Грошовий обіг та його закони. Грошова система країни

     Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно  складається під впливом взаємодії  попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями

(валютами) різних країн, що визначається  їх, купівельною силою. Валютний  курс характеризується еквівалентною  сумою, ціною грошової одиниці  однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

     Залежно від типу грошової системи, рівня  розвитку ринкових відносин, економічного і соціально – політичного  стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.    

     Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

     У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція

держави і НБУ, яка реалізується через:

     1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

     2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

     3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

     Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності зобов’язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації

міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції:

• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;
• складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;
• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
• визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

     Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

• надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;
• відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків – кореспондентів;
• купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;
• зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
• розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;
• проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне

регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

     У відповідності з цими завданнями НБУ:

• здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним 
  документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою України;
• монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;
• виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;
• встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;
• створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
• визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;
• встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;
• здійснює нагляд за діяльністю банків;
• аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;
• організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських операцій;
• здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.

     Отже, сучасна грошова система характеризується:

• відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію золота;
• переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;
• збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у вигляді казначейських квитків;
• випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;
• розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;
• зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

     Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1. залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:
1. ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
2. неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;
2. залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:
1. грошові системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;
2. грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.
3. залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

1. якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

     Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і систему  нерозмінних кредитних грошей.

     Біметалева  система грошового обігу діє  тоді, коли роль загального еквіваленту  закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

     За  паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними монетами стихійно (автоматично) складається  вагове і цінове співвідношення, яке  держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам функцію законного платіжного засобу.

     Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б) використання у функції міри вартості одночасно  двох металів суперечило природі  даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають з обігу більш вартісні”.

     Оскільки  біметалізм породжував нестабільність грошової системи і труднощі при  визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

     Монометалізм  – грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним  еквівалентом і основою грошового  обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.