Лекции по "Экономической теории"

Промисловість вони визначили, як “безплідну”  сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але  не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з річним періодом обігу. У витрати виробництва щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином Кене підійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але узагальнюючих понять основного й оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як процес відтворення. Кене встановив класову  структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що створюють  “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” – всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не створює. Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником  фізіократів був Анн-Робер-Жак  Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

Економічна теорія Адама  Сміта

Адам Сміт (1723 –1790) – Англія, мануфактурний період.

Головний твір: “Дослідження про  природу і причини багатства  народів” (1776р.)

Як  представник КПЕ Адам Сміт поділяв  уявлення про економіку як систему, в якій діють об’єктивні закони, що можуть бути пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії”, тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво виразив ідеї економічного лібералізму. Він був палким прихильником політики Laisser-faire (фритридерство) – політики державного невтручання в економіку і свободи конкуренції.

Сміт визначав двоїсту  задачу політекономії як науки. На його думку вона повинна була здійснювати  абстрактний аналіз об’єктивної економічної реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для здійснення економічної політики.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні  зв’язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв’язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.

Своє дослідження Сміт починає аналізом поділу праці. Він вважає, що джерелом багатства є праця, а його збільшення досягається розвитком поділу праці. Але Сміт вважав, що поділ праці породжується обміном, хоча насправді обмін є породження поділу праці.

Вчення  Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

З потреб обміну Сміт виходив  і при з’ясуванні сутності грошей. Гроші він вважав товаром, що виділився  з інших товарів, але в той  же час він розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль грошей.

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова  “цінність”. Цим словом він позначає корисність будь-якого предмета з  одного боку, з іншого боку цінність – це можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну цінність і мінову ”дійсну ціну товару” (в нашому розумінні – це вартість), він визначається працею витраченою на його виробництво; і в цьому його теоретична заслуга. На відміну від своїх попередників, Сміт стверджує, що вартість створюється працею не залежно від галузей виробництва (меркантелісти вважають, що багатство за рахунок зовнішньої торгівлі; фізіокгати – с/г) – тобто в цьому Сміт робить крок вперед.

На теорії вартості Сміта  позначилась двоїстість його методології. Послідовно розглядаючи категорію  цінності Сміт дає 3 її визначення. Спочатку він визначає цінність (вартість) витратами  праці, потім – працею, що купується, і нарешті – доходами (або сумою доходів) [це визначення було взяте деякими іншими вченими за основу].

Тобто він каже, що вартість визначається працею, що купується  – помилково для капіталістичного виробництва, тому що тоді б прибутку не було б. Він вийшов з цього положення  наступним чином: при капіталізмі вартість отримується з доходів (зарплати, ренти і прибутку). Ось це й отримало відбиток в 1-ій половині 19ст. в теорії цінності Маркса і в 3-ох факторах виробництва Ж.Б.Сея.

В буржуазному суспільстві Сміт виділив:

3-ри основних класи:	основні доходи
робітників	зарплата
капіталістів	прибуток
землевласників	рента

На його думку лише зарплата є  трудовим доходом. А прибуток і рента  – відрахування з продукти праці  робітників. Але з часом двоїстість його методології позначилась і  на тлумаченні ним сутності таких категорія, як прибуток і рента.

Капітал Сміт визначав, як запаси, що служать для подальшого виробництва. Сміт вважав капітал природною  та вічною категорією. Його заслуга  полягає в тому, що він висунув  узагальнюючі, абстрактні поняття, категорії основного і оборотного капіталу. Оборотний капітал приносить прибуток через обіг, а основний – не обертаючись; але щодо структури елементі основного капіталу, то треба подивитися літературу, бо сучасний підхід відрізняється щодо тлумачення основної частини основного капіталу Сміта.

В теорії відтворення Сміт розрізняв  валовий та чистий доход. Під валовим  доходом він розумів увесь  річний продукт, а під чистим –  фонд нагромадження. Це було розмежування важливого значення, яке одержало подальший розвиток в економічній науці.

Розглядаючи проблеми продуктивної і  непродуктивної праці, Сміт продуктивною вважав – працю, яка обмінюється  на капітал; а непродуктивною – та, що обмінюється на доход.

Сміт пояснює  це так, якщо капіталіст платить робітнику  зарплату – то це виробнича праця, а якщо він платить зі свого доходу (праця слуги,…) – то це не виробнича праця. Виходить з цього продуктивною є праця, що створює товари, а непродуктивна праця – по наданню послуг.

Сміт є автором  теорії абсолютних переваг.

Аналізуючи міжнародні відносини і міжнародний поділ праці Адам Сміт розробив теорію абсолютних переваг, згідно з якою кожна країна має спеціалізуватися на виробництві з метою продажу на зовнішньому ринку тих товарів для створення яких вона має абсолютні (кліматичні, географічні) переваги.

В цілому наукові  досягнення Адама Сміта важко  переоцінити, основні його ідеї знайшли  відображення у теоріях 19ст. та сучасній економічній теоретичній концепції.

Економічне вчення Давіда Рікардо  (1772 –1823).

Порівняно з Смітом він жив трохи пізніше, не в період мануфактурного виробництва, а в період промислового перевороту, тобто застарілих машин, капіталістичних фабрик, що дало значний поштовх в розвитку продуктивної праці. Перша економічна світова криза в Англії (1825р.), тобто на відміну від Сміта, який вважав, що капіталізм гармонійний без суспільства, Рікардо вже відчув, що він не ідеальний – це позначилося на його поглядах. Сміт – професіонал; Рікардо – крупний біржовий гравець, впливова особа з ділових колах, був членом керівництва лондонської біржі, членом Парламенту, крупний землевласник. Починав з нічого, бо батько лишив його спадщини. Систематичної, фундаментальної освіти не отримав. Був помічником батька на фондовій біржі.

Перша робота Рікардо  була надрукована в 1809р. і була присвячена проблемам грошового обігу. В 1817р. вийшло перше видання головної праці Рікардо – “Начала політичної економії та оподаткування”. Предмет ПЕ він визначав як економічні відносини людей, що утворюють суспільні класи (ідею яку взяв потім Маркс). Її головним завданням Рікардо вважав дослідження не проблеми створення національного багатства, а відкриття законів, що визначають розподіл багатства між основними класами у формі зарплати, прибутку і ренти. Основним принципом Рікардо при оцінці економічних явищ була вимога розвитку продуктивних сил. Виходячи з цього вин також вважав завданням політекономії розробку економічної політики, що найбільшою мірою сприяє росту продуктивних сил. Ті методи, які застосовувалися природничими науками вплинули на виробітку Рікардом свого методу у економічних дослідженнях. Він застосовував метод абстракції. Особливістю його методології було переважання кількісного аналізу при розгляді деяких економічних категорій, але особливим методом Рікардо було прагнення пояснити всі економічні категорії на основі вартості (цінності). Вважав, що все дослідження повинно базуватися на єдиній основі, за яку він бере визначення цінності робочим часом. Важливими науковими досягненнями були досягнення Давіда Рікардо при розробці теорії цінності, теорії капіталу, його погляди на прибуток, зарплату, кредит та гроші.

Важливе місце в економічному вченні Рікардо займає питання зовнішньої торгівлі, світового ринку, валютних відносин. Рікардо висунув принцип  порівняльних відносних переваг, як абстрактне обгрунтування переваг міжнародної спеціалізації виробництва (одне з наукових досягнень Рікардо). Згідно з його теорією відносних або порівняльних переваг кожна країна зацікавлена спеціалізуватися на виробництві в якому вона має найбільшу перевагу (як у Сміта) або найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.

Значне наукове  досягнення Рікардо є його теорія ренти (земельної). В ній вперше розкритий  механізм диференційної ренти. Розвиваючи своє вчення про земельну ренту на основі трудової теорії вартості Рікардо робить усілякі спроби пояснити існування ренти дією сил природи і особливо продукт праці в с/г (як у фізіократів заперечує). Головна думка – рента створюється працею, а не є продуктом природи. Вартість с/г продукту визначається витратами праці на їх виробництво за найгірших умов, тому середні та кращі землі приносять доход, який є різницею у витратах виробництва і вигляді ренти привласнюється землевласниками. Абсолютну земельну ренту Рікардо заперечував.

 

 

 

 

4. Еволюція класичної  політичної економії в першій половині

Економічна теорія Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д. Мілля та Дж.С.Мілля.

Історичними передумовами еволюції класичної  теорії в І половині 19ст. були (соціальні протиріччя):

• завершення промислового перевороту та подальший розвиток капіталізму
• поява періодичних економічних криз надвиробництва ð це призвело до загострення економічних протиріч капіталізму
• вихід на історичну арену робітничого класу
• завоювання буржуазією політичної влади

У І половині 19ст. ідеї класиків, перш за все Сміта та Рікардо, розвивають економісти нового етапу в розвитку економічної думки.

Видатним представником нової  хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834).

Він в першу чергу захищає  інтереси землевласників.

Найбільш відомою його працею є “Дослідження про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства”(1798р.), а також:

• “Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814)
• “Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хлібу”(1815)
• “Дослідження про природу і зростання ренти”(1815)
• “Принципи політекономії”
• “Поняття політичної економії”(1827)

У всіх роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній  займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.

Серед найортодоксальніших послідовників  Рікардо були Дж. Мілль та Джон Мак-Куллох.

Вони не лише визнали його систему, пропагували її, а й застосували  для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Джеймс Мілль (1773 – 1836). З його ім’ям пов’язано багато культурних та наукових починань того часу: він був першим з засновників Лондонського університету.

Його основні праці, в яких знайшли  відображення його економічні погляди, такі:

• “Історія британської Індії”(1817)
• “Елементи політичної економії”(1821)

В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо.

Певний внесок у розвиток економічної  теорії зробив Насао Сеніор (1790 – 1864) – професор політекономії в Оксфорді.

Теорія ПЕ викладена в його книзі  “Політична економії”(1850р.). Об’єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості  речей: вартість, корисність та обсяг  пропозиції.