Фіскальна політика держави

- вплив політичних циклів

Економічна  суть державного боргу виявляється  через такі дві його функції:

1) фіскальну  — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулювальну — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним банком країни.

Державний борг складається з двох частин залежно  від сфери розміщення: внутрішнього боргу і зовнішнього.

В Україні  у 1992 році прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України  входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду  для забезпечення фінансування загальнодержавних  потреб. Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

 До  боргових забов'язань уряду належать  випущені ним цінні папери, інші  зобов'язання у грошовій формі,  гарантовані урядом, а також одержані  ним кредити. Визнання інших  зобов'язань державним боргом встановлюється лише законом.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними. Іноземні запозичення дають змогу країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє національна економіка. За продуктивного використання таких запозичень як інвестицій країна може прискорити своє економічне зростання. І навпаки, нераціональне їх використання загострює проблему повернення боргів.

До державного зовнішнього боргу України належать:

1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку.

2. Заборгованість  за позиками, наданими іноземними  органами управління.    

3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками.

4. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Залежно від ступеня охоплення державних  боргових зобов'язань державний борг поділяється на капітальний та поточний. Капітальний державний борг — це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані проценти, що повинні бути виплачені за цими забов'я-заннями. Поточний державний борг — це сума витрат поточного періоду з виплати відсотків кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і за погашенням зобов'язань, строк сплати яких настав.

,, Залежно  від позиції уряду держави  щодо накопичення державного боргу борг може бути активним і пасивним. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Пасивний державний борг створюється при виникненні пасивного бюджетного дефіциту.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний  борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у разі неплатоспроможності позичальника.

Бюджетний кодекс України (ст. 12) передбачає класифікацію державного боргу за типом кредитора та типом боргового зобов'язання.

Залежно від типу кредитора виділяється  державний борг перед внутрішніми і перед зовнішніми кредиторами. Внутрішні кредитори: борг перед юридичними та фізичними особами; борг перед банківськими установами; борг перед іншими органами управління; борг, не віднесений до інших категорій; борг, що виникає внаслідок коригування вартісних оцінок. Зовнішні кредитори: борг перед міжнародними організаціями економічного розвитку; борг перед іноземними державами, в тому числі під гарантію уряду; борг перед іноземними комерційними банками; борг перед іноземними постачальниками; борг, пов'язаний з коригуванням вартісних оцінок.

Залежно від типу боргового зобов'язання розрізняється: 

заборгованість  за довгостроковими облігаціями; заборгованість за оередньостроковими облігаціями; заборгованість за короткостроковими облігаціями і векселями; заборгованість за кредитами, отриманими для фінансування дефіциту бюджету; заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Відповідно  до термінів користування боргові зобов'язання поділяються на: короткотермінові (до 1 року), середньотермі-нові (від 1 до 5 років), довготермінові (більше 5 років).

зумовлюють  потребу чіткої системи управління ним.

Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати процентних доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення. Для капітального боргу важливо встановити терміни погашення і виплати процентних доходів за наявності відповідних для цього джерел.

Виплата процентних доходів за позиками та їх погашення звичайно здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Однак в умовах зростання державного боргу і обмеженості бюджетних коштів держава може здійснити рефінансування державного боргу. Рефінансування державного боргу — це погашення державного боргу шляхом залучення коштів від випуску нових позик.        

Методами  управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу.

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава  найчастіше знижує розмір виплачуваних процентів за позикою. Однак не виключається і підвищення дохідності позики. ш ( Консолідація — це зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення строку уже випущених позик, так і в бік зменшення). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

Уніфікація  позики — це об'єднання кількох  позик в одну.

Уніфікація  може проводитися разом з консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Обмін за регресивним співвідношенням  цінних паперів попередніх позик  на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка  погашення — це перенесення строків  виплати боргу. Вона відрізняється  від консолідації тим, що під час  відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата процентних доходів.                                                                                                                                                                                                                              

Реструктуризація  — це використання у комплексі  повністю чи частково згаданих методів.

Анулювання  державного боргу — це заходи, внаслідок  яких держава повністю відмовляється  від своїх боргових забов'язань.

В умовах зростання боргового навантаження Україна повинна запроваджувати нові механізми активного управління державним боргом, зокрема започаткувавши обмін боргових зобов'язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші, застосування спеціальних знижок до вартості боргових зобов'язань, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви держави, так і кредити міжнародних фінансових організацій 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

З вищевикладеного можна зробити висновки, що залежно від економічної коньюктури фіскальна політика, як складова стабілізаційної політики спрямовується на стимулювання сукупного попиту, шляхом збільшення державних витрат на закупівлю товарів та послуг або/і зменшення податків в період кризи або обмежує сукупний попит шляхом зменшення державних витрат та/або збільшення податків в умовах піднесення та зростання.

Отже  ступінь державного втручання в економіку визначається функціями держави у реалізації цілей суспільного розвитку, а найзагальнішим показником активності держави є частка національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет.

Так само по-різному впливають на макроекономічну  рівновагу прямі(на доходи) та непрямі(на споживання) податки. Податки на доходи  змінюють  попит  на  ресурси. Податки  на   споживання збільшують загальний рівень цін і скорочують випуск.

Важливими елементами державних витрат є закупівля  товарів і послуг та соціальні трансферти. Кожен з них  по-різному  впливає на макроекономічний кругообіг Засоби фіскальної політики - державні закупівлі, трансферти та податки - використовують для  забезпечення  повної  зайнятості і стримування інфляції.  
 
 
 
 
 
 
 
 

Перелік посилань

1. Базидевич В., Базидевич К., Баластрик Л. -  «Макроекономіка» Київ, 851
2. Будаговська С. – «Мікроекономіка та макроекономіка»  Київ 1998 рік.
3. Василик О.Д., Павлюк К.В. – «Бюджетна система України»  , Київ 2004 рік, 544 стр.
4. Івашковський С.Н. «Макроекономіка», Київ 2000 рік
5. Кириленко О.П. «Місцеві бюджети України», Київ 2000 рік.
6. Климко Г.Н. «Основи економічної теорії: політ економічний аспект», Київ 2004 рік.
7. Самуельсон П. «Економіка», Львів 1993 рік