Фінансова система та її роль у становленні ринкової економіки

— розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення строго відповідно до суто цільових програм і виключно на конкурсній основі;

— посилення державного контролю за цільовою витратою коштів державного бюджету, що спрямовуються на інвестиції у формі безповоротного фінансування і кредитування;

— значне розширення практики спільного (часткового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

— використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних коштів на реалізацію особливо ефективних інвестиційних проектів і об'єктів малого бізнесу незалежно від їх галузевої належності і форм власності для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

 —  удосконалення нормативної бази  з метою залучення іноземних  інвестицій.

Державні  інвестиції повинні бути соціально  обґрунтованими, спрямованими на створення  додаткових робочих місць, поліпшення якості життя, стимулювання власної  інвестиційної активності підприємств.

Великий вплив на фінанси підприємств  здійснює податкова політика, яка  забезпечує функціонування податкової системи, види податків, їхні ставки, пільги тощо. Слід зазначити, що податкова  політика в даний час не стимулює розширене відтворення. [22, 34-36].

Фінанси виступають важливим елементом відтворення  робочої сили, у вартість якої, крім оплати праці, входять також витрати  на освіту, охорону здоров'я, соціальне  забезпечення. Розширення сфери соціальних витрат обумовлене багато в чому вимогами науково-технічної революції. Швидка якісна перебудова виробництва потребує постійної зміни фахової структури  робочої сили, що спричинює подальше зростання витрат на освіту і перекваліфікацію кадрів.

Припинення  спаду виробництва й економічне зростання можливі тільки в умовах різкого збільшення інвестиційних  ресурсів, зміцнення купівельної  сили гривні, зменшення податкового  навантаження на економічну діяльність. [14, 61]

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ І МЕХАНІЗМУ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ

 

3.1. Місце і роль фінансів у  ринковій економіці

 

В умовах ринку регулювання економіки  забезпечується шляхом перерозподілу  фінансових ресурсів. Саме завдяки  такому перерозподілу створюються  необхідні фінансові передумови для здійснення структурних зсувів.

Регулювання економіки відбувається насамперед за допомогою саморегулювання, що забезпечується функціонуванням ринку, у тому числі  фінансового ринку. Він являє  собою форму організації руху коштів у народному господарстві і функціонує як у виді ринку цінних паперів, так і ринку позичкових капіталів.

Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність  потреби у фінансових ресурсах у  того або іншого суб’єкта з наявністю  джерел задоволення цієї потреби. Суцільно і поруч кошти є в наявності  в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших.

Для акумулювання тимчасово вільних коштів і ефективного  їх використання формується фінансовий ринок.

Функціональне призначення фінансового ринку  появляється в посередництві  руху коштів від їхніх власників (ощаджувачів) до користувачів (інвесторам).

Структуру фінансового ринку зображено  на рис. 3.1.1 [18, 198].

Цінним  папером називається документ, що засвідчує майнове право власника паперу при його пред’явленні. Цінні папери повинні обов’язково містити передбачені законом реквізити :

• номінальну ціну;
• термін обертання на ринку;
• засіб погашення;
• фіскальний режим.

Фінансові ринки поділяються на:

• первині щодо випуску цінних паперів ;
• вторинні щодо перепродажу цінних паперів.

Завдяки фінансовим ринкам здійснюється перелив  капіталів між підприємствами і  галузями, забезпечується фінансування пріорітетних  виробничих, науково-технічних  і соціальних програм.

Фінансовий  ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти і методи управління фінансовими відносинами. За видами інструментів фінансовий ринок складається  з двох взаємозв‘язаних і доповнюючих  один одного, але окремо функціонуючих  ринків:

• ринок капіталів;
• ринок грошей.

Огранізаційною  основою фінансового ринку є  фондова біржа.

Існують три види бірж:

• замкнута, у торгах на якої можуть брати участь лише члени біржі;
• біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на ній здійснюють тільки маклери (т.т. посередники);
• біржа, що складається із широкого кола осіб, але діє під контролем урядових органів.

Сегменти фінансового ринку  подано на рис. 3.1.2. [7, 7-9]

 

 

        3.2. Проблеми фінансової системи в Україні та шляхи їх  подолання

Центральною проблемою сьогодення і майбутнього  фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика налічує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу доходів.

Найпоширенішим  методом виміру інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується для поточного періоду  стосовно базового періоду. Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Таким чином, вимірюючи ціни на ті самі товари й послуги в різних періодах, визначається індекс інфляції.

 Індекс  інфляції, обумовлений як індекс  споживчих цін (Consumer Price Index, CPI) є  одним із ключових показників, які відбивають інфляційні процеси  в країні. Індекс інфляції використовується  як основа для прийняття розв'язків  в області керування державними  фінансами, аналітики використовують  даний показник як базу для  аналізу цінових змін на споживчому  ринку, державні органі керування  вивчають його для ініціювання  перегляду розмірів установлених  соціальних гарантій для населення,  а також перегляду рівня пенсійного  забезпечення.

  Індекси  споживчих цін в Україні з  1991 по 2011 р. (індекс інфляції)  відображено  в додатку 3.2

Оцінюючи  характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальні підходи. В рамках першого (пропонованого  прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами  і податками в цілях дії  на платоспроможний попит: держава  обмежує свої витрати і підвищує податки. В результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте  одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних  спочатку поставлених цілей, розвинутися  безробіття.

Бюджетна  політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому  попиті здійснюються програми державних  капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширюється попит  на споживчі товари і послуги.

Проте стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав  досвід багатьох країн в 60-70-их роках, може підсилювати інфляцію. До того ж великі бюджетні дефіцити обмежують  урядові можливості маневрувати  податками і витратами.

Другий  підхід рекомендується авторами-прихильниками  монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно і що гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей  вид регулювання проводиться  непідконтрольним уряду центральним  банком, який визначає емісію, змінює кількість  грошей в обігу і ставки позикового відсотка. Прихильники цього підходу  вважають, що держава повинна проводити  дефляційні заходи для обмеження  платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під  контролю, уряди багатьох країн, починаючи  з 60-х років, проводили так звану  політику цін і доходів, головне  завдання якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає  адміністративну, а не ринкову стратегію  боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно відзначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої  країни.  Становлення ринку в  Україні, зокрема, значною мірою, залежить від інтенсивності інфляційних  процесів. Боротьба ж з цим явищем методами тотального або значного адміністративного  контролю над цінами і доходами, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.

Введення  державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі  твердих цін на всі товари - подібні  заходи практикуються і зараз  в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного  державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає  в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних  важелів. Річ у тому, що в Україні, разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна  вважати унікальну диспропорційну в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат у ВНП, високий ступінь  монополізації виробництва, розподілу  і грошово-кредитної системи і  інші особливості.

Отже, очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути  без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими  адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва  і витрат, а також раціоналізацією  виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних  і приватних капіталів, широким  залученням іноземних інвестицій і  скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо  доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит  державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для  здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий. [10, 41-44].

 

 

 

3.3. Шляхи вдосконалення фінансової системи України і механізму її функціонування в умовах  трансформації економіки України

В умовах трансформаційної економіки України основними  напрямами фінансової політики, направленої  на вдосконалення фінансової системи  України, є:

1. Вдосконалення фінансового законодавства і права
2. Подолання таких форм фінансового криза, як:

• некерована державна заборгованість країни

• банкрутство
• подолання прихованого дефіциту місцевих бюджетів, питома вага яких вже при плануванні цих бюджетів складає 60-70%
• подолання кризи неплатежів

3. Створення на якісно новій основі такого організаційно-економічного механізму управління фінансами, при якому гармонійно поєднувалися б такі блоки управління як:

• управління фінансами на загальнодержавному рівні
• управління фінансами на рівні підприємств, установ і організацій
• управління фінансами в системі зовнішньоекономічної діяльності України

4. Розробка і затвердження податкового і бюджетного кодексу України (стійкого і такого, що не вимагає доопрацювань і поправок)

5. Підвищення ефективності всього фінансового механізму і, перш за все таких його елементів як:

• фінансове законодавство і право

• управління фінансами
• фінансове планування
• фінансовий контроль
• фінансове регулювання
• нормативна база

6. Відладка механізму взаємин підприємств, установ і організацій з бюджетною системою, позабюджетними фондами, банківською системою і т.д.

7. Децентралізація бюджетної системи
8. Створення цивілізованого механізму фінансової підтримки підприємницької діяльності і перш за все підприємств, зайнятих у виробничому секторі
9. Посилення ролі фінансів в Україні. Створення ефективного механізму її ЗЕД. [8, 53-54].