Фінансова система та її роль у становленні ринкової економіки

Ринок кредитних  ресурсів є формою залучення тимчасово  вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової  ставки національного банку.

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання  доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому  ринку. Існує також позабіржова  торгівля цінними паперами. Фонди  фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового  становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення  та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й  інші джерела доходів кожного  громадянина чи його сім’ї. До доходів  домогосподарств належать доходи від  продажу власного капіталу, землі, продукції  підсобних господарств, доходи, одержанні  від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні  папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати  на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних  робіт, формування заощаджень, купівлю  цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю –  це господарські структури виняткового  типу, діяльність яких ґрунтується  на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше  пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету  та від господарських структур у  рахунок оплати праці та при одержанні  безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять  платежі до бюджету та централізованих  фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається  в їхній взаємодії та методах  впливу на інші системи економіки  держави. [11, 88-89].

 

3. Теоретико-методологічні аспекти механізму функціонування фінансової системи України

Головною ланкою фінансової системи  є бюджетна система, яка організаційно  залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між  державним і місцевими бюджетами  будуються на основі єдності бюджетної  системи і фінансової політики держави.

Зміни в економіці, керівництві  господарством держави і зміни  у структурі й функціях державної  влади та управління стосуються і  бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню  структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються  права держави та місцевих органів  влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання  доходів і видатків між різними  ланками бюджетної системи, порядок  їх складання, розгляду та затвердження.

Нові економічні відносини, які  запроваджуються в Україні, потребують змін у фінансовій системі, а саме – в бюджетній системі. Щодо вирішення  цієї проблеми існують різні підходи:

1. зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти;
2. при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;
3. надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують  зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного  банку та шляхом централізованого розподілу  коштів між ланками бюджетної  системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований  порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять  до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення  до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у  господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану  своїх сіл, селищ, районів, міст і  областей та вишукування можливостей  додаткового залучення коштів в  їх бюджети на підтримку діючих установ  охорони здоров’я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує  кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати  позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, останні змушені будуть скорочувати видатки саме за рахунок  мережі установ культури, освіти, охорони  здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для  фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади  та їх бюджетам виділяється мінімум  допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане  зі значним навантаженням на місцеві  органи влади і управління, вимагає  від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у  консолідуючій схемі бюджету  є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При  цьому передбачається повна самостійність  місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних  та закріплених доходних джерел і  правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва  і доходів повна самостійність  місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища  в економіці регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального  та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у  галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою  ланкою в утворенні   фінансів   держави,   оскільки   фінанси  підприємств опосередковують грошові  відносини, що виникають при створенні  і використанні грошових доходів  для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через  систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і  зміну форм вартості у процесі  цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств  обслуговують процес виробництва суспільного  продукту, його розподіл всередині  підприємств і нагромадження  капіталу для розширеного відтворення  та розрахунків з державою через  податкову систему, то загальнодержавні   фінанси  використовуються   для  розподілу і перерозподілу з  метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві  бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо. [13, 61-63].

Таким чином, фінансову систему  України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм  власності, відрахування до бюджету  та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети,  або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та  інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки  активно вживається у фінансову  систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного  року до складу державного бюджету  не входив державний фонд соціального  страхування, що використовується для  виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок  до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства  на Пенсійний фонд України, як централізований  державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату  пенсій громадянам, яким виповнилась  необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів  та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

Контролювати процеси становлення  ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з  цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензійний продаж цінних паперів, реєструє нові випуски  в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку  цінних паперів — як біржового, так  позабіржового.

Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в  Україні мало інвесторів. Чітко проглядається  недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть  своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського  кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі. [20, 71-72].

Отже, реформування фінансової системи  України потребує перебудови загального „каркасу” всіх ланок і структурної  перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця - Державне Казначейство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВА СИСТЕМА ТА ЇЇ МІСЦЕ В  СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

2.1. Роль фінансових органів у  підвищенні ефективності підприємництва

Мале  підприємництво є важливим фактором розвитку та ефективного функціонування економіки. Місце і роль малого підприємництва в національній економіці визначаються тим, що воно як особливий сектор ринкової економіки є основою дрібного виробництва, забезпечує швидку окупність  витрат, широку свободу ринкового  вибору, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, забезпечує насичення ринку  товарами, послугами й додатковими  робочими місцями, сприяє послабленню  монополізму в економіці.

Особливе  значення малого підприємництва виявляється  під час перехідного періоду  до ринкової економіки у стимулюванні розвитку економічної конкуренції, структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальним підґрунтям економічної реформи  і забезпечують стабільність суспільства  і гарантії незворотності руху до ринку.

Становлення і розвиток малого підприємництва в  Україні відбувається в досить складних і суперечливих умовах трансформаційних змін. Проте, слід відзначити  міжнародний  аспект розвитку малого та середнього підприємництва в Україні. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти  створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки  з метою її інтеграції в європейську  та світову економічні системи. Створення  сприятливого підприємницького клімату  в Україні повинно стати запорукою  консолідації зусиль щодо удосконалення  рівня відносин  і співпраці  з донорськими організаціями  та участі у міжнародних проектах.

 

 

   Основними чинниками, які  заважають розвитку малого підприємництва, є :

• відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
• збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і довільної практики регулювання орендних відносин тощо);
• відсутність реальних і дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
• надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
• невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

надмірне  втручання органів державної  влади в діяльність суб’єктів  господарювання.

   Проте темпи зростання малого  підприємництва в Україні свідчать  про його достатній внутрішній  потенціал, а результати аналізу  розвитку в умовах ринкових  реформ – про необхідність  формування й проведення державної  політики щодо підтримки малого  підприємництва, що відповідає стратегічним  векторам розвитку економіки.

   Нині більшість підприємців відчуває  дефіцит фінансових ресурсів, про  що свідчать результати опитування  початківців і вже діючих підприємців: 75 відсотків їх серед інших  проблем ставлять дефіцит фінансових  ресурсів на перше місце. Тому  стає зрозумілим, що необхідна  активна державна фінансова підтримка  малого підприємництва.

   Її можливо здійснювати  у таких напрямах:

• пряме державне фінансування та кредитування суб’єктів малого підприємництва;
• встановлення пільг в оподаткуванні;
• державне гарантування кредитів для суб’єктів малого підприємництва;
• стимулювання підтримки сектору малих підприємств із боку підприємницьких організацій: банків, страхових компаній, корпорацій.