Фінансова система та її роль у становленні ринкової економіки

   Пряме державне фінансування  та кредитування малого підприємництва  передбачає надання малим підприємствам  коштів із бюджетів різних  рівнів і державних цільових  фондів.

   До переваг цього методу  слід віднести:

• адресність, при використанні якої можна визначити конкретне підприємство, котрому надається допомога;
• оперативність – прискорена процедура надання фінансової підтримки порівняно з іншими методами;
• гнучкість – при наданні коштів диференціюється розмір допомоги, її строк, вартість та інші характеристики відповідно до умов конкретного підприємства.

   Серед недоліків основними  є зростання витрат бюджету,  малі розміри допомоги через  дефіцит бюджетних ресурсів.

   Використання методу може  здійснюватися в таких формах, як субсидування, кредитування, пайове  фінансування. Важливим методом  фінансової підтримки малого  підприємництва є надання пільг  в оподаткуванні.

   Держава не може бути  єдиним джерелом підтримки сектору  малих підприємств, тому потрібне  стимулювання підприємницьких структур  до тіснішої співпраці із суб’єктами  малого бізнесу. Це можливо  за рахунок створення умов, які  б сприяли підвищенню прибутковості  такої діяльності.

   Оптимальним із точки  зору бюджету та ринкових вимог  методом фінансової підтримки  малого бізнесу є недержавне  фінансування діяльності малого  підприємництва через товариства  взаємного фінансування та спеціалізовані  фірми, які займаються наданням  кредитів суб’єктам малого підприємництва. Такі організації не потребують  бюджетних коштів для свого  функціонування і діють за  ринковими принципами. Участь держави  у розвитку таких організацій  виражається у законодавчій регламентації  їхньої діяльності, наданні інформаційної  та консультативної підтримки.

   Таким чином, в Україні  закладено основи системи фінансової  підтримки малого підприємництва. Але механізм такої системи  має надто слабке практичне  відображення, яке не спроможне  змінити ситуацію у сфері малого  підприємництва на краще. Для  отримання суттєвого результату  на практиці необхідно провести  реальні реформи. Це одне із  завдань держави, яка повинна  змінити свій статус із кредитора  та спонсора окремих одиниць  суб’єктів малого підприємництва  на роль стимулятора, регулятора  та контролера у справі сприяння  розвитку малого підприємництва. [15, 246-249].

2.2. Роль фінансової системи у  господарській структурі країни  та підприємництва

Провідна роль у фінансовій системі  держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється  основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких  структурах зосереджені значні фонди  фінансових ресурсів, проте в розрізі  окремих підприємств кошти розміщені  нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність  фінансового забезпечення деяких підприємств  за рахунок власних ресурсів пов’язана  як з внутрішніми факторами, так  і з зовнішніми.

До числа  внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації  виробництва тощо. До зовнішніх - система  оподаткування, ліцензування, насиченість  ринку товарами певної групи, платоспроможність  покупців. [12, 186].

Держава, використовуючи фінансові  методи, може регулювати темпи й  пропорції розвитку окремих галузей  економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи  податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава  може створювати сприятливий інвестиційний  клімат для залучення зовнішніх  джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон  тощо. [15,  245].

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки  закладені в удосконаленні організації  та управління безпосередньо на підприємствах. Адже управління фінансовими ресурсами  на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні  виробничої структури в умовах ринку. Вочевидь у наш час постало  питання невміння прогнозувати фінансові  показники та ефективно використовувати  власні фінансові ресурси. Потрібно вжити дієвих та ефективних заходів  щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів підприємницької  діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов’язань.

Значно  обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських  зв’язків. Бартер як антиекономічне явище  є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів  як економічного, так і адміністративного  впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером повинні стати штрафні  санкції та застосування векселів.

Державні  фінанси, тобто насамперед система  бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи  доходи до бюджету, держава впливає  на фінансові можливості господарських  структур і громадян за допомогою  об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

За допомогою  бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають  на прискорення територіального  розвитку економіки. Проте найбільше  бюджет впливає на темпи та пропорції  розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому  з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

Важливою  умовою успішного функціонування бюджетної  системи має стати поглиблення  реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними  рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв’язання економічних  і соціальних проблем країни та окремих  адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних  видатків і доходів.

Потребує  також удосконалення дохідна  частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування  повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити  оптимізацію структури розподілу  та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47 від ВВП.

Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити обов’язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів  дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення  системи мобілізації доходів  до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного  податкового законодавства великою  кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних  умов господарювання різних господарських  суб’єктів і невиправданого, з  економічної точки зору, перерозподілу  доходів.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи  мобілізації доходів є потреба  законодавчого забезпечення захисту  прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування  з використанням міжнародних  стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі  держави.

У фінансовій системі України розвивається підсистема, яка має назву “Централізовані  і децентралізовані фонди цільового  призначення”. До неї належать: Пенсійний  фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом  в Україні нині налічується понад 350 різних позабюджетних фондів. Кошти  означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини  населення, які закінчили свою трудову  діяльність за віком, у зв’язку з  втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають  певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

   Функціонування кожної зі складових  фінансової системи держави можливе  лише за умов чіткого законодавчого  урегулювання їхньої взаємодії  та якщо вони доповнюють одна  одну. Так, наприклад, при недоліках  в організації фінансової діяльності  підприємницьких структур, їхньої  збитковості зменшуються надходження  до бюджетної системи, централізованих  позабюджетних фондів, страхових  і резервних фондів. Це звужує  фінансові можливості держави,  зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит  бюджету може призвести до  зростання інфляції або державного  боргу, що негативно позначиться  на діяльності всіх учасників  фінансового ринку.

   Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів  може бути багато. Важливо в  цьому разі своєчасно їх спрогнозувати  та розробити заходи щодо їх  локалізації. [12, 186-189].

2.3. Роль фінансів у  розширеному відтворенні

Розширене відтворення включає безупинне  поновлення і розширення виробничих фондів, зростання ВВП і його головної частини — національного доходу, відтворення робочої сили і виробничих відносин. Воно здійснюється з використанням  економічних важелів, товарно-грошових, фінансових і кредитних відносин. Важлива роль у відтворенні всіх складових частин ВВП належить державним  фінансам і фінансам підприємств.

Держава впливає на відтворювальний процес через фінансування підприємств  і окремих галузей господарства, витрат на соціальні цілі, кредитну і податкову політику. [2, 69]

Слід  зазначити, що в умовах адміністративно-командної  системи ефективність використання державних коштів на фінансування народного  господарства була низькою. Росло незавершене  будівництво, збільшувався обсяг невстановленого  устаткування, зокрема імпортного. Були підірвані основи госпрозрахункової  діяльності підприємств — кошти  високорентабельних підприємств вилучалися і перерозподілялися на користь  збиткових виробництв; фінансові  права підприємств були урізані, що не дозволяло їм приймати оперативні рішення, спрямовані на одержання високих  фінансово-господарських результатів.

В умовах поглиблення ринкових реформ відбувається перебудова всієї системи фінансових відносин у народному господарстві. Державні фінанси, і насамперед бюджетна система, шляхом відповідного розподілу  коштів повинні забезпечити структурну перебудову економіки, прискорення  науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, і на цій  основі зростання життєвого рівня  народу.

За рахунок  централізованих фондів забезпечуються потреби розширеного відтворення  на макрорівні; здійснюється міжгалузевий і територіальний перерозподіл ресурсів для вирівнювання економічного і  соціального розвитку окремих регіонів.

Слід  зазначити, що витрати з бюджету  на фінансування народного господарства в 90-ті роки значно скоротилися. З початку 1990 р. відзначається подальше уповільнення темпів інвестиційної активності. Скорочуються обсяги централізованих капітальних  вкладень. Недостатні обсяги державних  інвестиційних кредитів.

Інвестиційна  діяльність особливо скорочується у  виробничій сфері по всіх народногосподарських комплексах. Одна з причин цього  — криза неплатежів у народному  господарстві. Особливо істотне згортання  капітального будівництва спостерігається  в галузях паливно-енергетичного  й агропромислового комплексів. Для  інвесторів більш приваблива невиробнича  сфера, для якої, зокрема, характерним  є швидкий оборот фінансових ресурсів, незначна фондоємність, відносно велика рентабельність.

Особливо  велика роль фінансів у розширеному  відтворенні підприємств різноманітних  форм власності, оскільки при їх особистій  участі створюється ВВП і відбувається його розподіл у середині підприємства і галузей.

Незважаючи  на різке зниження бюджетного фінансування, умови розширеного відтворення  для підприємств у ринковій економіці  спрощуються внаслідок зростання  частки прибутку, що лишається в  господарстві, можливостей залучення  банківських кредитів і інших  форм запозичення на фінансовому  ринку. Частка власних коштів підприємств  у загальному обсязі капіталовкладень у даний час перевищила бюджетні асигнування на ці цілі.

Інвестиційну  політику на даному етапі передбачається здійснювати в таких напрямках:

— подальша децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств для фінансування їх інвестиційних проектів;

— державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при безумовному перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування (на зворотній і платній основі). Зберігання безповоротного бюджетного фінансування переважно для соціально значимих об'єктів, що мають некомерційний характер;