Экономический рост и экономическое развитие

Суть проблеми полягає  в тому, що майже всі фактори, які  дестабілізують фінансове становище  в державі, є результатом дій  відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від  основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою і виконавчою владою, і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються, поглиблюються  й посилюються на мікрорівні —  на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Сьогодні у законодавчої влади нема чіткого уявлення про  шляхи забезпечення фінансової стабільності в державі, а саме про те, яка  частина чинного законодавства  не сприяє фінансовій стабільності і  які законодавчі акти необхідно  розробити й прийняти, щоб забезпечити  стабільність. Є тільки нищівна критика  того, що робиться в державі у  галузі фінансів і банківської діяльності. Ця критика переважно необ'єктивна, побудована на емоціях. Але найгірше те, що в ній немає елементів  позитиву й конструктивності. Складається  враження, що обранці народу не піднялися  до рівня розуміння складних явищ у фінансовій сфері. Це викликає гіркоту  й невизначеність у широких верств населення України.

За таких умов виконавча  влада поводиться досить невпевнено. В неї нема чіткої програми дій, вона кидається в різні боки при  здійсненні конкретних заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів і  їх витрачання, щодо посилення відповідальності за порушення фінансової дисципліни і зменшення заборгованості з  соціальних виплат тощо.

Фінансове становище держави  характеризується двома показниками: виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. В Україні після  проведення грошової реформи вдавалося  підтримувати стабільність грошової одиниці. Однак це давалося досить дорогою ціною через великі суми заборгованості з виплати із бюджету населенню заробітної плати, різних видів допомоги, пенсій, а також через зростання заборгованості бюджетних установ по розрахунках за електроенергію та інші види послуг, через постійне зростання зовнішнього і внутрішнього державного боргу, витрат на його обслуговування й завищення дохідності облігацій внутрішньої державної позики.

Саме в цьому було закладено  підвалини майбутніх кризових явищ. Розміщення ОВДП і покриття за рахунок  цього дефіциту бюджету робить інфляційні процеси в державі контрольованими, але використання цього джерела  фінансових ресурсів має свої межі й економічний сенс. Мобілізація  коштів через ОВДП можлива тільки на короткотерміновий період, і такі мобілізовані кошти повинні бути використані на цілі, що мають високу окупність, бо вже на третій рік створюється  фінансова піраміда й подальше використання такого джерела стає недоцільним. Гірше  того, якщо мобілізовані через ОВДП кошти використані на споживання, то це не що інше, як відстрочена інфляція.

Мобілізація коштів через ОВДП в  Україні, крім згаданого, мала ще й ту ваду, що 60% ОВДП на суму понад 5 млрд. грн. були розміщені серед нерезидентів, що зумовило відплив капіталів з  України при викупленні облігацій  і сплаті процентів за ними на загальну суму понад 8 млрд. грн. Це завдало значної  шкоди економіці України.

Якщо тепер не вжити рішучих  заходів, які б попереджали знецінення грошової одиниці, може скластися ситуація, яка в майбутньому загрожуватиме  державі фінансовою, а згодом і  загальноекономічною небезпекою. Річ у тім, що потенційно зберігаються фактори, без подальшої локалізації яких ситуація може вийти з-під контролю уряду.

Насамперед необхідно створити ефективний механізм страхування банківських  депозитів. Для цього слід прийняти закон "Про фонд гарантування вкладів  фізичних осіб", у якому має  йтися не лише про гарантію їх повернення, а й про гарантію компенсації  втрат від знецінення. Це дасть  змогу щорічно залучати вільні кошти  населення на суму понад 10 млрд. грн. і використовувати їх як кредитні ресурси.

Виплата процентів за вкладами населення  навіть у половинних розмірах від  того, що сьогодні сплачує держава  за ОВДП, по-перше, забезпечила б  збільшення реальних доходів населення, по-друге, позитивно позначилася  б на стабілізації грошової одиниці. Є й інші форми залучення коштів населення, які виправдали себе в  цілому ряді зарубіжних країн і на сьогодні є важливим стабілізатором національної грошової одиниці.

Житлове будівництво — одна з  провідних галузей в економіці  усіх економічно розвинутих країн. Капітальні вкладення у цю сферу становлять у середньому третину загального обсягу інвестицій в економіку.

Сьогодні житлове будівництво  в Україні перебуває в кризовому  стані. Обсяги будівництва житла  знизилися за останні сім років  майже у 3,5 разу. Підприємства житлово-будівельного комплексу завантажені в кращому  разі на 30-40%.

Держава найближчими роками не зможе  виділяти коштів із бюджету й безплатно  надавати житло всім, хто має в  цьому потребу. Тому необхідний пошук  інших шляхів вирішення фінансового  забезпечення житлового будівництва.

На наш погляд, вирішувати питання  фінансування житлового будівництва  можна тільки шляхом запровадження  системи житлових заощаджень і пільгового кредитування житлового будівництва  й придбання житла. Такі системи  ефективно діють в економічно розвинутих країнах уже протягом багатьох десятиріч. Завдяки цим  системам проблему забезпечення житлом у цих країнах практично розв'язано.

Крім того, є багато прикладів  у світовій практиці, коли зростання  житлового будівництва було початком загальноекономічного піднесення. Так  було у повоєнній Федеративній Німеччині, Франції й деяких інших країнах.

Нині в Україні є умови  для впровадження найефективніших  систем житлових заощаджень і пільгового кредитування житла. Це значна кількість  готівкових грошей на руках у населення, набутий певний досвід кредитування житла Ощадним банком України, наявність  зарубіжної організації (німецький  банк "Шватім-Халл"), яка має  досвід роботи у цій сфері й  готова до співробітництва.

Система житлових заощаджень громадян і пільгового кредитування житла  в Україні має включати такі елементи:

— запровадження житлово-будівельних  вкладів населення з подальшим  цільовим використанням їх на будівництво  і придбання житла. Такі вклади могли  б дати можливість громадянину протягом п'яти років накопичити кошти  на рахунку в спеціальному банку  до рівня 15000 гривень із рівномірними щорічними внесками;

— можливість громадян одержувати проценти за зберігання коштів на рахунку в  банку, а також премію від держави  в розмірі до 20% вкладу, що гарантує знецінення коштів від інфляційних  процесів. По закінченні п’ятирічного терміну кожний громадянин може одержати суму вкладу з процентами і преміями, а також кредит, що дорівнює сумі його заощадження на будівництво  й придбання житла під контролем  банку. Кредит надається строком  на 20 років із процентною ставкою 3% річних.

— надання державою податкової пільги банкам для більшої їх зацікавленості у такому кредитуванні: зменшення  ставки податку на суму прибутку, отриманого від процентів за надані на таких умовах позики.

 

 

 

4 ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ Р. СОЛОУ

 

 

Пояснення парадоксів неокласичної моделі економічного зростання Р.Солоу немічної теорії, наявність у ній альтернативних взаємовиключних і помилкових елементів . У такій ситуації не варто розраховувати на успіх, запозичуючи зарубіжний макроекр-номічний інструментарій для використання в умовах України.

Іноді замість моделі Р.Солоу аналізують стандартну модель економічного зростання К.Шела . Окремий випадок моделі К.Шела (при незалежній від часу виробничій функції) у 1956 році одночасно запропонували Р.Солоу і Т.Свен . Тому в неокласичній літературі теоретична модель економічного зростання, що нас цікавить, називається також моделлю Солоу — Свена.

На відміну від посткейнсіанських  моделей зростання Домара — Харода, в моделі Р.Солоу коефіцієнт капітало-озброєності праці (К/Г) не є константою, а змінюється залежно від стану кон'юнктури. Для цього вводяться дві передумови: 1) фактори Кі І є взаємозамінними; 2) на ринку факторів панує досконала конкуренція, внаслідок якої відповідно до неокласичної концепції за рахунок гнучкості цін та еластичності попиту і пропозиції за цінами на всіх ринках установлюється рівновага .

Р.Солоу намагається довести, що нестабільність динамічної рівноваги  в посткейнсіанських моделях є наслідком невзаємозамінності факторів у виробничій функції В.Лєонтьєва. Замість неї він використовує виробни-

У моделі Солоу показник і означає  не рівень зайнятості, а кількість  праці (людиногодин на рік) або середньорічну кількість працівників у еквіваленті повної зайнятості . Але до 2003 р. Держкомстат України не розраховував подібні показники. За його даними, у 2003 році середньомісячна заробітна плата одного працівника в еквіваленті повної зайнятості в Україні перевищувала заробітну плату одного штатного працівника на 7.8%. Із цього випливає, шо у 2003 році середньорічна кількість праці була меншою від величини зайнятості в 1.078 раза.

Основною метою грошово-кредитної політики НБУ є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови переходу економіки до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі й досягнення довгострокових соціальних, структурних та інсти-туційних цілей. Це потребує постійного моніторингу динаміки цін на товари й послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення, а в разі потреби  впливу на них засобами монетарної політики. Одночасно створюються умови для поступового переходу до таргетування інфляції . Одна з актуальних проблем, що виникає в ході втілення цих заходів, необхідність створення базової моделі зростання ВВП, яка б враховувала вплив не лише виробничих, а й інноваційно-інвестиційних, монетарних та інших факторів.

Так, Міжнародний центр перспективних досліджень для оцінки потенційного і фактичного ВВП України пропонує використовувати виробничу функцію Коба—Дугласа.

Ця модель є практичним застосуванням  теоретичної неокласичної моделі Р.Солоу. Методи її використання для оцінки впливу загальної факторної продуктивності (ТГР) на ВВП проаналізовані й удосконалені у працях автора . Однак прогностична спроможність моделі викликає сумнів через властиві їй парадокси, що не знайшли пояснення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

 

Отже, найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку – одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі – до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які  стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави  в галузі охорони праці, навколишнього  середовища та інші.

Існує також ряд факторів, які  мають значний вплив на темпи  економічного зростання, але вони з  великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але  слід пам’ятати, що це призведе до нарощування  торговельного дефіциту за рахунок  перевищення імпорту над експортом.

Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

Економічний розвиток вбирає в себе поняття економічного зростання  й багато інших. В умовах сучасного  розвитку людської цивілізації екологічні проблеми виступають одним із найголовніших  чинників економічного життя суспільства. Ми можемо чітко простежити наскільки  складним є механізм взаємодії суспільства( економіки, політики, ідеології) і навколишнього  середовища, проблема раціональної екологічної  політики. Адже тільки за умови раціонального і бережного ставлення до навколишнього середовища людство зможе вижити.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Білецька Л. В. Економічна  теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький,  В. І. Савич; М-во освіти і  науки України. -К.: Центр навчальної  літератури, 2005. -651 с.

2. Волкова О.І. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посібник.-К.:Професіонал,2004.

3. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. - Львів: Українські технології, 1999. - 639 с.

4. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

5. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. - 5-те вид., стереотип.. - К.: Знання , 2006. - 213 с.

6. Економічна теорія : Посібник для вищої школи/ Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. -702 с.

7. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.