального методу, тобто спроб розкрити причинно-наслідкові зв'язки і залежності між економічними явищами. Його пропонували замінити дослідженням чисто функціональних зв'язків. На перший план виступала категорія взаємодії. Окремі економічні процеси взаємно впливають один на одного, але встановити, які з них є причиною, а які — наслідком, найчастіше буває неможливо. З цих позицій він розробляє свою теорію ціни. Маршалл розглядає ціни як результат взаємодії різноманітних факторів на окремих ринках. Головні з цих факторів — попит та пропозиція, і завдання полягає в тому, щоб з'ясувати особливості їх формування і впливу на ціни. Вартість же становить суто логічне поняття і для реальної практики малокорисне. Попит визначається корисністю товару для споживача, в його аналізі Маршалл використовує всі досягнення маржиналістської теорії, насамперед концепцію граничної корисності. Але в теоретичній системі Маршалла вона здобуває більш чітке і переконливе вираження. Зворотну залежність між ціною і величиною попиту Маршалл пов'язує з дією закону спадної граничної корисності і подає у вигляді кривої попиту. Оскільки споживачі отримують все менше задоволення від кожної наступної одиниці блага, вони купуватимуть додаткові його одиниці тільки в тому випадку, якщо його ціна буде знижуватися. Як індивідуальний, так і ринковий попит можуть по-різному реагувати на зміни цін. В одному випадку невелика зміна ціни може викликати різке коливання попиту, в іншому — навіть істотне зростання ціни не спричиняє помітного скорочення попиту. Ступінь реакції споживача на зміни цін Маршалл назвав еластичністю попиту. Хоча це явище було відоме і до Маршалла, саме йому належить заслуга його систематичного дослідження. Він дає визначення поняття еластичності, пропонує спосіб її обчислення, розглядає фактори, що впливають на характер еластичності.

Важливим внеском Маршалла в  дослідження проблеми споживчого попиту є розвиток висловленої ще Ж. Дюпюі концепції надлишку споживача. Він є різницею між ціною, яку покупець готовий сплатити, щоб не залишитися без даної речі, і тією ціною, яку він фактично за неї платить. Ця ідея займає важливе місце в неокласичній теорії обміну, яка базується не на принципі еквівалентності, а на концепції взаємовигоди.