Грошової реформи в Україні

   . розпочато реформування  бухгалтерського обліку та звітності у банках;

   . НБУ напрацьовано  нормативну базу для здійснення  монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи;

   . завдяки зусиллям  НБУ, його монетарній політиці  подолано гіперінфляцію, керованими  стали інфляційні процеси.

Цілями реформування банківської системи України  на цьому етапі стали:

1.  Забезпечення  розбудови   банківської  системи,  здатної ефективно   та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

2. Вдосконалення нагляду  за діяльністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату  довіри до банківської системи.

4. Створення умов  для   ефективної  грошової  реформи  з  уведенням в  обіг національної валюти — гривні.

5. Посилення  мобілізації   заощаджень,  тобто  сприяння  розвитку економіки шляхом інвестицій.

6.   Розвиток   фінансових   інструментів,   поліпшення   грошово кредитного регулювання шляхом  впровадження  ринкових  відносин,  а  не за  рахунок директивного розподілу кредитів.

7.  Поліпшення  розподілу  ресурсів  —   на   користь конкурентоспроможних підприємств.

8. Передача контролю  за  фінансовим  станом  підприємств   механізмам  ринку (банки  мають   відігравати  активну  роль  в  ініціації  реструктуризації підприємств, брати участь в оздоровленні їх фінансового стану, а  в  разі необхідності — в ліквідації неплатоспроможних підприємств).

9. Розв’язання проблеми  неплатежів та запобігання їх  виникненню.

            10. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.

11. Послаблення державного  тиску на кредитну діяльність  великих банків.

      Отже, банківська  система України вже має свою історію.  Вона налічує майже десять років, але багата вельми  інтенсивними  процесами:  українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на  який  аналогічні  закордонні установи  витрачали  кілька  років,  а  то   й   десятиліття.   Слід   також враховувати, що банківська система  в  нашій  країні  формувалася,  зазнаючи впливу негативних чинників, які не лише не сприяли  розвитку,  а  навпаки  - гальмували його.

      Йдеться  про:

1.    Макроекономічні  чинники, які зменшують попит  на фінансові послуги:

   . кількарічну тенденцію  до зниження ВВП;

   . доларизацію економіки;

   . низьку купівельну  спроможність фізичних осіб;

   .  бартеризацію   взаєморозрахунків   між   суб’єктами підприємницької діяльності.

2.    Економічні чинники:

   .  інфляцію,  спад  виробництва  та  спричинене  ними  “звуження” кола клієнтів;

   . повільний розвиток  приватного сектора в економіці, а отже, й  невелик   частку приватного капіталу в банках;

   . податковий прес, який із часом не тільки  не  слабшає,  а  посилюється   внаслідок розширення бази оподаткування.

3.    Законодавчі  та нормативні чинники:

   . законодавчу неврегульованість  багатьох напрямів роботи;

   .  відсутність   чітких  правил   роботи,   викликану   частими змінами

     законодавчих  і нормативних документів та  суперечностями в них;

   . не передбачену  нормативами прозорість  балансів  банків,  простір для    перегрупувань,  маніпуляцій,  зловживань,  захаращеність   банківських   “вішалок”   —   рахунків   обліку   дебіторської   та    кредиторської заборгованості,  —  що  призводить  до  появи  штучних  балансів,  які демонструють уявну ліквідність капіталу банку.

4.     Внутрибанківські  (суб’єктивні)  чинники,   які   здебільшого   можна кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:

   . невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;

   .  недооцінку   фактора   незалежності   банківського   менеджменту   та  перетворення  банку  на  “кишеньковий”   під   впливом   акціонерів   —“метеликів”;

   . гостре прагнення  “універсалізації” банку, не супроводжуване побудовою

     відповідної  його інфраструктури;

   . відсутність збалансованої  політики управління філіями

Тепер  зупинимося  на  проблемах,  що  постануть  перед  грошовою  та банківською системою України на початку XXI століття.

Насамперед — про збільшення конкуренції на ринку.  Закінчуються  часи,  коли банки  України  були  монополістами  на  вітчизняному   фінансовому   ринку. Незабаром  з’явиться  багато   фінансових   посередників,   які   загострять конкуренцію.  По-перше,  активізуються  іноземні  банки,  які  мають  більше можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив  матимуть  небанківські фінансові  установи  —  кредитні  спілки,  страхові  компанії,  інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані  у  1999  році. Виникне ряд кооперативних банків, які працюватимуть на  принципах  товариств взаємного  кредиту.  Всі  ці  структури  почнуть   енергійно   боротися   за клієнтуру.

       Жорсткішим  стане  регулювання  банківської   системи.   Коли   банки перейдуть у  режим  щоденного  контролю,  доведеться  звикати  до  постійної присутності державного  регулюючого  органу.  Лояльність,  яку  Національний банк донині виявляє  щодо  комерційних  банків,  краще  було  б  залишити  в минулому столітті. А  вони  в  свою  чергу  мають  усвідомити,  що  постійна присутність НБУ в їхній діяльності — це необхідність.

      В  Україну   дуже  швидко  приходять  нові  банківські  послуги.  Попри крихітний розмір цього сегмента ринку за  якихось  рік-два  клієнти  вже  не визнаватимуть банків, у арсеналі  яких  бракує  нових  технологій.  Сьогодні ними займаються 10—15 банків. Проблемою  номер  один  є  обєднання  банків.

Хочуть вони цього чи ні,  цей  абсолютно  нормальний,  більше  того,  просто необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських,  європейських, японських банківських системах  відбувається  злиття  банків.  В  Україні  ж половина банків “нездужає”.  В  результаті  вони  або  будуть  приєднані  до потужніших структур, або викреслені з  Реєстру  банків.  Близько  50  банків зараз потенційно поставлені перед вибором: приєднання або ліквідація.

      Традиційне  уявлення про банки  як  інститути,  що  залучають кошти  у вигляді депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво  змінюється. З появою нефінансових банків чи  небанківських  інститутів,  які  займаються банківською справою, постає проблема виживання традиційних  банків  у  нових умовах.[14]

 

2.2 Грошова реформа в Україні. Особливості її проведення і наслідки.

 

У 90-ті роки в Україні була проведена  широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.[13]

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут 
самостійності і механізм забезпечення незалежності української 
держави;

- забезпечити стабільність  національних грошей на рівні,  достатньому для стимулювання  економічного і соціального розвитку країни;

- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

• перший етап (січень — листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;
• другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;
• третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання. Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегіть спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи. Слід зазначити, що в уряду взагалі не було єдиного, детального плану проведення реформи за всіма її етапами. Такий план був розроблений лише в 1995 р. для завершального етапу реформи і реалізований у вересні 1996 р. До цього часу процес реформування відбувався скоріше стихійно, під тиском подій, що відбувалися у сфері грошового обороту та державних фінансів. Ця обставина призвела до затягування процесу грошової реформи.

 Випуск  купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути «готівкової кризи», і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.[17]

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець  буде запроваджуватися «м'яко», поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання, як тимчасових грошей, не перевищить 4 - 6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець «заповнив» весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 р., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою «український карбованець». Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження  механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992—1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених не виваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи. Утрата населенням заощаджень, які були розміщені в Ощадному банку до 1 січня 1992 р., сталася внаслідок того, що вони не були індексовані відповідно до темпів інфляції, як це було зроблено з поточними доходами населення. [8]

Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

- до початку реформи такого  механізму в Україні не було;

- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому  — підготовчому — етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовані механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994—1995 рр. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.