Энергетическая политика Украины

     На  сьогодні обсяги потужності виробництва етанолу в Україні становлять 14,2 млн. галонів на рік, або близько 48,8 тис. т. За даними концерну “Укрспирт”, у разі модернізації технології дегідратації шляхом заміни процесу азеотропної ректифікації на процес із використанням молекулярних сит щорічний потенціал виробництва етанолу становитиме майже 94,6 млн. галонів, або 320 тис. т. Застосування етанолу для виробництва сумішевих бензинів та інших  добавок до бензинів у 2030 році в обсязі 300-400 тис. т дозволить заощадити 258-344 тис. т у.п. (табл. 9, додаток Е).

     Значні  можливості містить напрям виробництва  моторного палива на основі ріпакової  олії, яку також називають дизельним  пальним, оскільки її теплотворна спроможність у 33,1 МДж/л є дещо меншою за величину цього показника для дизельного палива – 35,1 МДж/л. Для використання безпосередньо в дизельному двигуні ріпакова олія потребує очищення та проведення процесу етерифікації з метою отримання метилового ефіру. За приблизними оцінками, з одного гектара землі можна отримати одну тонну ріпакової олії. В 2001 році обсяг ріллі в Україні становив 32,5 млн. га, що дозволяє орієнтуватись у перспективі на використання 2–3 млн. га не найпродуктивніших земель для вирощування ріпаку. За прогнозами передбачається виробництво 1,6-2 млн. т біодизельного пального в 2030 році, що рівноцінно заощадженню 2,2-2,8 млн. т у.п. нафтопродуктів. Впровадження біотехнології виробництва моторного палива сприятиме заощадженню у 2030 році нафтопродуктів в обсягах 2,5-3,1 млн. т у.п. (табл. 9, дод. Е).

     Прогноз споживання котельно-пічного  палива. Споживання котельно-пічного палива в галузях економіки України 2000 року становило 154 млн. т у.п. Пожвавлення промислового виробництва і сфери послуг зумовить зростання потреби в паливі у 2010 році – 165,7-181,8 млн. т у.п., на 2020 рік прогнозується зростання споживання палива до 182,5-215,7 млн. т у.п. і на 2030 рік – до 207,9-247,8 млн. т у.п., тобто на кінець прогнозованого періоду проти 2000 року обсяги споживання котельно-пічного палива збільшаться в 1,4-1,6 разу (табл. 10, додаток Ж).

     Такий малий приріст споживання палива пояснюється структурними змінами, які мають статися в економіці  та її галузях, зокрема прискоренням розвитку наукоємних та високотехнологічних  галузей і виробництв, реалізацією  енергозберігаючих заходів, електрифікацією високотемпературних процесів і гарячого водопостачання в побуті, а також зростанням у структурі енергетичного балансу частки перетворених видів енергії. Це вплине на формування галузевої структури споживання палива в економіці України (табл. 11, додаток З). Так, у 2030 році споживання котельно-пічного палива зросте: у промисловості – з 128,6 у 2000 році до 151,8-172,5 млн. т у.п.; сільському господарстві – з 1,1 до 7,9-11,4; транспорті – з 5,9 до 8,3-11,2; житлово-комунальному господарстві – з 10,1 до 17,7-24,1 млн. т у.п.

     Прогноз споживання електричної  енергії. Спад виробництва протягом 1990–2000 рр. був основною причиною скорочення електроспоживання економікою України на 37,9% – з 270,0 до 167,6 млрд. кВт год.

     При проведенні довгострокового прогнозу споживання електричної енергії бралися до уваги такі фактори:

     – напрями та рівні розвитку галузей  економіки, зокрема промисловості;

     – особливості міжгалузевих і галузевих  структурних зрушень, що впливають  на характеристики електроспоживання;

     – стан і перспективи розвитку обладнання, що використовує електроенергію в усіх сферах виробництва та послуг;

     – соціально-економічні аспекти розвитку суспільства, в тому числі вирішення  завдань екології, підвищення продуктивності праці, поліпшення умов праці та життя, функціонування систем управління на всіх рівнях, створення сучасних інформаційних систем тощо. При цьому розглядались питання взаємозамінності енергоносіїв і роль електричної енергії (як найбільш універсального з енергоносіїв) у цьому процесі.

     Споживання  електроенергії залежно від варіантів  розвитку галузей економіки прогнозується  у 2030 році в обсягах 280,0-350,0 млрд. кВт×год, відносно електроспоживання в 2000 році (167,6 млрд. кВт×год) воно збільшиться в 1,7-2,1 разу (табл. 12, додаток І). Найбільшим споживачем електроенергії серед галузей економіки України залишатиметься промисловість, електроспоживання якої в 2030 році оцінюється в розмірі 139,4-161,4 млрд. кВт×год проти 82,3 млрд. кВт×год у 2000 році. За той самий період електроспоживання в сільському господарстві зросте з 5,0 до 35,0-52,9 млрд. кВт×год залежно від варіанта розвитку галузі, можливостей  комплексної електромеханізації  та автоматизації сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва. Електроспоживання в будівництві за період з 2000-го по 2030 рік зросте з 1,0 до 5,3-7,0 млрд. кВт×год, на транспорті – з 9,2 до 19,0-25,9 млрд. кВт×год, у житлово-комунальному господарстві – з 38,9 до 56,0-74,6 млрд. кВт×год залежно від чисельності населення і обсягів використання електроенергії в побуті, процесах приготування їжі та гарячого водопостачання. Втрати електроенергії в мережах загального користування в 2030 році очікуються у розмірі 25,2-28,4 млрд. кВт×год (8,1-9,0% у структурі електроспоживання) проти 31,2 млрд. кВт×год у 2000 році (18,6%).

     Прогноз споживання теплової енергії. При прогнозуванні рівнів теплоспоживання галузей економіки враховано насамперед чисельність населення і його забезпеченість житлом, створення комфортних умов життя, а також підвищення якості будівництва та теплостійкості споруд, утилізацію вторинних теплових енергоресурсів, скорочення втрат теплоенергії в мережах при транспортуванні її до споживачів, електрифікацію гарячого водопостачання в децентралізованих побутових споживачів тощо.

     Залежно від варіантів розвитку виробничих галузей і сфери обслуговування на час до 2030 року теплоспоживання  економіки України прогнозується  на кінець цього періоду в розмірі 382,7-467,2 млн. Гкал проти 225,8 млн. Гкал, спожитих у 2000 році, зросте у 1,7-2,1 разу (з урахуванням децентралізованого теплопостачання на житлові та комунальні потреби).

     Теплоспоживання у промисловості збільшиться  з 80 млн. Гкал у 2000 році до 178,9-237,4 млн. Гкал у 2030-му, сільському господарстві –  з 2,5 до 5,3-8,2 млн. Гкал, будівництві – з 1,5 до 3,5-5,2 млн. Гкал, на транспорті – з 3,5 до 7,0-9,4 млн. Гкал, у житлово-комунальному господарстві – з 98,7 до 149,8-167,3 млн. Гкал (табл. 13, додаток К).

     Прогноз споживання первинних  енергоресурсів. Споживання первинних енергетичних ресурсів характеризує власні енергетичні потреби країни. В табл. 14 наведено складові загальної потреби в первинних ресурсах, які є результатом проведених прогнозів споживання палива та розвитку електроенергетики. У прогноз споживання первинних енергоресурсів було закладено стратегічну мету, спрямовану на досягнення в Україні світового рівня показників енергетичної ефективності в кінці прогнозного періоду – 2025–2030 рр.

     У 2030 році прогнозне споживання первинних  енергоресурсів становитиме 269,6-327,5 млн. т у.п. за споживання 191,7 млн. т у.п. у 2000 році. Слід зазначити, що в 1990 році обсяг споживання первинних енергетичних ресурсів дорівнював 353 млн. т у.п. У 2030 році за порівняно більшого розміру ВВП загальне споживання первинних енергоресурсів прогнозується менше, ніж у 1990 році на 25,5-83,4 млн. т у.п. Це пояснюється дією двох основних факторів: докорінними структурними зрушеннями в напрямі створення малоенергоємної та малоресурсовитратної економіки, а також активною енергозберігаючою політикою, що має здійснюватися в країні.

     Структурна  перебудова економіки України за базовим (другим) сценарієм дозволить  у 2030 році скоротити обсяги споживання первинних енергоресурсів на 228,1 млн. т у.п. відносно 2000 року. Для досягнення в Україні світового рівня показників енергетичної ефективності в кінці прогнозного періоду необхідно за рахунок технологічного фактора забезпечити скорочення споживання первинних енергоресурсів на 327,5 млн. т у.п., при цьому економія первинних енергоресурсів у 2030 році становитиме 555,6 млн. т у.п. відносно 2000 року. 

     Таблиця 14

Прогноз споживання первинних енергоресурсів, технологічного і структурного енергозбереження (млн. т у.п.) за базовим сценарієм  розвитку економіки України на період до 2030 року.

Висновки 

     Однією  з причин кризових явищ на Україні є надзвичайно затратна (у 5 – 6 раз більше ніж у розвинених країнах) щодо енергоресурсів економіка. Тому завдання раціонального використання енергоресурсів є невідкладним і пріоритетним для всіх установ і громадян України.

     Енергетична політика – діяльність, спрямована на володіння і управління розвитком і функціонуванням енергетики. Об’єктом енергетичної політики є енергетика. Суб’єктами енергетичної політики є фізичні і юридичні особи, які володіють та керують функціонуванням і розвитком енергетики. Задум щодо об’єкта чи суб’єкта політики ґрунтується на розумінні явища чи дій стосовно суб’єктів чи об’єктів політики, перспектив їх розвитку та внутрішньої організації об’єктів задуму. Енергетика – це система об’єктів, процесів, знань, вмінь, та видів діяльності, що скеровані на створення та використання різних видів енергії.

     Енергетична безпека визначається наявністю  власних енергоресурсів, транспортної інфраструктури, ефективністю енергоспоживання та існуванням альтернативних джерел енергії. Вона залежить від співвідношення між власними та імпортованими ПЕР, різноманітності енергоносіїв, глибини переробки енергетичної сировини та від стану контролю за витратою ПЕР і розвитку енергозбереження (створення перешкод енергетичному марнотратству).

     Для поступового виходу України з енергетичної кризи держава повинна на перехідний період взяти її практичне подолання під свій контроль, створити надійну законодавчу базу для ефективного ринкового трансформування виробництва паливно-енергетичних ресурсів і торгівлі ними, для формування розвинутого енергетичного ринку - з тим, щоб викоренити прояви зловживань і анархії в цій галузі.

     Сьогодні  концепцію та програму урядової енергетичної політики зорієнтовано переважно на вугільне паливо, оскільки його розвідані  запаси ще досить вагомі. Вони можуть забезпечувати Україну паливом і в наступному сторіччі. Також в Україні високого розвитку набула електроенергетика. На її території розміщені великі атомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.

     Оскільки  для економіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного і своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв’язувати їх треба комплексно - як на міжнародному і державному, так і на господарському і навіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток неможливі.

     Нова  концепція розвитку паливно-енергетичного  комплексу України повинна базуватися: на розширенні пошуково-розвідувальних робіт з метою виявлення нових  запасів нафти, газу, вугілля та інших паливних ресурсів; підвищення віддачі існуючих родовищ, модернізації і переведенні на нові технології усього паливно-енергетичного комплексу; структурній перебудові національної економіки; зниженні енергомісткості усіх видів продукції; на розробці й впровадженні ресурсозберігаючих і насамперед енергозберігаючих технологій; переорієнтації на закупівлю енергоресурсів у країнах Близького і Середнього Сходу . 

     Використана література 

1. Барановський  А. Экономическая безопасность государства. // Финансовая Украина. – 1996 – 07.07., № 22.
2. Барановський А. Экономическая безопасность. // Финансовая Украина. – 1995 – 05.12., № 48.
3. Воропай Н.Й. та ін. Об энергетической безопасности государства (характеристика проблемы и методические основы их исследования ) // Энергетика и электрификация – 1995, № 3, с. 49 – 51.
4. Гальчинский А., Герц А., Семиноженко В. Украина в 2010 году: Высокотехнологическая страна или сырьевой придаток Запада. // Зеркало недели. – 1997. – 21.07., № 23.
5. Глобальная стратегия для энергетической безопасности Украины.// Комиссия Европейского Сообщества. Директорат Внешнеэкономических Связей по программе TACIS: Мадрид – Киев. – 1995.
6. Горбулін В.П. Національна безпека – щит держави. // Урядовий кур’єр. – 1996 – 22.08., № 157 – 158.
7. Дяков А.Ф. Энергетика Росси и энергетическая безопасность.// Пром. Энергетика. – 1996. -№ 12, с. 2 -5.
8. Загній О., Кульбаба В. Можливості реорганізації енергетики України з метою адаптації до ринкових умов. // Екон. України. – 1994. - № 5, с. 85 – 87.
9. Ковалко М.П. , Денисюк С.П. Енергозбереження – пріоритетний напрямок державної політики України : Київ: УЕЗ, 1998 – 506 ст.
10. Костюк П.Г. Наукові основи концепції сталого розвитку в Україні.// Экотехнологии и ресурсосбережение. – 1997, - № 1, с. 42 - 44.
11. Лихошва Ю.В. Енергозбереження у ЖКС господарства. Мат. конф. „Ресурс -97” – Київ, 1997, с. 25 – 39.
12. Макаров А.А. Долгосрочные аспекты обеспечения Энергетической безопасности стран СНГ, // Энергия. – 1996. - № 12, с. 7 - 13.
13. Чабан О.Й. Загальноенергетична політика як чинник національної безпеки.// Львів: Вісник ДУ „ Львівська політехніка”, 1999, №2, с. 35 – 37.
14. Черномырдин В.С. Энергетический фактор в системе взаимоотношений стран СНГ. // Энергия, 1996, - № 12, с. 3 - 6.
15. Энергетическая стратегия России (Основные положения). – Москва: МИЭИ РАН, 1994, - 77 с.