Фіскальна політика держави

Автоматичні стабілізатори – це такі механізми  в економіці, дія яких зменшує  реакцію ВНП на зміни сукупного  попиту.

Система податків прогресивно залежить  від особистих доходів та доходів  підприємств. Якщо обсяг виробництва  падає то податкові надходження  автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і  видатків послаблюється. У такому випадку  випуск продукції зменшується не так відчутно.

В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує  споживчі витрати, скорочує сукупний попит  і уповільнює зростання цін та заробітної плати.

Допомога  по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.

Основні засоби дискреційної фіскальної політики :

1. Зміна прграм суспільних робіт та інших програм, пов”язаних з витратами.

2. Зміна програм трасфертного типу (перерозподільчих).

3. Циклічні зміни рівня податків. 

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює  податками та державними видатками  з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

2.1 Вплив засобів фіскальної політики на макроекономічну ситуацію

Для прикладу розглянемо оподаткування  пропорційним податком заробітної плати. Вибір пропорційного оподаткування зумовлений єдиним мотивом — спрощенням моделі. Прогресивне оподаткування тільки посилить вплив, а механізм впливу залишиться тим самим.

Графічно  модель впливу пропорційного прямого  оподаткування на стан рівноваги  на ринку праці зображено на рис. 2.1.1

                                                                                        1[704]

На графіку зображено:

а)  криву попиту на працю L^D',

б)  криву пропозиції праці (І.₁^S) до оподаткування заробітної плати;

в) рівновагу на ринку праці до оподаткування  заробітної плати (E₁), якій відповідає заробітна плата (W^*) та кількість зайнятих (L₁);

г) криву пропозиції праці після запровадження оподаткування заробітної плати (L₂^S), яка змістилась вгору;

д) рівновагу на ринку праці після  впровадження оподаткування, яка зміститься до точки Е₂, якій відповідає заробітна плата (W₁) та кількість зайнятих (L₂);

є) відрізок Е₂А — величина податку на заробітну плату;

є) W₁ — заробітної плата до справляння податку (після його запровадження);

ж) W₂ — заробітна плата після сплати податку;

з) }W* — заробітна плата до впровадження оподаткування;

и) площа чотирикутника W₁Е₂АW₂ — величина податкових надходжень до бюджету за умови, що всі L₂ осіб сплачують по Е₂А одиниць податку на заробітну плату.

Величина  податкових надходжень до бюджету утворює суспільні вигоди. Наведемо умовний цифровий приклад. Нехай середня номінальна заробітна плата дорівнювала 400 грн до запровадження оподаткування цього виду доходу. Якщо буде запроваджено оподаткування заробітної плати, наприклад, в 20 %, то такий самий обсяг праці наймані працівники запропонують за умови, що їхня номінальна заробітна плата (W*) зросте на 20 % і тоді реальна їхня заробітної плата залишиться незмінною. Отже, пропозиція праці L^S залишиться незмінною за умови, якщо номінальна заробітна плата зросте до 480 грн. Тоді, сплативши 80 грн податків (Т), дохід після оподаткування залишиться на рівні 400 грн, тобто на тому самому рівні, який був до запровадження оподаткування. Але за умови виплати 480 грн середньої заробітної плати підприємці відмовляться наймати стільки ж працівників, скільки було при номінальній заробітній платі (W*) 400 грн. Тому рівновага буде встановлена в точці E_2,, якій відповідає заробітна плата W₁ для підприємців та W₂ — для найманих працівників. Для підприємців W₁ > W*, а для найманий працівників W₂ < I W*. Це означає, що податковий тягар з оподаткування зарплати розподіляється між підприємцями і найманими працівниками.

На  рис. 3.1 площа Е₂Е₁А — величина загальних втрат суспільства у зв'язку із впровадженням оподаткування заробітної плати. Зміст цих втрат полягає в тому, що підприємці сплачують у Фонд оплати праці більше, ніж наймані працівники з нього отримують. Це змушує останніх зменшувати пропозицію праці та, як результат, зменшується обсяг виробництва. Загальні втрати від впровадження оподаткування заробітної плати розподіляються між найманими працівниками (площа ВЕ₁А) та підприємцями (площа Е₂Е_гВ).

Наймані працівники несуть втрати, пов'язані з тим, що отримують дохід, нижчий від того, який би вони мали за умови відсутності оподаткування їхнього доходу. Роботодавці несуть втрати, пов'язані зі зростанням їх витрат, і, як наслідок, зменшенням прибутків.

Вплив непрямих податків на макроекономічну  ситуацію                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

Для виявлення впливу непрямих податків на зміну рівноважного рівня виробництва  розглянемо графік моделі АD—АS (рис. 2.1.2).

 

                                                                                   1[707]

                                                                              

Рис. 3.1.2. Зміна обсягу випуску і доходу з причин запровадження непрямих податків 

 Пояснення до рис. 3.1.2:

а) на осі абсцис зображено обсяг випуску, а на осі ординат — рівень цін;

б)  рівновага до введення ПДВ відповідає точці Е₁, яка є точкою перетину кривих сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (до введення ПДВ) (АS);

в) точці Е₁ відповідає рівноважний рівень цін (Р₁) та рівноважний обсяг виробництва (У₁);

г)  після впровадження ПДВ рівень цін  зріс до рівня Р₂ у зв'язку зі зростанням сукупної пропозиції до АS₂ за незмінного рівня сукупного попиту АD, а рівновага змістилася з точки Е₁, в точку E₂. Цій точці рівноваги відповідає обсяг випуску Y₂, який менший за У₁;

д) відрізок Е₂N — величина ПДВ;

е) Р*₂ — рівень цін, який був би необхідний для того, щоб обсяг виробництва і продажу залишався на незмінному рівні (У₁) при запровадженні ПДВ;

  є) У*₂ — обсяг попиту за рівня цін Р*₂;

ж) Р₁* — рівень цін, за яким виробники реалізують свою продукцію після запровадження ПДВ;

з) площа чотирикутника P₂E₂NP^*₁— надходження ПДВ до бюджету;

и) SE₂E₁N — загальні втрати від запровадження ПДВ;

і) Sе₂е₁к — втрати від запровадження ПДВ, які несуть покупці;

ї) SE₁KN — втрати від запровадження ПДВ, які несуть продавці.

  Розглянемо вплив запровадження  ПДВ на поведінку покупців і продавців на умовному прикладі. Нехай до введення ПДВ ціна одиниці товару дорівнювала 10 грн. При ПДВ = 20 % ціна на товар має зрости до 12 грн. Цій ситуації відповідає гіпотетична точка М, за якої обсяг продажу залишився б на незмінному рівні (У₁). Але за умови зростання цін (Р* ₂=12) споживачі обмежили б попит, який би зменшився до Y*₂.

Щоб уникнути такого стрімкого зменшення  обсягів продажу, продавці та покупці мусять розділити між собою втрати, пов'язані із запровадженням ПДВ. 1 грн ПДВ ляже податковим тягарем на продавця, і 1 грн — на покупця. Тоді ціна на обраний нами для прикладу товар при запровадженні ПДВ в 20 % буде дорівнювати не 12 грн, а 11 грн. Ціна в 11 грн вміщує в собі 2 грн ПДВ.

Втрата  покупців від запровадження ПДВ становитиме 1 грн (11 - 10) і втрати продавців становитимуть теж 1 грн (10 - (11 - 2)), де (11 грн - 2 грн = 9 грн) — виручка продавця від реалізації товару після впровадження ПДВ.

Важливим  засобами фіскальної політики є податкові ставки і податкові пільги.

Податкова ставка — це законодавчо встановлений І  розмір податку на одиницю оподаткування.

Гранична  податкова ставка — це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу:

Середня податкова ставка — це відношення обсягу податків до величини доходу, який

Для стимулюючого впливу на економіку застосовують податкові пільги у формах нульової та пільгової ставок оподаткування.

Нульова ставка передбачає звільнення від оподаткування на певний період. Найчастіше нульова ставка застосовується для товарів, що експортуються. В окремих країнах вона застосовується і для товарів сільськогосподарського призначення, сучасної техніки (Польща) для медикаментів та продуктів дієтичного харчування (Угорщина).

Пільгова  ставка — зменшена ставка оподаткування для окремих господарюючих суб'єктів з метою стабілізуючого впливу на економіку. Пільговою ставкою оподаткування в постсоціалістичних країнах обкладаються, як правило, продовольчі товари, товари для дітей, медичне обладнання та обладнання для інвалідів тощо. Пільги, у зв'язку з їхньою різноманітністю, здатні охоплювати значну кількість платників податків, що зумовлює досить відчутне зниження реальної ставки оподаткування порівняно з номінальною. Слід зазначити, що можливості поповнення державної казни не безмежні.

Зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень показує крива Лаффера, яка до того ж виявляє таку податкову ставку (від нульової до 100 %), за якої податкові надходження до бюджету досягають максимуму (рис. 2.1.3)

                                                                                 1[710]

Т — податкові надходження;

Т(Y) — податкова ставка;

T_A(Y) – податкова ставка, за якої податкові надходження максимальні.

Та(¥) — податкова ставка, за якої податкові надходження максимальні.

З графіка на рис. 3.1.3  видно, що починаючи  з нульової ставки податку, збільшення податкової ставки [Т(У)] приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(У) скорочує податкові надходження (Т) шляхом зменшення бази оподаткування.