Економічні потреби та інтереси

    У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративно-командної системи задовольняло суспільні потреби, проте воно задовольняло: 1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіциту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задовольнялася; 2) лише уніфіковані потреби, адже тільки останні, розраховані на забезпечення лише необхідних потреб пересічної людини, можуть бути закладені в централізований директивний план.

    Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумовлювало обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

    Наслідком низького рівня потреб було також відтворення неци-вілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

    Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

:

Розглянувши тему “Економічні потреби та інтереси” можна зробити наступні висновки. Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Вони спонукають людей до дії, до виробництва необхідних життєвих благ, отже, виступають передумовою матеріального і духовного виробництва, розвитку продуктивних сил. Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес відбувається безперервно. Для того, щоб впливати на напрямки економічного розвитку, суспільству необхідно знати тенденції та перспективи розвитку потреб – індивідуальних, сімейних, колективних, суспільних, а також їх структурні зміни. Суспільство також повинно контролювати формування потреб, щоб не допустити розвитку таких, що деформують психологію людини, шкодять її здоров’ю та загрожують життю. Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (в тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рівні підприємства воно здійснюється через впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державного бюджету тощо. Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбувається тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на соціальні витрати (розпиток освіти, охорони здоров'я, захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо). З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, і насамперед трудові колективні інтереси. Це зумовлено тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні блага. При цьому повинні оптимально поєднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, будуть раціонально розподілені відповідно до кількості та якості праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Ч.1. Загальна економічна теорія; Ч.2, Спеціальна економічна теорія: Підручник. – К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
2. Бернгольц П. Основи політичної економії / Пер. з нім. К., 1997.
3. Бернгольц П., Браер ф. Основи політичної економії. Теорія економічних систем. – Том 1. – К.: Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. 1997.
4. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – М.: Общество «Знание», 1996.
5. Бузгайн А.В. Переходная экономика: Курс по политической экономии. – М.: Таурус, 1994.
6. Валовой Д.В. и др. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика)6 Учебное пособие для вузов. – М., 2000.
7. Видяпин В.И. Экономическая теория. Политическая экономия: Учебник. – М., 1997.
8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1995.
9. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 2001.
10. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. – Т.2. – К.: ВЦ “Академія”, 2001. – 848 с.
11. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001. – 581 с.
12. Євременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. – К.: МАУП, 1997.
13. Зайдель Х., Теммен Р. Основы учения об экономике: Пер. с нем. – М.: Дело ЛТД. 1994.
14. Історія економічних учень / За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко – К.: КНЕУ, 1999.
15. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Єкономикс: принципы, проблемы, политика: В 2 т.: Пер. с англ. – М.:Республика, 1992.
16. Мамедов О.Ю. Политэкономия. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999.
17. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: ВЦ “Академія”, 1999.
18. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – К.: Вікар, 2003.
19. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С.В. Мочерного. – Тернопіль: АТ Тарпекс,1993.
20. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред.Ю.В. Ніколенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.
21. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник/ Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-прес, 2002. – 615 с.
22. Політична економія. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. –672 с. (Альма-матер)
23. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001.
24. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ. – М.: Дело, 1996.
25. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Пер. з англ. – К.: Основи, 1995.
26. Старостенко Г.Г. Політична економія: Навч. посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344 с.
27. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Д. Экономика. – М.: Дело, 1993.